2. Сутність права
Сутність – це внутрішній зміст предмету, що виражається в єдності всіх його різноманітних властивостей і відносин. Визначення сутності права, кінець кінцем, зводиться до відповіді на три питання: «Хто створює право? Кому воно повинне служити? Яким чином виявляється сутність права?». Представники різних шкіл права по-різному відповідають на ці питання.
Прихильники соціологічного напряму по аналогії з сутністю держави виділяють два аспекти у сутності права: класовий і загальносоціальний. Кожний з них переважав у певний період історичної еволюції. Загальносоціальна сутність права полягає в тому, що право виражає узгоджену волю населення, сформовану в результаті взаємних поступок. Право створювалося людьми для задоволення потреби у врегулюванні і передбачуваності соціальних взаємодій в умовах нерівності. Люди не можуть існувати, не взаємодіючи, не створюючи колективів і організацій. Проте в більшості своїй інтереси і потреби людей не співпадають, оскільки всі люди мають різні здібності, різне матеріальне та соціальне положення.
Внаслідок цього їхня спільна діяльність передбачає наявність чітких правил, що визначають рівний і загальний масштаб поведінки. Обов’язковість дотримання таких правил додає людським діям передбачуваність, керованість, а всьому суспільству – стабільність і впорядкованість його життя.
Класова сутність права полягає в тому, що воно виражає волю пануючої соціальної спільноти (касти, стану, класу). Вперше право з волею правлячої групи пов’язав Т.Гоббс, кажучи, що «право є продукт волі тих, які мали верховну владу над іншими». Надалі цю ідею сприйняли К.Маркс і Ф.Енгельс, уточнивши, що право «є зведена в закон воля економічно пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами його життя».
На різних етапах розвитку суспільства класовий аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Для сучасного етапу розвитку права характерним є розширення його загальносоціального змісту.
Прихильники природно-правового підходу до права бачать сутність права виключно в його загальнолюдському змісті, у закріпленні правом цінностей індивідуальної свободи, незалежності та безпеки. Право виступає як формалізоване добро, справедливість, милосердя, гуманізм.
Нормативістське розуміння абстрагується від соціальних характеристик права і тому пов’язує сутність права виключно з волею держави. Так, за визначенням російського юриста В.М.Хвостова правом є «ті норми поведінки, які узяті під захист державою». Призначення права полягає в тому, що воно є державно-владним нормативним регулятором суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їх інтересів, примирення конфліктів.
З яких би позицій не оцінювалася сутність права, вона виявляється через такі якісні риси права як його ознаки, принципи, функції.
3. Функції права
Функції права – це основні напрями впливу права на людину і суспільство (суспільні відносини). Категорія функцій права допомагає з’ясувати соціальне призначення права, характер його впливу на поведінку учасників суспільних відносин.
Розрізняють загальносоціальні і спеціально-юридичні функції права. Якщо з приводу спеціально-юридичних функцій спостерігається єдність поглядів учених-юристів, то перелік загальносоціальних функцій права у кожного свій. Звичайно його складають наступні загальносоціальні функції:
1) інформаційна – полягає в інформуванні індивідів про їхні права та обов’язки;
2) орієнтаційна – полягає в націлюванні індивідів на позитивні правові установки, на здійснення правомірних і утримання від неправомірних дій;
3) виховна – полягає в загальноправовому впливі на духовну сферу, націлена на виховання пошани до права;
4) культурно-історична – виражається в нормативному втіленні духовних цінностей і кращих досягнень народу. Право є досягненням національної та світової культури;
5) стабілізаційна – полягає в забезпеченні стабільності і відтворення соціальної системи, в якій діє право.
Крім того, в окремих роботах указують на такі загальносоціальні функції:
6) соціального контролю – полягає в тому, що поряд із мораллю, релігією та іншими соціальними регуляторами, право впливає на поведінку людей, направляючи його у бажаний для суспільства бік;
7) організаторська – полягає у встановленні, зміні та припиненні відносин між учасниками суспільного життя;
8) управлінська – полягає в мобілізації учасників суспільного життя на виконання певних соціальних завдань, вирішення певних соціальних проблем.
