
- •Обговорено і схвалено
- •Одеса 2009
- •Завдання для самостійної роботи студентів
- •Тема № 1
- •Морфологія. Прикметники і та іі відміни.
- •Тема № 2 Морфологія. Дієслово(Verbum). Граматичні категорії. Типи відмінювання. Словникова форма. Теперішній час дійсного способу активного стану (Praesens indicativi activi).
- •1. Розенталь и.С., Соколов в.С. Учебник латинского языка. – м.: Норма, 2000. – с. 10 – 14.
- •1. Темнов е.И. Латинские юридические изречения. – м., 2003. – 241 с.
- •Тема № 3 Морфологія. Дієслово(Verbum). Praesens indicativi passivi
- •Тема № 4 Морфологія. Ііі відміна іменників (Declinatio tertia)
- •Тема № 5 Морфологія. Ііі відміна іменників (Declinatio tertia)
- •Тема № 6 Морфологія. Ііі відміна іменників (Declinatio tertia)
- •Тема № 7 Морфологія. Прикметники ііі відміни.
- •Тема № 8 Морфологія. Ступені порівняння прикметників (Gradus comparationis adiectivorum).
- •Тема № 9
- •IV, V відміна іменників (Declinatio quarta, quinta). Минулий час недоконаного виду (Imperfectum indicativi).
- •Тема № 10 Числівник (Numerale).
- •Тема № 11 Майбутній час і дійсного способу активного стану (Futurum I indicativi activi).
- •Тема № 12 Герундій. Герундив
- •Тема № 13 Перфект дійсного способу пасивного стану.
- •Тема № 14 Часи системи перфекту.
- •Тема № 15 Відкладні і напіввідкладні дієслова (Verba deponentia et semideponentia)
- •Тема № 16 Часи системи перфекта активного стану.
- •Тема № 17 Часи системи перфекта активного стану.
- •Тема № 18 Синтаксис. Інфінітивні звороти.
- •Тема № 19 Неправильні дієслова.
- •Тема № 20 Кон'юнктив (умовний спосіб).
- •Тема № 21 Синтаксис. Правило послідовності часів. Підрядні речення
- •Тема № 22 Синтаксис. Підрядні речення
- •Методичні рекомендації для виконання самостійної роботи.
- •Зразки визначення форми дієслова
- •Дієприкметники
Зразки визначення форми дієслова
dico – Praesens indicativi activi, p1 Sg. (основа інфекта, закінчення –о)
dicebantur – Imperfectum indicativi passivi, p3 Pl. (основа інфекта, суфікс –ba-, закінчення –ntur)
dicet – Futurum I indicativi activi, p3 Sg. (основа інфекта, суфікс –е-, закінчення –t)
dixisti – Perfectum indicativi activi, p2 Sg. (основа перфекта, + isti)
dixerant – Plusquamperfectum indicativi activi, p3 Pl. (основа перфекта + erant)
dixerunt – Perfectum indicativi activi, p3 Pl. (основа перфекта + erunt)
dixerint – Futurum II indicativi activi, p3 Pl. (основа перфекта + erint)
dicti erint – Futurum II indicativi passivi, p3 Pl. (РРР + erint)
dicti – PPP (основа супіна, закінчення –і)
dictura – PFA (основа супіна, суфікс –ur-, закінчення –а)
dicentem – PPA (основа інфекта, суфікс –nt-, закінчення –em)
dicendo – Gerundium або Gerundivum (основа інфекта, суфікс –nd-, закінчення –о)
dictum – PPP або Supinum I (основа супіна, закінчення –um)
Дієприкметники
Основа інфекта суфікс –nt- (який в N.Sg. дає –ns) + закінчення 3-ї відміни – РРА
суфікс –nd- + закінчення 1-2 відмін – Gerundium або Gerundivum.
