Особливості первісного мистецтва

Мистецтво на ранніх етапах розвитку людства можна розглядати як сво­єрідну магічну форму інобуття реальності, що є підставою для розповсюдження теорії магічного походження мистецтва, яка вважається найбільш поширеною та визнаною. Згідно до цієї теорії, першими митцями були шамани, а твори мистецтва – зображення тварин, на яких вони вражені списами чи стрілами – символізували успіх у полюванні тощо.

Первісне мистецтво виступало універсальною мовою духовного життя первісного суспільства, виражало колективний погляд на світ, а не особисті погляди авторів художніх творів. Мистецтво як засіб виразу духовного життя первісної людини було безпосередньо вплетене в практичне життя. Тому ритуальні маски, статуетки, натільні та наскальні малюнки ніколи не виступали за властивими їм функці­ями для своїх творців в якості витворів мистецтва. Для первісної людини художня функція в них поки що немовби “спить”, і тому сьогодні, сприймаючи їх як мистецтво і відносячи їх до арсеналу художньої культури людства, сам термін «первісне мис­тецтво» нам слід вживати із значною мірою умовності.

Вершиною первісного синтезу людської діяльності було образотворче мистецтво, яке починається із знаково-символічних зображень. Вони закріплювали необхідний досвід і важливі форми поведінки. Приблизно таке ж ідеологічне навантаження мав танок, який міг бути ритуальним та побутовим, мисливським і військовим, чоловічим або жіночим, імітував сцени господарської діяльності, статевих відносин тощо.

Більшість витворів первісного мистецтва пов’язана з обра­зами тварин – мамонти, бізони, олені. Що стосується зображень лю­дини, то за кількістю пам’яток, котрі дійшли до наших часів, во­ни займають друге місце. Причому абсолютна більшість з них – це зображення жінки, що обумовлено насамперед тривалим домінуван­ням матріархату в історії первісного суспільства. Жінка була продовжувачем роду та традицій, а відтак - берегинею ритуальних секретів і племінної моралі.

Наскальні малюнки та ритуальні танці виступали способом розширення, подвоєння реальності, спроба побудувати бажану для людини реальність і контролювати її. Первісне мистецтво в його міфологічній оболонці орієнтоване не на надприродне, а на природні можливості людини, що постають в її уяві.

Мистецтво первісної епохи стало підґрунтям наступних етапів розвитку культури.

Виникнення та особливості первісних вірувань

Витоки перших релігійних уявлень предків сучасної людини пов’язані з процесом гомінізації, переходом від тваринного світу до людини з її здатністю до творення культури. Одним з аспектів цього переходу був перехід від інстинктивного реагування на зовнішню ситуацію, притаманного тваринам, до реакцій, опосередкованих людським знанням і уявою. У людини виникає потреба в створенні образу світу як підстави її діяльності і прийняття рішень, яка й лежить в основі походження релігії, міфології, мистецтва та інших сфер культури. З іншого боку, завдяки свідомості, людина, на відміну від тварини, знає про свою смертність, і у неї виникає потреба нейтралізувати екзистенційний страх перед небуттям і стихійними силами природи. Основними засобами нейтралізації цього страху стали уявлення про можливість вічного існування. В кожній культурі, у кожного народу існує церемонія поховання і ідея вічного існування (поруч з ідеєю смертності індивіда). Індивідуальне людське життя постає як минущий епізод, а ритуал поховання розглядається як священна церемонія, що відкриває вікно у вічність.

Археологічні дані свідчать, що поховальні церемонії, тобто прояви „фундаментального піклування” про посмертне існування притаманні вже неандертальцю – попереднику „людини розумної”. Первісна ж „розумна людина” вже здатна до членороздільного мовлення, абстрактного мислення і створення складних ілюзорних образів, безумовно, мала вже уявлення про загробне життя і тому з відповідними церемоніями ховала своїх близьких в спеціальних похованнях, вкладаючи в них, поруч з небіжчиками, предмети побуту, прикраси, зброю тощо, котрі вважалися необхідними для „іншого” життя. В епоху верхнього палеоліту вже склались уявлення про існування світу померлих і духів, причому вважалось, що покійники можуть різними способами впливати на життя живих (цим і пояснюється культ померлих). Магічні зображення на стінах і стелях печер також свідчать про віру первісних людей в існування надприродних зв’язків між людьми і тваринами. Фігурки жінки-матері з підкресленими статевими ознаками (так звані „палеолітичні венери”) свідчать про наявність культу родючості і розмноження.

Отже, релігія з необхідністю з’являється у „людини розумної” од самого початку як закономірна форма міфологічного світовідчуття нашого первісного предка, у свідомості якого наївно і химерно сполучалось реальне і уявне, дійсне і бажане. Міфологічна свідомість була більш емоційною, ніж раціональною, умовиводи в ній робились не стільки за причинними зв’язками, скільки за випадковими асоціаціями, необхідне не відділялось від випадкового. У лоні цієї міфологічної свідомості і сформувались первісні вірування і культ. Релігія народжується в міфологічній культурі як безпосередньо-чуттєва реакція на реалії людського буття первісної епохи.

Відчуття безсилля перед грізними й незрозумілими для перві­сної людини природними явищами особливо посилювалося під час стихійного лиха: виверження вулканів, землетрусів, повеней, лісових пожеж, посух та інших подібних явищ. Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи, привела у кінцевому підсумку до її обожнення. У релігійних віруваннях відображались також наївні уявлення первісних людей про навколишню дійсність, їхнє ставлення до тваринного та рослинного світу. Нарешті, релігійно-фантастичної форми набрали стосунки між людьми в межах родоплемінної спільноти. Отже, релігійні вірування й культи первісних людей складались поступово з різ­них, у тому числі й ілюзорних, уявлень, а також зумовлених цим емоцій та дій.

Конкретна реконструкція процесу виникнення релігії є складним питанням, яке ще не знайшло загальноприйнятного рішення в релігієзнавчій літературі. Дослідники згідні в тому, що більшості первісних вірувань були притаманні такі особливості:

– відсутність абстрактних уявлень про Бога як надприродну силу, що управляє усім; первісні люди поклонялись безпосередньо матеріальним предметам, природним явищам, тваринам і рослинам, що наділялись надприродними якостями;

– змішування життя і культу, тобто кожна дія первісної людини відбувалась у відповідності з певними правилами і обрядами, пов’язаними з уявленням про їх вплив на надприродні сили;

– релігійні культи носили родоплемінний характер – кожний рід і плем’я мали свої культи.

Ранні, або родоплемінні, форми релігії і нині поширені в деяких районах Азії, Африки, Австралії, Америки, Індії, Океанії. Це складний конгломерат місцевих традицій, обрядів і ритуалів, яки­ми позначаються різні етапи людського життя - від народження до поховання, уособлення небесних і атмосферних явищ, релі­гійно-міфологічні уявлення. Племінним релігіям властиві:

– поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а згодом – антропоморфних рис;

– брак професійних служителів культу;

– відправлення культу у формі особливого для кожного пле­мені святкування, що супроводжується магічними обрядами (тан­цями, іграми) на честь духів.