3. Влада і соціальні норми в первісному суспільстві

Найбільш ранньою формою об’єднання людей було первісне стадо. В межах стада відбувалося біологічне формування людини і зароджувалося суспільство. На зміну йому прийшла родова громада – група осіб, об’єднаних загальним походженням, загальною господарською діяльністю, загальним місцем мешкання і поховання, загальними ритуалами. Родова громада складалася з кровних родичів і приймаків (дружин і чоловіків, узятих з інших громад) і налічувала декілька десятків людей. Розподіл праці здійснювався за вікостатевими ознаками; всі результати трудової діяльності розподілялися порівну між членами общини.

Розростання роду приводило до відособлення від нього нових родових колективів. Їх об’єднання складало плем’я – тип етнічної спільноти та соціальної організації первісного суспільства. Для племені характерні кровні зв’язки між окремими його частинами (родами), спільність території, окремих елементів господарства (наприклад, полювання), самосвідомості, звичаїв і культів, елементів управління.

Відносини між родовими громадами були нерегулярними і, як правило, не виходили за рамки розмежування господарської території та обміну надлишковими продуктами.

У родовій громаді виникали різноманітні, хоч і примітивні, суспільні відносини, можливі були конфлікти. Координація відносин і врегулювання конфліктів вимагали керівних основ, влади.

Вищою владою в родовій громаді були збори всіх дорослих членів громади. Його ухвали (наприклад, рішення про зміну місця мешкання, про вигнання за межі общини співчлена, що провинився) були обов’язковими для всіх. У родовій громаді міг з’явитися одноосібний лідер (умовно його називають старійшиною). Він не обов’язково був старшим за віком. Лідером міг стати головний носій знань, життєвого досвіду, або ж найбільш удачливий мисливець, організатор полювання. Фахівці в області етнографії та правової антропології особливо указують на щедрість як найпривабливішу для родичів якість лідера.

Дуже схожим було положення вождя племені з тим лише відмінністю, що він застосовував свою владу набагато рідше: лише в тих випадках, коли потрібно було вирішити конфлікт чи між общинами вжити заходи до самозахисту від племені–суперника. Старійшина і вождь не претендували на привілеї, їхня влада базувалася виключно на особистому авторитеті та сприймалася як похідна від влади колективу.

Влада, таким чином, не була відокремлена від людей, не було розмежування на володарюючих і підвладних осіб. Зрозуміло, не було в первісному суспільстві ні властивого державі апарату влади, ні податків, ні чітко визначеної території, на яку поширюється влада родової громади.

Відносини між членами общини регулювалися за допомогою соціальних норм (правил поведінки). Головними джерелами правил поведінки були міфи, традиції, звичаї, ритуали, обряди. Вони регулювали роботу, побут, сімейні відносини, відтворення населення і рішення конфліктів. Соціальні норми додержавного суспільства не можуть бути зараховані ні до категорії правових, ні до категорії моральних норм. Услід за російським етнографом А.І.Першицем їх називають мононормами. Мононорми – правила поведінки, що об’єднують зародки права, моралі, релігії. Прикладом мононорми є табу – заборона певної дії (наприклад, полювання на конкретний вид тварин). Дія табу забезпечувалася не тільки страхом перед покаранням, але й страхом перед гнівом богів, засудженням або висміюванням з боку громади.

Найбільш поширеним видом мононорм були звичаї – історично сформовані правила поведінки людей, які стали нормами унаслідок багаторазового застосування впродовж тривалого часу.

Ознаки мононорм:

1) вони складалися стихійно, існували виключно в свідомості людей і передавалися з покоління в покоління усно;

2) основним засобом регулювання була заборона;

3) характерною була відсутність суб’єктивних прав, виникнення лише зародків позитивних обов’язків. Права та обов’язки члена родової громади складали одне ціле;

4) виконання мононорм забезпечувалися всім колективом громади, а не спеціальним апаратом примусу, який був відсутній в первісному суспільстві.

Тривалий час мононорми розглядалися виключно як ознака первісного суспільства, але останнім часом учені визнають існування мононорм і в сучасному суспільстві. Наприклад, заборона вбивства або крадіжки забезпечується і моральним, і правовим, і релігійним впливом, існує в свідомості людей незалежно від формально-юридичного її формулювання, що й ріднить її з мононормами.