Основа супіна (утворилася за допомогою суфіксів –t- або –s-) + закінчення 1-2 відмін – РРР суфікс –ūr- (разом із суфіксом основи супіна - -tūr-, -sūr-) + закінчення 1-2 відмін – PFA
Наприклад: для дієслів: mitto, misi, missum 3; spero 1; audio 4
mittens, mittentes, speranti, sperantibus, audientibus – PPA
mittenda, mittendum, sperando, audiendis – Gerundium/Gerundivum
missa, missos, speratae, speratis, auditum – PPP
missuri, speratura, auditurus – PFA
Теми 18-22. Синтаксис. Приступаючи до перекладу речення, треба передусім уважно виписати слова в їх словниковій формі, з'ясувавши, до яких частин мови вони належать, потім зробити граматичний аналіз речення, починаючи з присудка. Знайшовши присудок (дієслово в особовій формі), слід визначити його особу і число. Якщо дієслово вжите у 1-й або 2-й особах, підмета шукати не слід, бо логічним підметом буде відповідний особовий займенник, який у латинській мові, як правило, випускається. Якщо ж дієслово-присудок стоїть у 3-й особі, треба шукати підмет – іменник у називному відмінку. Коли в реченні замість особового дієслова є дієслово-зв'язка, то, крім підмета, слід також відразу знайти іменну частину складеного присудка.
Після визначення підмета і присудка встановлюються другорядні члени речення: додатки, означення, обставини. Якщо при цьому присудок виражений перехідним дієсловом, тобто вимагає після себе питання кого? що?, то логічно спершу шукати прямий додаток у знахідному відмінку. Далі за допомогою відповідних питань знаходять означення до підмета й додатків та обставини, порівнюючи їх граматичні форми і зіставляючи закінчення відмінків, числа, роду тощо. Наприклад:
Fabulae poetarum vitam privatam populorum antiquorum illustrant. (Оповіді поетів висвітлюють приватне життя давніх народів).
Fabulae illustrant
(що?) (що роблять?)
Оповіді висвітлюють
poetarum vitam populorum
(кого? чиї?) (кого? що?) (кого? чиє?)
поетів життя народів
privatam antiquorum
(яке?) (яких?)
приватне давніх
Як видно зі схеми, в цьому реченні підмет (fabulae) – це іменник І відміни жіночого роду в називному відмінку множини, присудок (illustrant) – дієслово І дієвідміни у 3-й особі множини теперішнього часу активного стану, прямий додаток (vitam) – іменник І відміни жіночого роду у знахідному відмінку однини, означення до нього (privatam) – прикметник I-II відміни жіночого роду у знахідному відмінку однини, непрямий додаток групи підмета (poetarum) – іменник І відміни чоловічого роду у родовому відмінку множини, непрямий додаток групи присудка (populorum) – іменник II відміни чоловічого роду у родовому відмінку множини, означення до нього (antiquorum) – прикметник I-II відміни чоловічого роду у родовому відмінку множини.
Аналізуючи текст, слід пам'ятати, що порядок слів у латинському реченні вільний, але здебільшого на першому місці стоїть підмет, на останньому – присудок. Прямий додаток тяжіє до присудка, а узгоджене означення в основному ставиться після означуваного слова. Зміни у традиційному розташуванні членів речення підкреслюють, як правило, намір автора особливо виділити якийсь смисловий блок, висуваючи його на перше місце. Це, зокрема, добре простежується у крилатих висловах, афоризмах тощо.
При перекладі речень, що містять іменники ІІІ відміни, випиcуйте із словника не тільки іменник в N. Sg. i G. Sg., але і рід цього іменника, щоб зрозуміти його узгодження із прикметниками. Наприклад:
- Ars longa, vita brevis. – Життя коротке, мистецтво вічне.
ars, artis f (мистецтво) узгоджується з прикметником longa (longus, a, um; longa – f)
vita, ae f (життя) узгоджується з прикметником brevis (brevis, e; brevis – m=f)
Multa sidera noctu in caelo videmus. – Вночі бачимо в небі багато зірок.
Sidus, sideris n (зірка) sidera Acc. Pl. узгоджується з прикметником multa (multus, a, um; multa тут Acc. Pl n)
- Forma bonum fragile est. – Зовнішність – це крихке багатство.
Прикметник fragile середнього роду (fragilis, e), тому він узгоджується з іменником bonum, i n, а не з forma, ae f.
- Прикметник, що узгоджується з іменником, не обов’язково стоїть поруч із ним:
Iucunda est praeteritorum laborum memoria. – Приємним є спогад про минулі труднощі.
iucunda (iucundus, a, um; iucunda f) узгоджується з memoria, ae f, а praeteritorum (praeteritus, a, um; praeteritorum G. Pl. m) узгоджується з laborum (labor, oris m; laborum G.Pl.)
