5. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності Конституційним Судом України

Можливості щодо захисту прав і законних інтересів Консти­туційним Судом України визначені Законом України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України», відпо­відно до ст. 13 якого Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

- конституційності законів та інших правових актів Верхов­ної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Мі­ністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних до­говорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

— додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

— офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду не належать питан­ня щодо законності актів органів державної влади, органів вла­ди Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовря­дування, а також інші питання, які віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Зважаючи на те, що Конституцій­ний Суд вважається єдиним органом конституційної юрисдик­ції в Україні, перелічені повноваження є його виключною ком­петенцією.

Стосовно підприємницької діяльності найчастіше Консти­туційним Судом приймаються рішення щодо офіційного тлу­мачення положень того чи іншого нормативного акта.

Наприк­лад, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про пра­цю України було дано офіційне тлумачення терміна «законо­давство», який охоплює закони України, чинні міжнародні до­говори України, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, а також постанови Верховної Ради Укра­їни, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відпо­відно до Конституції України і законів України. Рішенням від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99 у справі за конституційними подан­нями Вищого арбітражного суду України та Генеральної про­куратури України щодо офіційного тлумачення положень стат­ті 2 Арбітражного процесуального кодексу України встановле­но, що прокурори та їх заступники подають до господарських судів позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підпри­ємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Вони самостійно визначають і обґрунтовують у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява згідно зі ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є підста­вою для порушення справи в господарському суді.

6. Захист прав третейськими судами. Міжнародний комерційний арбітраж.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 11 травня 2004 р. «Про тре­тейські суди» третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб для вирішен­ня спорів, що виникають із цивільних та господарських право­відносин.

Юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з ци­вільних чи господарських правовідносин, крім випадків, перед­бачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третей­ського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка може бути укладена у вигляді третейського застереження в до­говорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Також спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що ви­никають із цивільних та господарських правовідносин, за ви­нятком:

- справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

- справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, ро­зірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

- справ, пов'язаних з державною таємницею;

- справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (до­говорів);

- справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

- справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи органі­зація, казенне підприємство;

- інших справ, які відповідно до закону підлягають вирі­шенню виключно судами загальної юрисдикції або Конститу­ційним Судом України;

- справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третей­ський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпе­чення виконання рішення третейського суду.

Специфічним різновидом третейського розгляду спорів, що виникають у сфері міжнародної торгівлі, є міжнародний комерційний арбітраж. Цей інститут врегульований не Законом «Про третейські суди», а Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж».

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне під­приємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Третейський суд вирішує спір згідно з тими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положен­ня права або системи права будь-якої держави має тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права ці­єї держави, а не до її колізійних норм. В разі відсутності якої-небудь вказівки сторін третейський суд застосовує право, ви­значене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосов­ними.

Арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і виконується при по­данні до компетентного суду письмового клопотання.