6. Використовуючи умову теста 6, собівартість реалізованої продукції за місяць, яку відображають у Звіті про фінансові результати, складатиме:

а) 18125 грн.

б) 19 375 грн.

в) 20 635 грн

г) 19218,75 грн.

7. Використовуючи умову теста 6, залишок готової нереалізованої продукції за місяць, яку відображають Балансі, складатиме:

а) 110 850 грн.

б) 100 000 грн.

в) 150 630 грн

г) немає правильної відповіді

2. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

Самостійна робота студента (СРС) є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом та засвоєння вмінь, знань та навичок у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. СРС – це основний шлях формування таких рис особистості як самостійність, ініціативність.

СРС означає самостійну пізнавальну діяльність студента в будь-якому занятті (лекції, практичній роботі, семінарі, тренінгу). У більшості випадків самостійну роботу визначають як вигляд навчальних занять особливістю яких є відсутність викладача в момент навчальної діяльності студента.

Метою організації СРС при визначенні дисципліни «Фінансовий облік ІІ» є розвиток у майбутніх фахівців творчої активності, самостійності, що є невід»єміною умовою придбання високого рівня кваліфікації.

Метою СРС є розширення і поглиблення теоретичних знань та практичних навичок аналітичної роботи з певної теми на основі самостійного узагальнення зібраного матеріалу, а саме:

• запропоновано опрацювання додаткового матеріалу, що дає змогу більш змістовно виконати індивідуальну роботу;

• опрацювання задач та його обговорення на лекції та на тренінгу для формування практичного усвідомлення вивчаємого матеріалу.

При вивченні дисципліни «Фінансовий облік ІІ» формами самостійної роботи є:

• підготовка до лекцій;

• підготовка до практичних занять;

• самостійне засвоєння окремих тем з курсу;

• опрацювання законодавчих документів, методичної та наукової літератури.;

• підготовка до іспиту.

Теми для самостійного опрацювання

Тема «Облік довгострокових зобов’язань за облігаціями та з фінансової оренди»

Облік довгострокових зобов’зань за облігаціями.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і піддержує зобов’язання відшкодувати його номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому термін, з виплатою фіксованого відсотку, якщо інше не передбачене умовами договору.

Облігаційні позики, що випускаються великими компаніями є одним з основних традиційних способів залучення капіталу в економічно розвинених країнах. В Україні цей спосіб ще не набув поширення. Проте можливість випуску облігацій підприємствами передбачена законодавством.

При придбанні облігацій кредитори не отримують право голосу, що дозволяє підприємству – емітенту облігацій залучати кошти і зберегти контроль над капіталом. Крім того, на відміну від дивідендів, виплати відсотка за облігаціями відноситься до витрат, що вираховуються з доходів при визначенні оподаткованого прибутку.

Негативним моментом облігаційних позик відносять те, що виплати відсотка повинна здійснюватися в зазначені дати незалежно від доходу позичальника, у момент погашення облігацій має бути сплачена сума коштів.

Оцінка ринкової вартості облігацій ураховує ринкову ставку відсотка і відомості, що вказуються на самому цінному папері:

• номінальну вартість облігації, що звичайно дорівнює сумі, за якою вона погашається при настанні терміну погашення;

• термін погашення;

• номінальну ставку відсотка, що сплачується кредиторами протягом дії облігації через обумовлені проміжки часу;

• дати випуску облігації і сплати відсотків.

Облігації можуть продаватись:

• за номіналом;

• з премією ( якщо оголошена ставка нижче ринкової);

• з дисконтом ( якщо оголошена ставка більше за ринкову).

Премія по випущених облігаціях – сума, на яку ринкова ціна облігації перевищує її номінальну вартість. Премія, отримана при реалізації облігацій, підлягає амортизації. Амортизація премії – рівномірний розподіл суми премії по періодах платежів.

Крім самих облігацій, документами з обліку довгострокових зобов’язань за облігаціями можуть виступати виписки банку, довідки та розрахунки бухгалтерії.

Облік довгострокових облігацій ведеться на рахунку 52 «Довгострокові зобов’язання за облігаціями», який призначено для обліку розрахунків за випущеними та сплаченими власними облігаціями строком погашення більше 12 місяців з дати балансу.

Рахунок 52 «Довгострокові зобов’язання за облігаціями» має такі субрахунки:

521 «Зобов’язання за облігаціями»;

522 «Премія за випущеними облігаціями»;

523 «Дисконт за випущеними облігаціями».

Аналітичний облік довгострокових зобов’язань за облігаціями ведеться за їх видами та термінами погашення.

Облік довгострокових зобов’язань з фінансової оренди.

Відповідно до П(С)БО 14 оренда – це угода, згідно з якою орендода­вець передає орендарю право користування активом протягом узгодженого періоду в обмін на платіж або серію платежів.