Accusativus cum infinitivo. При дієсловах із значенням “говорити”, “відчувати”, “думати”, “бажати” i після безособових виразів типу “ясно”, “відомо”, “слід”, “справедливо” вживаються інфінітивні звороти. Accusativus cum infinitivo виступає прямим додатком. Перекладається додатковим підрядним реченням зi сполучником “щоб”, “що”: Aequum est neminem cum alterius detrimento fieri locupletiorem -справедливо, щоб ніхто не наживався на стражданнях іншого.
Nominativus cum infinitivo. Вживається, коли вказані дієслова вжиті у пасиві. Дієслово, від якого залежить зворот, перекладається безособовою формою третьої особи, а зворот - додатковим підрядним реченням.
Voluptas mihi videtur esse summum bonum (мені здається, що задоволення є найвище благо).
-
При перекладі речень з інфінітивним зворотом потрібно:
-
перш за все, як завжди, знайти особову форму дієслова і перекласти її відповідно до часу, стану, особи, тобто знайти і перекласти дієслово, від якого залежить зворот;
-
знайти і перекласти інфінітив, який буде присудком підрядного речення;
-
уважно визначити відміни і відмінки всіх називних частин мови (іменник, прикметник, займенник, числівник), знайти серед них ті, що стоять у відмінку Accusativus і знайти серед них підмет:
Volo te venire. Особова форма дієслова – volo (p1 Sg Praes, хочу); інфінітив – venire (приходити); te – особовий займенник (Acc=Abl.Sg.; N.Sg. – tu, ти).
VS Acc. Inf
Volo te venire. – Хочу, щоб ти прийшов.
Scio eos discere. Scio (p1 Sg Praes, знаю); discere (Inf. вчитися); eos (pronomen demonstrativum, Acc.Pl.; N.Sg. is – він).
VS Acc. Inf
Scio eos discere. – Знаю, що вони вчаться.
Scio me nihil scire. Scire (Inf., знати); me (pronomen personale, Acc=Abl.Sg.; N.Sg. – ego, я).
VS Acc. Inf
Scio me nihil scire. – Знаю, що нічого не знаю.
VS Acc. Inf
Socrates dixit se nihil scire. – Сократ сказав, що він нічого не знає.
NB: зворотній займенник se вживається в тих випадках, коли підмет головного і підрядного речень збігаються (Сократ говорить сам про себе).
-
Особливо уважними слід бути, коли речення містить декілька слів в акузативі:
N N
Via est vita. – Життя – це дорога.
VS Acc. Inf Acc
Notum est viam esse vitam. – Відомо, що життя – це дорога. Vitam – підмет підрядного речення, а viam – іменна частина присудка.
VS Acc Inf
Scio tuum amicum bonum esse. – Знаю, що твій друг хороший. Tuum amicum – підмет з означенням, bonum – іменна частина присудка.
VS Acc Inf
Dicunt lupum non mordere lupum. – Кажуть, що вовк вовка не кусає. В цьому реченні два однакових іменника lupum, будь-який один з них – підмет підрядного речення, а інший – додаток.
VS Acc Inf
In proverbio cessit elephantum non capere murem. – У прислів’ї йшлося, що слон не ловить мишу. Elephantum і murem стоять в Acc.Sg. Підметом підрядного речення може бути будь-який з них, тому може бути два переклади речення (інший – Миша не ловить слона)
-
Інфінітив esse може бути пропущеним:
VS Acc Acc Acc
-
Dicis, Bassa, te formosam puellam. – Кажеш, Басса, що ти вродлива дівчина. Якщо дієслово, від якого залежить інфінітивний зворот, стоїть в активі, то вживається зворот Accusativus cum infinitivo, якщо ж в пасиві, то Nominativus cum infinitivo. Порівняйте:
VS Acc Inf
Tradunt Romam a Romulo conditam esse. – Кажуть, що Рим було засновано Ромулом.
VS N Inf
Traditur Roma a Romulo condita esse. – Кажуть, що Рим було засновано Ромулом.
