Культура Давнього Китаю та Давньої Індії

Культура Давнього Китаю сформувалась у III тис. до н.е. і розвивається майже безперервно на протязі 5 тис. років. Китайський етнос створив особливий тип культури, що відрізняється від культури інших народів. Соціальна етика і адміністративна практика тут завжди відігравала більшу роль, ніж містика і індивідуалістичні пошуки спасіння. Найбільшими, загальновизнаними пророками тут вважались ті, хто вчив жити гідно, у відповідності з прийнятою нормою. Жити заради життя, а не заради блаженства на тому світі чи спасіння від страждань. Не релігія як така, а, перш за все, ритуалізована етика формувала обличчя традиційної китайської культури. Важливою рисою стародавньої китайської культури було, на відміну від європейської, не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини.

Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм – орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія – наявність фіксованих норм поведінки і мислення, що склалися на основі культу древності, і які були покладені в основу нового типу міської раціональної культури;  «розчиненням» релігійного начала в соціальному, що знайшло яскраве відображення в конфуціанстві. Докладніше про особливості конфуціанства див. у третьому розділі, присвяченому історичним формам релігії.

Основними видами мистецтв в Китаї виступають архітектура, література, музика, живопис, прикладне мистецтво. Уже у XV столітті до н.е. в Китаї існувала розвинена система ієрогліфічного письма, що нараховувала біла двох тисяч ієрогліфів. Надзвичайно бурхливий розвиток китайської писемності характерний для перших століть нашої ери: так у ІІ столітті число ієрогліфів складало більше 10 тис., у ІІІ столітті – більше 18 тис. Створення ієрогліфічної писемності дало можливість легко спілкуватися носіям численних мовних діалектів, що не розуміли усного мовлення, в письмовій формі. При імператорських дворах створюються великі бібліотеки. До початку І тис. до н.е. відносяться найбільш ранні пам’ятники давньокитайської літератури – “Книга пісень”, що містить біла 300 пісень і віршів, і “Книга змін”.

Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди – Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська стіна, будівництво якої здійснюється в період об’єднання країни в єдину централізовану державу 221-207 до н.е. і яка повинна була захисники Китай від зовнішніх ворогів.

В культурному житті Китаю важливу роль відігравали буддійські монастирі, котрі були прикрашені скульптурними зображеннями Будди і буддійських божеств, імператорські палаци (у ІІІ столітті до н.е. їх було збудовано більше 700).

У VII-XVIII століттях основне місце серед інших видів мистецтва зайняв живопис, котрий відобразив преклоніння людей перед красотами Всесвіту, природи. Самостійними жанрами були “люди”, “квіти-птахи”, “гори-води”, що стали традиційними на багато століть.

Давнім китайцям належать багато технічних винаходів: магнітний прилад – прародич компасу, водяний млин, перший у світі сейсмограф, спідометр, папір, книгодрукування, порох, фарфор тощо.

З наук бурхливо розвивалась астрономія, математика і медицина. Так, вперше в історії людства тут був створений небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, складений каталог медичних книг, в яких були зібрані рецепти лікування багатьох хвороб, вперше китайці ввели поняття негативних чисел.

Культуру Стародавнього Китаю, що зберегла власну самобутність на протязі тисяч років, можна по праву віднести до “вічних цивілізацій”.

Однією з оригінальних і величних культур, що існують на нашій планеті є індо-буддійська, що сформувалась головним чином на території Індії.

Культура Давньої Індії склалась на півострові Індостан у ІІ тис. до н.е. в результаті синтезу двох традицій:

– традицій автохтонного (протодравидського) населення, що створило Хараппську цивілізацію з централізованою державою, ієрогліфічним письмом, високою культурою міського будівництва; з розвиненим духовним життям, що характеризувалось культом богині-матері, ідеями перевтілення та воздаяння (ці ідеї увійшли у більш пізні релігійно-філософські доктрини Давньої Індії – брахманізм, буддизм, індуїзм);

– традицій індоаріїв, що прийшли сюди в сер. ІІ тис. до н.е. і принесли свою мову, священні тексти – Веди, ведичну релігію багатобожжя, зайняли домінуюче положення в суспільстві.

Тисячолітня культурна традиція Індії склалась у тісному зв’язку з розвитком релігійних уявлень її народу. Ментальності народів, що відносяться до цього типу цивілізації, властива яскраво виражена своєрідність: свідомість орієнтована на ідеали і духовні цінності. Ревність релігійного пошуку, аскеза, прагнення до духовної досконалості характерні для індо-буддійської культури. Людина починає внутрішньо протиставляти себе світу, виказуючи прагнення прожити життя в якості індивідуальності: вона іде від колективу, розвиває свою суб’єктивність, стає самітником, мудрецем, шукає знання, висуває умосяжні ідеї про світовий порядок.

Індо-буддійська цивілізація відрізнялась тим, що робила акцент на вищу цінність небуття. Життя людини – це очікування звільнення від світу. Усе визначалось постулатом про вищу справедливість карми, що воздає кожному згідно його заслуг. Релігія орієнтувала на відстороненість від реальності, пасивність особистості, хоча людина й мала добиватися покращення карми шляхом самовдосконалення. Особистість не мала власної цінності. Людина уявлялась як піщинка на березі океану вічності, від неї нічого не залежало. Не випадково поширеним символом східної культури є людина у човні без керма і весел.

Звідси фаталізм, віра у напередвизначеність долі і подій як відображення відсутності можливості впливати на історичний процес. Тому прагнення до свободи було реалізовано у духовній сфері, де було можливо відсторонитися від влади земної, що і знайшло свій вираз у релігійних системах Давньої Індії: брахманізмі, буддизмі та індуїзмі. Детальніше про давньоіндійські релігійні системи див. у відповідних розділах посібника.

Цивілізації Стародавнього Сходу зробили величезний внесок до світової культури. Це були перші, по справжньому тверді кроки на шляху до опанування та осмислення навколишнього світу і усвідомлення свого місця в ньому.