3. Поняття, ознаки і види законів

Закон – нормативний акт, прийнятий органом законодавчої влади або всенародним референдумом, що має вищу юридичну чинність і містить первинні правові норми.

Визначення закону фіксує найбільш важливі його відмітні ознаки:

1) закон приймається тільки суб’єктами, які є носіями державного суверенітету (народ або його найвищий представницький орган);

2) закон має вищу юридичну чинність – вся решта актів знаходиться «під» законом, повинні відповідати йому;

3) порядок його підготовки і видання, як правило, визначається конституцією держави;

4) у ідеалі закон повинен виражати волю та інтереси народу;

5) закон містить первинні, початкові норми, яких раніше не було в системі права;

6) законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини.

Саме ці ознаки й виділяють закон в системі інших нормативних актів і надають йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон має право тільки той орган, який його прийняв, причому в строго обумовленому порядку.

Закони в сучасній демократичній правовій державі займають перше місце серед всіх джерел права та є основою законності та правопорядку.

Класифікація законів може проводитися за різними підставами:

1) за юридичною чинністю всі закони поділяються на конституційні та звичайні (поточні). До першої групи відносяться конституція і конституційні (у деяких країнах – органічні) закони. Головним конституційним законом є власне конституція – основоположний, засновницький політико-правовий акт, що закріплює основи конституційного ладу, загальний правовий статус особистості, правовий статус органів державної влади. Конституційними називають також закони, що вносять зміни і доповнення в чинну конституцію (наприклад, таким є Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.). Ці закони, як правило, приймаються в особливому, ускладненому порядку. Конституційні закони служать базою для поточного законодавства. У деяких країнах (наприклад, в Росії) до конституційних законів відносять також закони, які приймаються з найбільш важливих питань, прямо вказаних в Конституції.

Звичайні (поточні) закони – це акти поточного законодавства, присвячені різним сторонам соціально-економічного, політичного і духовного життя суспільства.

За структурною формою розрізняють кодифіковані та некодифіковані закони. На даний момент в Україні прийнято і діє понад двадцять кодексів і основ законодавства, серед них: Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Земельний кодекси, Основи законодавства про охорону здоров’я тощо. Кодекси нерідко є галузеутворюючим чинником. Так, в галузі кримінального права Кримінальний кодекс – основний і єдиний нормативно-правовий акт. Цивільний кодекс регулює основну масу цивільно-правових відносин, а всі інші закони в цій галузі його доповнюють.

За місцем в структурі законодавства виділяють галузеві та міжгалузеві (комплексні) закони. Галузевий закон містить норми права, що відносяться до однієї галузі (наприклад, Сімейний кодекс), а комплексний закон містить норми, що відносяться до ряду галузей (наприклад, Житловий кодекс України містить норми цивільного і адміністративного права).