Релігія Давньої Греції

Для релігії Стародавньої Греції харак­терним був політеїзм з розвиненою міфологією та олімпійською ієрар­хією богів. Релігія стародавніх греків почалася з міфології і знайшла свій кращий вираз в міфології. Своє класичне завершення олімпійська релігія отримує в кінці VI- початку V століття до н.е.

Олімпійські боги не вважалися творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами, світ сам по собі вічний і не потребує творця. Спосіб життя богів мало чим відрізнявся від людського. Вони фізично тотожні людям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні. Головна відмінність небожителів полягала в їх­ньому безсмерті та надприродній могутності. Доля людей, їх життя і смерть повністю перебували в руках тих чи інших богів. Антропоморфне уявлення греків про своїх богів неминуче викликало відповідне ставлення до них - в їх очах боги були зрозумілі і близькі людиноподібні істоти.

Олімпійський пантеон очолює отець всіх богів і людей Зевс, ім’я якого означає „сяюче небо”. Він живе на горі Олімп, всі боги цілком підкорялися йому. Окрім Зевса, до олімпійського пантеону належать: Гера - головна з богинь, дружина Зевса, покровителька заміжніх жінок і дітей, родинного життя, подружньої вірності; Посейдон - володар моря і покровитель мореплавства; Афіна - богиня мудрості, покровителька наук та мистецтва; Артеміда – богиня полювання, покровителька тварин та породіль; Аполлон - покровитель мистецтва та наук; Асклепій - бог-цілитель; Пан - бог пастухів; Афродіта - богиня кохання та краси; Арес - бог війни; Гефест - бог земного вогню і ковальського ремесла; Гестія - богиня сімейного вогнища; Гермес - бог торгівлі; Діонісій - бог виноградарства та виноробства.; Феміда - богиня правосуддя; Немезіда - покарання; Ніка - богиня перемоги.

Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількість міфічних героїв, які приборкують чудовиська, що шкодять людям. Одночасно розвивається ідея людини як богоборця, що готовий сперечатися з богами, викликати їх на змагання тощо. Найбільш яскравим виразом такого підходу стає формування образу героя – напівбога за своїм походженням. Найбільш яскравим виразом такого підходу стає формування образу героя – напівбога за своїм походженням. Тільки в Греції має місце досягнення героєм безсмертя (Геракл), лише тут герої користувались досить високим культовим престижем.

Давньогрецька релігійна свідомість пронизана ідеєю порядку, міри і гармонії, і в той же час в нього вторгалося протилежне начало, що було втілене в образах богів Аполлона і Діоніса. Тому світ Зевса і великих героїв – це світ, котрий засновується не на дисгармонії і жаху, а на порядку, гармонії, красі. Найтяжчі гріхи перед лицем богів – перевищення людиною рамок міри. Боги карають тих, хто посягає на гармонію, встановлену їх владою, на ту розумну впорядкованість, котра виражена в понятті “космос”. Згідно уявленням греків, боги здатні проявляти довготерпіння і карають смертних лише тоді, коли ті порушують межі необхідної поведінки; гординя людей може привести до смерті.

В античній міфології досить виразно розроблена ідея людини. Люди од самого початку вважались повністю включеними у космічний організм. Людина наділялась безсмертною душею, тіло для якої було лише тимчасовим місцезнаходженням. Давньогрецька релігія не приділяла особливої уваги моральним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існувало, майже не розвинена ідея загробного воздаяння. Особливо караються лише злочинці. Посмертна доля людини в класичній культурі Еллади незавидна, пере­бування у царстві Аїда було жалюгідним. Якщо за життя людину супроводжують численні біди, то і після смерті душі людей бродять у підземному царстві Аїда у вигляді блідих тіней.

Життя людини од самого початку визначається долею, котру символізують три мойри. Доля – людський вимір вселенського закону, що виражається поняттям Діке – Справедливості. Зевс також наділив людей почуттям справедливості, що відрізняють людей від тварин. Основний обов’язок людини – бути справедливим і виконувати ритуал.

У Давній Греції, на відміну від Давнього Єгипту, жерці не були відособленою привілейованою кастою і фактично знаходились в положенні держаних службовців, що підкорялися законам, обов’язковим і для інших громадян. Вони не навчали релігії, не створювали богословських праць, але мали певний вплив в суспільстві.

Спілкування з богами під час богослужінь в греків зумов­лювалось сприйняттям їх як могутніх, але зрозумілих істот, що в обмін на жертвоприношення повинні були виконувати прохання тих, хто молився. Жерці здійснювали обряд жертвоприношення, перед початком якого одягались в білий одяг і омивали руки в солоній воді.

Виховані на суворому дотриманні законів і норм, стародавні греки ретельно ставилися до виконання культових положень, які у греків були порівняно прості. В культ входили жертвоприношення - простою формою жертви було проливання на землю або у вогонь вина з чаші в їжу богам; покладання вінків на вівтарі, прикрашення ними статуй богів, співи священних гімнів чи молитов; панафінеї - відправа громадського культу, яка сприймалась як справа державного значення; найбільш важливі з цих обрядів приймали характер загальнонародних урочистостей і свят.

Жертвоприношення могли бути безкровними - овочі, фрукти, хліб тощо і кривавими – тварини, а іноді, хоча й дуже рідко - люди. Вони здійснюватися як у храмах, так й поза ними; жертовні вівтарі зводились у греків вдома; наприклад, до богині Гестії грек міг безпосередньо звертатися, роблячи безкровні жертви біля свого домашнього вогнища.

Як особлива форма служіння богам сприймались спортивні змагання. Уявлення греків про богів як про істот, подібних до людей, але більш досконалих, диктувало прагнення уподібнюватися ним й в досконалості тіл. Вважалося, що боги радіють, коли бачать людей, здорових та сильних. Головним спортивним святом Стародавньої Греції були Олімпійські ігри, під час яких укладався всезагальний мир й навіть літочислення у Греції йшло за Олімпіадами (починаючи з 776 р. до н.е.). Крім Олімпіад, найбільш відомими були Німейські, Піфійські та Істмійські спортивні ігри.

Одним з найважливіших обов’язків жерців було також пророкування майбутнього. Особливим вшануванням в греків користувалися святилища оракули, в яких боги через жерців давали прямі відповіді на запи­тання людей. Найбільшою славою користувався святилище Аполлона в Дельфах, біля підніжжя гори Парнас. Дельфійські жерці і оракули Аполлона мали великий авторитет, могли втручатися в державні справи і серйозно впливати на події.

Біля ущелини в скелі, звідки виходили одурманюючі випари, на тринозі сиділа жриця Аполлона піфія, втрачаючи свідомість, вона починала промовляти незв’язні слова, які вважалися віщуванням самого бога, а жерці вже по-своєму тлумачили сказане для відвідувачів. Піфія могла дати відповідь на будь-яке запитання стосовно майбутнього і до неї та до жерців храму часто звертались правителі Греції та інших країн і народів.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.