Основні напрями охорони атмосферного повітря від забруднення:

• -  зменшення обсягів викидів завдяки застосуванню новітніх мало­відходних технологій;

• -  застосування високоефективних способів очистки газопилових відходів;

• -  створення навколо підприємств СЗЗ із зелених насаджень (тополя, липа, грецький горіх, каштан, біла акація);

• -  жорсткий контроль за дотриманням екологічних нормативів із застосуванням методів економічного примусу та заохочення.

Використання повітряних ресурсів та їх охорона регламентується Конституцією України, Законом України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» та Законом «Про охорону атмосфер­ного повітря» (1992 р.)

Господарська діяльність людини зумовила деградацію біологічних ресурсів.

Розрізняють три основних причини деградації біологічних ресурсів:

• -    надмірне добування (із популяцій вилуча­ється більше організмів, ніж їх може відновитися в процесі розмноження);

• -  руйнування місць проживання (оранка територій, вирубування лісів, хімічне забруднення ареалів існування);

• -  біологічне забруднення (шляхом свідомого або випадкового заселення нових видів, які безперешкодно розмножуються в умовах відсутності природних ворогів та витісняють місцеві види).

Глобальними проблемами стали: знищення тропічних лісів – щорічно їх вирубається майже 11 млн га; зменшення біологічного різноманіття – підраховано, що за рік зникає приблизно 150 видів рослин та тварин. Зменшення видового різноманіття призводить до того, що кругообіг речовини та енергії в екосистемі стає вузько каналізованим. Це зменшує стійкість екосистем та робить їх більш вразливими до зовнішніх факторів.

Основними засобами охорони та раціонального використання біологічних ресурсів є їх власне охорона, створення умов для самовіднов­лення та штучне відтворення. Ці заходи здійснюються переважно через систему заповідних територій. Природно-заповідний фонд України включає 11 категорій територій та об’єктів загальнодержавного та місцевого значення: природні та біосферні заповідники (відповідно 17 та 4), національні парки (12), заказники (2 595, у т. ч. 292 – загально­державного значення), а також пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища. Загальна площа природно-заповідного фонду (ПЗФ) України складала станом на 1 січня 2003 р. 4,5 % загальної площі держави. Це більше, ніж в 1993 (2,1 %), але менше, ніж в розвинених країнах. Найменша частка ПЗФ спостерігається у Вінницькій, Дніпро­петровській, Київській, Кіровоградській, Харківській областях. – до 1 %, а найбільша – у Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій областях – 11–15 % та у Києві і Севастополі – до 30 %.

Використання біологічних ресурсів та їх охорона регламентується Конституцією України, Законом України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», Лісовим кодексом (1994 р.), та Законами України «Про природно-заповідний фонд» і «Про тваринний світ» (1993 р.).