-
Зворот Nominativus cum infinitivo часто залежить від дієслова vidēri (здаватися)
VS N Inf
Videris sapiens esse. – Здається, що ти розумний. Займенник tu не вживається, бо дієслово videris вказує на 2 ос. одн.
VS Inf
Videmini id intellexisse. – Здається, ви це зрозуміли.
-
Якщо дієслово, від якого залежить інфінітивний зворот, стоїть в активі, то вживається зворот Accusativus cum infinitivo, якщо ж в пасиві, то Nominativus cum infinitivo. Порівняйте:
VS Acc Inf
Tradunt Romam a Romulo conditam esse. – Кажуть, що Рим було засновано Ромулом.
VS N Inf
Traditur Roma a Romulo condita esse. – Кажуть, що Рим було засновано Ромулом.
-
Зворот Nominativus cum infinitivo часто залежить від дієслова vidēri (здаватися)
VS N Inf
Videris sapiens esse. – Здається, що ти розумний. Займенник tu не вживається, бо дієслово videris вказує на 2 ос. одн.
VS Inf
Videmini id intellexisse. – Здається, ви це зрозуміли.
Якщо інфінітивні звороти перекладаються підрядним реченням додатку, то Ablativus absolutus – підрядним обставини. Підмет підрядного речення – іменник, прикметник, числівник або займенник в Ablativus; присудок – PPA або РРР в Ablativus. PPA передає дію одночасну з головним реченням, а РРР – попередню. Підрядне речення, яким перекладається зворот, найчастіше приєднується сполучником коли, рідше – якщо, хоча, тому що та ін. Вживання сполучника при перекладі не є обов’язковим (див. приклад вище). Зворот з РРР інколи можна перекласти дієприслівниковим зворотом.
Abl PPP
Troia capta Graeci domum redierunt. – Взявши Трою, греки повернулися додому.
-
Щоб не помилитися при перекладі речень з Ablativus absolutus, потрібно:
-
спершу перекласти головне речення (знайти і перекласти особову форму дієслова – присудок, потім – підмет, потім – другорядні члени речення);
-
знайти РРА в Ablativus (суфікс -nt-, закінчення -e, -ibus) або РРР в Ablativus (основа супіна з суфіксом -t-, -s-, закінчення -о, -а, -is), виписати переклад відповідного дієслова;
-
знайти іменну частину в Ablativus, виписати переклад;
-
перекласти інші частини речення (якщо такі є);
-
додати до перекладу головного речення відповідний за змістом переклад підрядного.
Te adiuvante laborem celeriter faciam.
-
faciam – p1 Sg Fut I ind. act., зроблю;
-
te – Abl Sg (tu); adiuvante – PPA, Abl.Sg. (adiuvo 1 – допомагати);
-
laborem – Acc.Sg., роботу; celeriter – швидко;
-
laborem celeriter faciam – швидко зроблю роботу
Abl PPA
Te adiuvante laborem celeriter faciam. – З твоєю допомогою швидко зроблю роботу. (Якщо ти допоможеш... , коли ти допоможеш... , завдяки твоїй допомозі...)
Omnibus rebus amissis sapiens non desperavit.
-
desperavit – p3 Sg Perf. Ind. act., впав у відчай; sapiens – N.Sg., розумний;
-
amissis – PPP, Abl.Pl. (a-mitto, misi, misum 3 – втрачати); omnibus – Abl.Pl. (omnis, e – весь); rebus – Abl.Pl. (res, rei f – річ)
-
sapiens non desperavit – розумний не впав у відчай.
Abl Abl PPP
Omnibus rebus amissis sapiens non desperavit. – Втративши всі речі, розумний не впав у відчай. (Втративши все... , коли всі речі було втрачено... , хоча всі речі було втрачено... , не зважаючи на втрату всього... ).
3. Ablativus absolutus може вживатися без дієприкметника (мається на увазі дієприкметник від дієслова esse)
Abl Abl
Bruto consule natus es. – Ти народився за консула Брута. (під час консульства Брута)
В цьому реченні Bruto consule – зворот Ablativus absolutus (коли консулом був Брут).
Інші випадки Ablativus absolutus без дієприкметника:
Caesare duce... – Коли Цезар був полководцем...
Me puero... – Коли я був дитиною...
Te invito – Коли ти не бажаєш, всупереч твоїй волі