3 метою бухгалтерського обліку оренду поділяють на фінансову (капітальну) і та операційну. Ця класифікація ґрунтується на тому, в який спосіб ризики та вина городи, пов'язані з правом власності на актив, розподіляються між орендодавцем і орендарем.

Фінансовою є оренда, за якою орендарю передаються в основному усі ризики та винагороди, пов'язані з правом власності на актив.

При цьому само право власності може передаватися або не передаватися з часом.

В усіх інших випадках, коли такі ризики та винагороди не передаються оренда­рю, оренда є операційною.

Отже, операційною є будь-яка інша оренда, крім фінансової.

Класифікація оренди залежить передусім від сутності орендної операції, а не від форми контракту.

Прикладами ситуацій, коли оренда звичайно визнається фінансовою, є такі:

• право власності на актив по закінченні строку його оренди передається орендарю. Строком оренди є не відмовний період орендної угоди та будь-які наступні стро­ки, протягом яких орендар має вибір та намір щодо подовження строку оренди активу (з подальшою оплатою або без неї);

• орендар має право придбати актив за ціною, що, як очікується, буде значно нижчою за справедливу вартість на дату, коли таке право може бути здійснене, та достатньою, щоб бути впевненим на початку строку оренди, що це право буде здійсненим;

• строк оренди становить більшу частину строку економічної експлуатації активу (навіть у тому разі, якщо право власності не передається). Строк економічно експлуатації активу — це період, протягом якого очікується економічне використання активу одним чи кількома користувачами, або кількість одиниць продукції (послуг), яку один або кілька користувачів очікують отримати від активу;

• на початку строку оренди теперішня вартість мінімальних орендних платежів перевищує справедливу вартість орендованого активу або майже дорівнює їй. При цьому початком строку оренди вважають дату, що настає раніше дати підписання орендної угоди або дати згоди сторін виконуПАТи зобов'язання щодо основних положень такої угоди;

Класифікація оренди здійснюється на початку її строку та ґрунтується на спільній для обох сторін угоді. У зв'язку з цим доцільно, щоб орендар і орендодавець викори­стовували узгоджені визначення.

Згідно з П(С)БО 14 при передаванні майна у фінансову оренду його вар­тість та зобов'язання, пов'язані з орендою, відображаються у балансі орендаря. Це зумовлено тим, що хоча юридичне майно залишається власністю орендодавця, факти­чно всі ризики та вигоди від його використання передані орендареві на період, що становить значну частину строку економічної експлуатації об'єкта оренди.

Не відображення об'єкта фінансової оренди на балансі орендаря призвело б до за­ниження його реальних економічних ресурсів і зобов'язань, що фактично означає ви­кривлення показників фінансового становища підприємства.

На початку строку оренди орендар відображує в обліку отримані активи і пов'язані з ними зобов'язання за справедливою вартістю орендованого майна (за вирахуванням субсидій та податків, що підлягають відшкодуванню орендодавцю) або в сумі тепері­шньої вартості мінімальних орендних платежів, якщо вона менша, ніж справедлива вартість майна.

Мінімальні орендні платежі – це платежі, що здійснюються орендарем або можуть вимагатися від нього протягом строку оренди (за винятком непередбаченої орендної плати та супутніх витрат, що підлягають відшкодуванню орендодавцю), плюс будь-яка

сума, що гарантована орендодавцю орендарем або стороною, пов'язаною з ним, чи незалежною третьою стороною, яка спроможна фінансове забезпечити цю гарантію.

При цьому гарантованою сумою звичайно є ліквідаційна вартість, тобто розрахова­на справедлива вартість майна в кінці строку його оренди.

Величина ліквідаційної вартості може бути досить значною, якщо строк корисного використання основних засобів значно перевищує строк їхньої оренди.

Якщо за умовами договору оренди право власності не переходить автоматично до орендаря або не передбачена можливість придбання останнім об'єкта оренди на вигід­них умовах, орендар повертає майно орендодавцю після закінчення строку оренди. У цьому разі ліквідаційна вартість може бути гарантована або негарантована орендо­давцю .

У разі, якщо договір оренди містить умову придбання майна орендарем в кінці строку оренди за ціною, що, як очікується, буде нижчою за справедливу вартість майна на цей момент, мінімальні лізингові платежі міститимуть мінімальні суми орендних внесків протягом строку оренди плюс плата за право вигідно­го придбання об'єкта оренди. До складу мінімальних орендних платежів не входять непередбачена орендна плата і супутні витрати, пов'язані з об'єктом оренди (технічне обслуговування, страхування, податок на майно тощо), які сплачуються орендодавцем і підлягають поверненню йому Орендарем.

При обчисленні теперішньої вартості непередбачена орендна плата (дисконтованої) вартості мінімальних орендних платежів слід застосовувати припустиму ставку орендного відсотка. Припустима ставка орендного відсотка – це ставка дисконту, при застосуванні якої на початку строку оренди сукупна теперішня мінімальних орендних платежів орендодавця) і негарантованої ліквідаційної вартості дорівнює справедливій вартості переданого в оренду активу за вирахуванням будь-яких субсидій та податкових пільг, які отримує орендодавець).

