5.Німецька модель корпоративного управління

Зовнішня сфера: 1. Законодавство – статути акціонерних товариств і фондові біржі, комерційні правила становлять компетенцію федерального законодавства.

2.Федеральне агентство, яке регулює ринок ЦП. Фондовий ринок Німеччини є найбільш розвинутим в Європі, а найбільша фондова біржа Франкфуртська.

Законодавство щодо надання інформації вимагає наступне: - фінансову інформацію кожні півроку; - дані про структуру капіталу; - інформація про кожного кандидата у члени Спостережної ради; - сукупна інформація про винагороду члена Виконавчої та спостережної ради; - дані про акціонерів, які володіють часткою принаймні 5% та більше від акціонерного капіталу; - інформація про можливі злиття, реорганізацію, внесення поправок до статуту; - інформація про осіб та компанії, які запрошуються до аудиторських перевірок.

3. Громадськість – преса, телебачення, дії громадських організацій.

Внутрішня сфера: 1) Банки є довгостроковими акціонерами нім.корпорацій і тому представники банків входять до ради директорів. Це можуть бути як державні так і комерційні банки. Банк одночасно виступає акціонером, кредитором, емітентом ЦП, агентом, який голосує на різних загальних зборах і депозитарієм.

Особливості моделі:

1. Двопалатне правління, що складається з виконавчої ради (менеджмент корпорації) і наглядової ради (працівники компанії).

2. Узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування. Статут підприємства обмежує число голосів акціонера, що може не збігатися з числом акцій, яким він володіє.

До функцій загальних зборів належать:

- розподіл чистого прибутку (формування певної дивідендної політики, або можливість несплати по привілейованим акціям);

- ратифікація рішень спостережної та виконавчої Рад за минулий рік;

- вибори наглядової Ради і призначення аудиторів.

На відміну від американської і японської моделей без згоди акціонерів не можуть вирішуватися питання:

- прийняття рішення про співробітництво з філіями

- підвищення верхньої межі винагороди членам спостережної ради

- злиття з іншими компаніями, придбання контрольного пакету та питання реорганізації.

Виконавча рада в рамках цієї моделі підпорядкована спостережній раді. Спостережна рада призначає і розпускає виконавчу раду, затверджує її рішення та надає консультативні послуги. Акціонери та службові компанії – дві основні групи, що представлені у спостережній раді. Виконавча рада є значною мірою колегіальним органом.

6. Особливості формування моделей корпоративного управління у країнах з перехідною економікою

В країнах Центральної та Східної Європи біли схожі умови: приватизація, недостатній досвід корпоративного управління, низький рівень ринкових відносин.

Зараз в більшості країн пострадянського простору мають місце намагання до утворення національних моделей корпоративного управління.

Для таких країн характерна відсутність відповідного законодавства що є основою для відокремлення двох підходів до формування корпоративного управління в країнах з перехідною економікою:

1 підхід – передбачає чітко розмежоване і детальне корпоративне законодавство у міру розвитку практики корпоративного управління передбачається формування прямих норм корпор. контролю (Росія, Литва, Польща, Угорщина).

2 підхід – передбачає самоусунення держави від проблем корпоративного управління України.

Корпоративний сектор в Україні регулюється передусім ЦКУ та ГКУ, з-нами «Про господарські товариства», «Про ЦП та фондові біржу»

Ні в одній країні з перехідною економікою не існує чіткого законодавства з корпоративного управління в широкому розумінні. Це законодавство відображає не стільки те, що вже є, скільки те, що повинно бути або в кращому випадку перебуває на стадії становлення. Щодо ролі акціонерів, то процедурними вимогами, які мають бути погоджені акціонерами, є питання реорганізації та ліквідації.

У цих країнах менш поширені вимоги до схвалення акціонерами великих випусків акцій і укладання угод за наявності конфлікту інтересів між компаніями і їх директорами та іншими посадовими особами.

До найбільш слабких місць КУ у цих країнах є недосконале законодавче забезпечення, слабкість фондових ринків, фіктивні засновництва, порушення права акціонера на участь у загальних зборах, порушення вимог розкриття інформації, здійснення фіктивних банкрутств із наступним скуповуванням активів, що продаються.