5. Правове виховання, його мета, форми і методи

Правове виховання – це постійна, систематична дія на індивіда і суспільство з метою формування у них правової культури. Мета правового виховання конкретизується через окремі його завдання:

1) засвоєння індивідами правових знань, тобто знань законодавства, знань своїх прав і обов’язків;

2) підвищення авторитетності права в свідомості індивідів;

3) формування чіткої орієнтації на правомірну поведінку.

Суб’єктами правового виховання виступають як інститути держави, так і інститути громадянського суспільства: сім’я, трудові колективи, об’єднання громадян, навчальні заклади, ЗМІ, політичні діячі, викладачі, журналісти тощо. Правове виховання населення в сучасній державі виступає як одне із завдань, що реалізовуються, як правило, в ході виконання цільових програм. Так, в Україні розроблена і діє Національна Програма правової освіти населення.

Форми правового виховання:

1) правове навчання – полягає в передачі, накопиченні і засвоєнні правових знань в школі та інших навчальних закладах. Ця форма є найбільш ефективною і результативною, оскільки вона надає виховуваному індивіду певну систему правових знань;

2) правова пропаганда – полягає в розповсюдженні правових ідей і правових вимог серед населення за допомогою публікацій юридичної літератури (тексти нормативно-правових актів, коментарі до них) і ЗМІ (преса, телебачення, радіомовлення, Інтернет). Дана форма правового виховання привертає своїми широкими можливостями – вона доступна практично необмеженому числу індивідів;

3) юридична практика – сприяє передачі юридичної інформації, знань за допомогою участі людей в процесі, перш за все, правозастосовчої діяльності (судів, правоохоронних органів і ін. органів держави). Виконання рішень правозастосовчого органу сприяють закріпленню знань права, що є у нього;

4) безпосередня реалізація права. Юридичні дії, здійснювані індивідом самостійно (наприклад, участь у виборах, укладення оборудок), на практиці підтверджують одержані знання, сприяють виробленню умінь і навиків виконання, дотримання і використання правових норм;

5) самовиховання – пов’язано з особистим досвідом, самоосвітою, власним аналізом правових явищ. Без самовиховання не може бути ефективною жодна з форм правового виховання. Тільки власні зусилля по придбанню правових знань, роздуми про правову дійсність сприяють виробленню справжньої правової культури особи.

Методи правового виховання – це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких отримуються правові знання, уміння і навики, формується пошана до права і соціальних цінностей, які воно охороняє. Основні методи правового виховання – переконання, заохочення, позитивний приклад, примус і покарання.

Висновки

Сучасне правове життя українського суспільства яскраво засвідчує складність і багатогранність процесу формування правової свідомості і культури. У цьому питанні важливо проаналізувати найважливіші обставини і чинники впливу на відображення правових інтересів, цінностей, ціннісних орієнтацій громадян, менталітету і правової культури українців. Необхідно з’ясувати тенденції формування правової свідомості, складнощі та суперечності правових орієнтацій, зумовлених як історичними передумовами, так і сучасними трансформаційними процесами.

Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин професійним юристом, працівником правотворчої або правозастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.

Професіонал-юрист повинен досконало знати правові розпорядження. Громадянин-не юрист використовує мінімум правових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді повинен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відповідальність, для комерсантів — цивільно-правова відповідальність.

Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.