14.2. Ранні форми релігії

До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм, тотемізм, рільницький культ, шаманство, анімізм та культ предків.

Магія (від давньогрецького – ворожба) – віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане. Іншими словами, це сукупність дій, об­рядів та церемоній, що пов’язані з вірою у надприродні сутності та з вірою у можливість впливати на ці сутності, а з їх допомогою – і на хід подій у реальному світі. Магія створює враження, що людина може змінити реальність не лише своєю працею, тобто природним способом, а й особливими символічними діями, обрядами й ритуалами, тобто надприродним шляхом.

Фетишизм (від португальського – річ для чаклунства; фетиш означає талісман, амулет) – віра в існування надприродних властивостей у матеріальних пре­дметів, поклоніння предметам найближчого оточення людини (як правило, неживим). До реальної користі предметів додаються їхні «потойбіч­ні» властивості бути помічниками й захисниками людей. Порів­няно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо ма­гія посилювала віру в можливість впливу людини на природу, то фетишизм наділяв надприродними якостями ще й певні матері­альні об’єкти.

Тотемізм (мовою одного з індіанських племен «тотем» – його рід) – віра в надприродну спорідненість людських колективів із певними ви­дами тварин, рослин чи явищ. Тотемізм – це породження властивого міфологічній свідомості антропоморфізму, тобто олюднення оточуючого світу, наділення його людиноподібними рисами. Наш древній предок не виділяв себе з оточуючого світу, він відчував кровну спорідненість із ним. Головними об’єктами поклоніння були тотемні духи, їм приносили жертви, для них танцювали, співали, ушановували їхні зображення. Убивати і з’їдати тотем можна було лише за умови до­тримання певних релігійних процедур – ритуалів та обрядів. Тотемістичні елементи увійшли до складу всіх сучасних релі­гій; особливо відчутним є вплив тотемізму в індуїзмі.

Рільницький культ - поклоніння двійникам тих чинників природи, які впливають на врожаї.

Шаманство – віра у можливість спілкування людини з духом, яка доступна древнім професійним служителям культу – шаманам, які здатні приводити себе в екстатичний стан (евенкійською мовою «шаман» означає «несамо­витий») і виступати нібито в ролі посередника між людиною і духами.

Анімізм (від лат. anima – душа) – віра в існування у матері­альних об’єктів і процесів надприродних двійників, тобто це віра в душу і духів людського тіла, тварин, знарядь праці, війни, хвороби тощо. Анімістичні уявлення передбачають існування душі як внутрішнього джерела діяльності всіх живих істот, своє­рідного внутрішнього двигуна. У багатьох народів голо­вними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих.

Від анімізму вже зовсім недалеко до віровчень епохи цивілізації. На цьому шляху у всіх народів був ще один ступінь  – культ предків. Він складається на основі поховальних обрядів і віри в посмертне існування душ.

Необхідність пояснення різних явищ природи й суспільного життя привела до появи міфології, про яку вже йшлося в темі “Первісна культура”.

З розпадом родових відносин, посиленням соціального розшарування і різким зростанням ролі племінної знаті на місце культу предків приходить культ вождів – міфічних родоначальників, чиї душі підносяться над душами інших сородичів. Від поклоніння родоначальникам і вождям племен, яких міфологічна свідомість єдиноплемінників наділяє легендарними якостями і вмінням творити чудеса, зовсім недалеко до ідеї божеств – особливо могутніх істот, що підносяться над душами і духами і здійснюють чудеса не епізодично, а постійно. Коли процеси перетворення архаїчного суспільства в ранньокласове і формування інститутів держави поглибилися ще більше, предки набули виключного значення для освячення (легітимізації) влади правителя.

Перехід до землеробства і скотарства – найважливіша віха в історії людства – мав наслідком виникнення більш складних релі­гійних уявлень, появу нових та ускладнення старих релігійних обрядів і свят. Поклоніння духам в образах тварин поступово ви­тісняється антропоморфізмом, тобто уявленням про те, що ду­хи мають людський вигляд. Із занепадом первісної общини й розшаруванням суспільства з чи­сленного сонму духів виокремлюються наймогутніші представники надприродного світу – боги. Поступово складається пантеон, у якому у своєрідній формі відображається земна соціальна ієрархія. Особливе місце посі­дає бог-покровитель наймогутнішого племені в союзі племен.

З часом релігія використовується також для зміцнення впли­ву родової верхівки – вождів, старійшин – на рядових членів роду. Складається інститут жерців, тобто професійних священнослу­жителів, які керували релігійними церемоніями та святкуваннями і здійснювали жертвопринесення на честь богів.

Богослови іменують ранні вірування язичництвом, тобто релігіями хибними, такими, що не знають істинного Бога. Для пізніх родоплемінних вірувань характерне багатобожжя - політеїзм. Але язичництво різних етносів склало ту вихідну основу, з якої народилися древні релігії цивілізованого світу, у яких ідея бога посідає центральне місце. З виникненням класового суспільства і утворенням держав формуються національні релігії. В їхньому лоні у деяких етносів багатобожжя витісняється монотеїзмом – вірою в єдиного Бога-Творця, а деякі національні релігії поширюються серед багатьох народів і стають світовими.