Різниця між теперішньою вартістю мінімальних орендних платежів та сумою зобов'язання з фінансової оренди на її початку становить фінансові витрати орендаря. ¹ Фінансові витрати розподіляються між звітними періодами впродовж строку орен­ди так, щоб забезпечити сталу періодичну ставку відсотка на залишок зобов'язання в кожному періоді.

Водночас у кожному звітному періоді орендар нараховує амортизацію орендовано­го активу відповідно до положень П(С)БО 7 «Основні засоби» або П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» з дотриманням тієї самої облікової політики, що застосовується при нарахуванні амортизації аналогічних власних активів.

У разі, якщо орендар набуває право власності наприкінці строку оренди, він нара­ховує амортизацію орендованого активу виходячи з періоду його корисного використання.

. Якщо ж перехід права власності до орендаря непередбачений, орендований актив давністю амортизується протягом менш тривалого з двох періодів: строку оренди або строку корисної експлуатації активу.

З точки зору орендодавця фінансову оренду поділяють на два види:

• пряма фінансова оренда;

• оренда типу продажу.

Сутність прямої фінансової оренди полягає в тому, що орендодавець (звичайно спеціалізована лізингова компанія чи банк) за дорученням підприємства-клієнта купує за власний рахунок (або за рахунок кредиту) устаткування (чи інше майно) у певного постачальника, а потім здає його в оренду підприємству-користувачеві.

Відносини лізингової компанії з постачальником устаткування оформляють дого­вором купівлі-продажу, а з підприємством-користувачем – договором оренди

Передані в оренду активи відображують у балансі орендодавця як дебіторську за­боргованість у сумі чистих інвестицій в оренду.

Різновидом прямої фінансової оренди є оренда з залученням позикових коштів.

Оренда з залученням позикових коштів – це фінансова оренда за участю трьох сторін: орендаря, орендодавця та його кредитора.

За умов такої оренди орендодавець більшу частину вартості (68-80 відсотків) при­дбаного устаткування сплачує за рахунок позики, яку надає йому банк або страхова компанія.

Орендодавець використовує придбане устаткування як забезпечення позики і пере­дає його орендареві на умовах невідмовної фінансової оренди. Погашення позики здійснюється орендодавцем протягом періоду оренди за рахунок отриманих орендних платежів.

Оренда типа платежу передбачає реалізацію устаткування підприємством-виробником або дилером шляхом передавання його в довгострокову оренду, що фактично означає реалізацію в кредит з розстрочкою платежу.

Головна відмінність такої оренди від прямої полягає в наявності валового прибутку (збитку) виробника (дилера), який є орендодавцем.

Дохід від реалізації відображений в обліку орендодавця на початку строку оренди, дорівнює справедливій вартості активу або теперішній (дисконтова ній) вартості мінімальних орендних платежів.

Собівартість активу реалізованого на умовах фінансової оренди, оцінюють виходячи з його виробничої собівартості або балансової вартості на початок строку оренди мінус теперішня вартість негарантованої ліквідаційної вартості.

Для узагальнення інформації про стан розрахунків з орендодавцем за необоротні активи, передані на умовах довгострокової оренди, призначено рахунок 53 «Довгострокові зобов’язання з оренди».

Рахунок 53 «Довгострокові зобов’язання з оренди» має наступні субрахунки:

• 531 «Зобов’язання з фінансової оренди»;

• 532 «Зобов’язання з оренди цілісних майнових комплексів».

Аналітичний облік довгострокових зобов’язань з оренди ведеться за кожною угодою та термінами погашення.

Тема «Облік кредитних розрахунків з банками»

Кредит - це надання банком грошових коштів юридичним та фізичним особам у тимчасове користування на визначених умовах.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності на комерційній договірній основі за умови дотримання принципів:

• забезпеченості;

• повернення;

• строковості;

• платності;

• цільового використання.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу і форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення позики та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.

Кредити видаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі шляхом:

1) сплати платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті;

2) перерахування на поточний рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції.

Забороняється надання кредитів на:

• покриття збитків господарської діяльності позичальника;

• формування та збільшення статутного капіталу комерційних банків та інших господарських товариств;

• придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Кредити класифікують за різноманітними ознаками:

1. За призначенням:

- виробничий – в разі придбання машин, обладнання тощо, які при їх експлуатації покупцями забезпечують отримання прибутку, за рахунок якого здійснюється погашення отриманого кредиту;

- невиробничий – за рахунок кредиту придбаються продовольчі, промислові, споживчі та інші товари;

- лізинговий – відносини між юридичними особами, що виникають у випадку передачі майна в лізинг.