8. Право і політика
Термін «політика» вперше з’явився в Стародавній Греції; він походить від грецького слова «polis» – місто-держава. Політика – це система цілей та способів їх досягнення у внутрішньому і зовнішньому житті держави. Політику можна визначити як соціальну сферу, в якій стикаються, борються, реалізуються інтереси великих соціальних груп: класів, народів, національних, релігійних, професійних співтовариств та інших соціальних спільнот.
Політика виникає як явище разом з соціальною диференціацією суспільства, розшаруванням його на великі соціальні спільності, що володіють своїми особливими (а подекуди й антагоністичними, тобто прямо протилежними) інтересами. Тому політики не існувало в первісному суспільстві, де навіть індивід не відокремлював свої інтереси від інтересів родової громади.
Нерегульована політична боротьба могла б висадити суспільство, знищити його як форму соціального буття людини, і саме тому виникає потреба в особливій формі організації суспільної влади (держава) і в особливій нормативній системі соціальної регулювання (право), які покликані зберегти цілісність суспільства в його новому стані.
Все це визначає політичну природу держави і права, робить їх явищами політики, політичного життя суспільства. Більш того, держава – «головний політик», центральний суб’єкт політичного життя та політичної організації будь-якого суспільства: якщо все інші суб’єкти політики (політичні партії, профспілки, окремі політики тощо) виражають інтереси тільки своєї соціальної групи, то держава покликана направляти, координувати політичну діяльність, політичну боротьбу всіх інших учасників політики.
Держава є найбільш могутнім, найбільш довершеним інструментом реалізації політичних інтересів, тому серед суб’єктів політики йде постійна боротьба за володіння важелями державної влади, за наближення до неї. В результаті такої боротьби держава може стати «надбанням» якої-небудь однієї партії, соціальної групи, і тоді суспільству загрожує біда: тоталітарні режими є слідством саме такого повороту подій. Держава – «власність» суспільства, воно повинне належати тільки суспільству в цілому (що й виражається терміном «демократія») і виражати загальні інтереси всіх соціальних груп і шарів.
Політична діяльність може бути і антидержавницькою, і антинародною, і антинаціональною, і антигуманною. Проте у будь-якому випадку вона стосується інтересів держави і суспільства.
Право має політичну природу, бо за своєю сутністю є нормативною формою узгодження волі та інтересів соціальних спільнот. Проте взаємини права і політики далеко не однозначні. Право може служити формою виразу і здійснення політики лише до тих пір, поки сама ця політика будується на вихідних засадах права і справедливості, тобто до тих пір, поки право використовується державою відповідно до його природи. Як тільки держава почне використовувати законодавчу владу на користь якогось одного соціального шару або проводити антинародну політику, правовий зміст із офіційних джерел випарується і в руках держави залишиться беззмістовна юридична форма («неправовий закон»), використання якої на користь політичної кон’юнктури має свої межі і може привести до руйнування всієї політико-правової системи.
Право є лише однією із форм здійснення політики. Політика може здійснюватися на основі чистого свавілля, поза всякими правилами. Домінування політичних норм над правовими породжує насильство і створює ґрунт для тоталітарних режимів. Тоталітаризм неминуче виникає там, де політика, політичні норми не мають правової основи, де право не є обмежувачем політичної влади, де права людини не виступають як засіб контролю над її здійсненням.
Домінування права над політикою, політичною владою – непорушний принцип сучасної культури. Право може служити формою виразу і здійснення політики лише до тих пір, поки сама політика будується на вихідних засадах права і справедливості.