3. Об’єкти правовідносин

Об’єкти правовідносин – це соціальні цінності та блага, з приводу володіння якими суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої права та обов’язки.

Традиційно розрізняють матеріальні та нематеріальні блага і цінності.

Серед матеріальних цінностей виділяють:

1) природні об’єкти (ліс, земля, надра, водні ресурси);

2) штучно створені об’єкти – речі (наприклад, автомобіль, будівля, гроші, цінні папери, валютні цінності).

Межа між цими групами матеріальних об’єктів достатньо умовна, оскільки речі створюються на основі використання природних ресурсів, а самі природні ресурси можуть виступати як річ, майно (наприклад, земельна ділянка).

У категорії матеріальних цінностей розрізняють рухоме і нерухоме майно, засоби виробництва (устаткування, земля, сировина) і предмети споживання (одяг, продукти, житло).

Серед нематеріальних благ і цінностей виділяють:

1) особисті немайнові блага (життя, здоров’я, честь, гідність);

2) послуги (результат трудової та іншої діяльності у сфері освіти, охорони здоров’я, побутового обслуговування, перевезень тощо);

3) результати наукової, технічної, художньої творчості (твори літератури, мистецтва, музики, науки, комп’ютерні програми тощо);

4) загальносоціальні блага і цінності (громадський порядок, національна безпека, екологічне благополуччя тощо).

Одне і те ж благо може бути об’єктом різноманітних правовідносин. Наприклад, створена скульптором статуя є об’єктом авторського права, об’єктом купівлі-продажу, якщо він виставляє її на продаж, об’єктом права власності, якщо хтось її купить, об’єктом охорони культурних цінностей тощо.

4. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок

Суб’єктивне право – це обумовлена об’єктивним правом міра дозволеної поведінки особи. Суб’єктивне право належить особі незалежно від перебування в правовідносинах, тобто може реалізовуватися і в правовідносинах, і поза ними.

Зміст суб’єктивного права виражається в трьох правомочностях:

1) праводія, тобто право управомоченої особи на певні дії. Наприклад, особа, що володіє правом власності на річ, має можливість користуватися нею, продати, подарувати. Або обвинувачений, володіючи правом на захист, має можливість надавати свідчення, заявляти клопотання, наводити різні доводи на свій захист тощо;

2) правовимога, тобто право управомоченої особи вимагати певної поведінки від інших осіб. Наприклад, володар права власності на земельну ділянку має право зажадати від сусідів не перешкоджати йому в користуванні ділянкою, не забруднювати і не затінювати її;

3) праводомагання, тобто право управомоченої особи звернутися до державних органів за захистом своїх порушених прав (з позовною заявою в суд, з скаргою в адміністративні органи тощо).

Іноді до цих трьох правомочностей додається правокористування, але, по суті, воно зливається з праводією.

Юридичний обов’язок – це обумовлена об’єктивним правом міра належної поведінки особи. Як і суб’єктивне право, юридичний обов’язок (особливо в пасивній формі) може реалізовуватися і поза правовідносинами, але практично найбільш значущими є юридичні обов’язки учасників правовідносин.

Зміст юридичного обов’язку:

1) зобов’язання дією. Носій юридичного обов’язку повинен діяти певним чином (активна форма дії) або утриматися від певної дії (пасивна форма). Наприклад, боржник зобов’язаний виконати дії, передбачені договором (виконати роботу, передати річ, сплатити ціну товару). Прикладом утримання від дії є обов’язок не здійснювати вчинків, що порушують право власності, не робити замах на життя, честь, гідність інших осіб;

2) зобов’язання виконанням. Зобов’язана особа повинна певним чином відреагувати на законні вимоги управомоченої особи. Наприклад, користувач телефонного зв’язку зобов’язаний сплатити пред’явлений йому телефонною компанією рахунок за міжміські переговори;

3) зобов’язання перетерпінням. Зобов’язана особа повинна зазнати незручності і обмеження власної поведінки в цілях виконання обов’язку. Наприклад, відмовитися від продажу товару за вигіднішу ціну за наявності завдатку, одержаного від іншого покупця.

Деякі автори включають до структури юридичного обов’язку відповідальність за її невиконання. Проте в реальності більшість юридичних обов’язків суб’єкти права виконують добровільно, без притягнення до юридичної відповідальності. Невиконання юридичного обов’язку є юридичним фактом для виникнення охоронного правовідносини, в рамках якого реалізується юридична відповідальність.