2. Теорія природного права

Витоки природно-правової теорії сходять до часів античності (Арістотель, римські юристи), середньовіччя (Тома Аквінській), епохи ранньобуржуазних революцій і становлення сучасної держави (Г.Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо).

Видатні представники природно-правової теорії ХХ ст. – німецькі учені Р.Штаммлер, А.Ауер, А.Кауфман, американські учені Р.Дворкін, Дж. Роулс, французький теолог і філософ Ж.Марітен.

Природно-правові теорії визнають існування поряд з позитивним правом (законами і звичаями) ідеального порядку відносин між людьми. Цей вищий нормативний порядок і називають природним правом. Джерелом права виступає не державна воля, а природа людини та/або воля Бога. Згідно таким поглядам, закони держави є дійсними і легітимними лише у тому випадку, якщо вони відповідають ідеальному праву. Розрізнення права і закону є найважливішим компонентом природно-правової теорії.

Сучасне розуміння природного права істотно відрізняється від попередніх трактувань. У протилежність доктринам минулого, заснованим на уявленнях про людину як про відособленого індивіда, природно-правові теорії XX ст. розглядають людину як учасника різноманітних суспільних зв’язків.

Природне право більше не розглядається як сукупність непорушних, раз і назавжди встановлених розумом розпоряджень. Р.Штаммлеру належить заслуга обґрунтування нового поняття – «природне право із мінливим змістом». Із його точки зору «природним правом з мінливим змістом» є ідеї зміни права, що набувають масового характеру. Ідеалом, по Штаммлеру, є таке суспільство, де подолана одвічна суперечність між волею і бажаннями, між розумом і відчуттями, між належним і сущим. Для досягнення цієї мети Штаммлер закликав висувати проекти, що наближають суспільство до ідеалу, поширювати відповідні ідеї шляхом навчання і прикладу, морально удосконалюватися. У літературі початку XX ст. такий підхід іменували «відродженим природним правом», розуміючи під ним відродження на новій методологічній основі традицій раціоналістичного обґрунтування права, які були перервані в другій половині XIX ст. розвитком юридичного позитивізму.

Автори сучасних теологічних концепцій природного права виводять його з мудрості та/або волі Бога, через що його пізнання можливо тільки на основі релігійної віри. Із їхньої точки зору, «право є своєрідною моделлю присутності Бога у суспільстві». Ж.Марітен визначав природний закон як встановлені божественним розумом «універсальні норми права і обов’язку». Людина має природні права і здатна усвідомити їх через свою причетність божественному розуму. Марітен вважав, що природне право розкривається людям поступово, у міру розвитку культури і наближення людини до Бога.

Світські теорії бачать у природному праві етичну першооснову права. Так, з погляду Р.Дворкіна позитивне право повинне піддаватися оцінці з моральної точки зору. Фундаментальні суб’єктивні права утворюють критерій морального вимірювання права, його відповідності справедливості.

Поняття справедливості стало ключовим для природно-правової концепції Дж.Роулса. Із його точки зору блага, що існують в суспільстві, повинні розподілятися на підставі взаємних вимог людей і на підставі максимально можливої рівності. До «первинних благ», що підлягають зрівняльному розподілу, Роулс відносить свободу, рівні можливості, певний рівень матеріального достатку. Всі ці «первинні блага» забезпечують людині самоповагу; вони в той же самий час є умовами, які забезпечують людині автономію, самостійність, у тому числі й самостійне розпорядження такими благами.

У розумінні Роулсом категорії справедливості є певні нововведення: вона характеризується ним як правильність, сумлінність, безсторонність, як свого роду «процесуальна справедливість», яка забезпечується за допомогою правових норм, що відповідають принципу правління справедливого закону.

Сучасні теорії природного права набули найбільшого поширення у середині ХХ сторіччя. Інтерес до них багато в чому був обумовлений прагненням демократичних кіл покінчити з практикою авторитарних режимів на європейському континенті. Природно-правові концепції того часу зіграли значну роль у дискредитації фашизму, в затвердженні загальнолюдських цінностей і норм міжнародного права як основи сучасної демократії.