Оскільки право впливає на багато сфер людської діяльності, можна також говорити про наявність економічної, політичної, ідеологічної функцій права. Але для юриста принципове значення мають власне юридичні функції права: регулятивна та охоронна.
Регулятивна функція права виявляється в тому, що приписи правових норм вносять впорядкованість у суспільні відносини. Виконуючи функцію регулятора суспільних відносин, правова норма указує індивіду на лінію його поведінки в тому або іншому випадку. Дія цієї функції виявляється у дозволах, рекомендаціях, пільгах і заохоченнях. Регулятивна функція права має первинне значення. Вона найбільшою мірою відображає природу права: суб’єктам права надається правомочність, у межах якої вони діють вільно, на свій розсуд.
Розрізняють різновиди регулятивної функції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну. Регулятивна статична функція права виявляється в закріпленні тих або інших стабільних станів (статусів): статусу особистості, статусу юридичної особи, форм держави, компетенції державних органів, повноважень посадовців тощо. Регулятивно-статична функція реалізується за допомогою дозвільних та заборонних норм і правовідносин пасивного типа, що виникають на їхній основі. У подібних ситуаціях суб’єкти права самі, за власною ініціативою проявляють правову активність.
Регулятивна динамічна функція права «обслуговує» соціально-правові процеси: торгівлю, виробництво нових цінностей, перехід майна та інших благ від одних осіб до інших. Вона втілена в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, опосередкуючих процеси в економіці, інших сферах суспільного життя.
За допомогою регулятивно-динамічної функції право визначає, якою повинна бути майбутня поведінка людей. Ця функція здійснюється за допомогою зобов’язуючих норм. Так, законодавством встановлені обов’язки виконати військовий обов’язок, платити податки, дотримуватись трудової дисципліни, виконувати зобов’язання за договором тощо. Регулятивно-динамічна функція знаходить свій прояв у правовідносинах активного типа.
Охоронна функція полягає в тому, що право захищає соціальні цінності, блага, суспільні відносини шляхом встановлення заборон, обмежень і покарань за порушення заборон. Основне призначення охоронної функції права полягає в запобіганні порушенням норм права. Ефективність охоронної функції є тим вищою, чим більше суб’єктів права підкоряються її розпорядженням. Охоронна функція носить похідний від регулятивної функції характер. Вона покликана забезпечити нормальну дію регулятивної функції права.
Т.Н.Радько і О.Ф.Скакун виділяють також компенсаційну, обмежувальну і відновну функції права. Т.Н.Радько розглядає їх як самостійні функції, а О.Ф.Скакун як різновиди охоронної функції права.
Компенсаційна функція права полягає у відновленні соціальної справедливості. Наприклад, у разі незаконного звільнення з роботи, можлива одночасна реалізація відновної та компенсаційної функцій: відновлення на роботі та компенсація за вимушений прогул.
Конституція України передбачає відшкодування (компенсацію) матеріальної або моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовців (ст.56), у разі відміни рішення суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, заподіяну безпідставним засудженням (ст.62).
Обмежувальна функція виявляється у встановленні певних меж для суб’єктів права. Метою є недопущення свавілля індивідів один до одного. Ці обмеження формулюються у заборонних та зобов’язуючих нормах. Обмеження прав – це свого роду урівноваження протилежних інтересів. Так, Конституція України, закріплюючи політичне та ідеологічне різноманіття (ст.15), одночасно прямо забороняє створення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких направлені на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.
Завдяки обмежувальній функції право виступає гарантом стабільності і справедливості в суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку і реалізації права людини і громадянина.
Відновна функція права займає особливе місце в механізмі правової дії. За допомогою правових засобів відновлюється колишнє правове положення суб’єкта права, особа знов стає володарем тих прав, яких вона була позбавлена (їй повертається її майно, вона відновлюється на роботі, реабілітується її ім’я, відновлюється порушений громадський порядок).