Проблема діалогу культур в контексті сучасних глобалізаційних процесів

Взаємовідносини різних культурних світів є важливим фактором сучасного світового розвитку, і взаємодія між ними є однією з найгостріших проблем. Все більшу роль починають відігравати не відносини між державами, а відносини між цивілізаціями, що характеризуються різними цінностями та ідеалами, притаманними їх культурі. Існують різні погляди на цю проблему. Так, на думку сучасного американського дослідника С.Хантінгтона, людство вступає в нову епоху – епоху „зіткнення цивілізацій”. Він виділяє вісім великих культурних світів – цивілізацій: західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїстську, православно-слов’янську, латиноамериканську і африканську. Саме від їх взаємодії, вважає він, в найближчому майбутньому буде залежати хід історії людства. Основним джерелом конфліктів на світовій арені стане вже не ідеологія і не економіка, а культура. Хантінгтон вважає, що відмінності між цивілізаціями за їх історією, традицією, мовою, релігією більш фундаментальні, ніж відмінності між державами. Місце народження, громадянство в нинішніх умовах не так істотно впливає на життя людей, як їх культурна та релігійна ідентифікація.

В незахідих цивілізаціях йде процес „девестернізації” – повернення до своїх культурних витоків. Тому Хантінгтон вважає, що нині на перше місце стають взаємини між Заходом і не-західними цивілізаціями. Лише на поверхневому рівні багато елементів західної культури проникли в культури не-західні, але на глибинному – західні уявлення та ідеї: індивідуалізм, лібералізм, демократія, вільний ринок, відокремлення релігії від держави – майже не знаходять відгуку в не-західних цивілізаціях (ісламській, конфуціанській, індуїстській та інших). Тому зусилля Заходу, що спрямовані на нав’язування свого способу життя, „імперіалізм прав людини” часто викликають в не-західних культурах ворожу реакцію і сприяють зміцненню їх споконвічних цінностей. За Хантінтоном, протистояння Заходу і решти світу стане в майбутньому центральною віссю світової політики; головною небезпекою стане конфронтація між Заходом і мусульманським світом.

Але концепція Хантінгтона не є загальноприйнятною і викликає багато суперечок. Прихильники інших точок зору підкреслюють величезну силу протилежної тенденції – тенденції до культурного, політичного і економічного співробітництва, котра поступово, через труднощі і суперечності, усе більше набуває сили в сучасному світі, де розгортаються процеси глобалізації в економічній, інформаційній та культурній сферах.

Проаналізувавши різні соціокультурні світи сучасного світу під кутом зору їх ціннісних орієнтацій, слід розглянути перспективи їх діалогу як єдино можливого імперативу сьогодення.

У сучасну епоху практично всі народи і держави залучаються до загальної мережі контактів і утворюють, хоча і повний протиріч, але єдиний людський світ. Локальні культурно-історичні процеси зливаються в цілісний світовий культурно-історичний процес. Антропологічна єдність людства як біологічного роду доповнюється нині його культурною єдністю. Це виражається в тому, що різні культури розвиваються в усі більшій взаємодії одна з одною, збільшується ступінь знайомства людей з культурами інших народів, поглиблюється розуміння специфіки інших культур, складаються загальні оцінки культурних досягнень незалежно від того, у якій культурі вони з’явилися.

Сучасний світ йде до об’єднання. В наш час усе більше усвідомлюється факт вступу людської цивілізації в якісно новий стан, одним із проявів якого є глобалізація, що здійснює сильний вплив практично на усі соціальні процеси з точки зору як їх змісту, так і форм вияву. Глобалізація являє собою всеохоплюючий багатоаспектний процес перетворення світу в цілісну систему, що визначає майбутнє людства. Вона є найважливішим, найвпливовішим й найвиразнішим процесом в сучасних світових суспільних відносинах і характеризується прискоренням темпів розвитку усіх сфер суспільного життя, - економічної, соціальної, політичної, духовної. В основі глобалізації лежить інтернаціоналізація людської діяльності. У соціальному вимірі глобалізація розглядається як процес безпрецедентного розширення інформації й комунікацій у світовому просторі. Глобалізація неминуче постає також як історичний процес уніфікації традицій, культур, релігій, ідеологій, що виражається в понятті “культурно-історична (ментальна) глобалізація”.

Соціальний позитив глобалізаційних процесів виявляється в розширенні інформаційного поля для багатьох людей, у створенні потенційних можливостей налагодження особистісних контактів в глобальному просторі, що полегшує становлення порозуміння між суб’єктами світового суспільства, формування спільних цілей соціального розвитку. В цьому ж напрямку діє поглиблення культурного взаємопроникнення між народами світу. Глобалізація сприяє взаємному збагаченню культур, поширенню кращих зразків національних культур на соціальному просторі планети й робить їх надбанням усього людства. В результаті все більшої сили набуває культурна інтеграція всесвітнього масштабу.

Водночас є глобалізаційні прояви, які оцінюються негативно або, принаймні, неоднозначно. Так, взаємодія культур часто здійснюється в напрямку поглинання західною культурною традицією усіх інших культур, в тому числі і європейської, що загрожує розмиванням національної самоідентичності населення країн, що втягуються в глобалізацію під прапором американізації. Існує навіть думка, що глобалізація – це всього лише поширена вестернізація, дифузія західного капіталізму, його інститутів та соціально-культурних орієнтацій на решту світу. Таким чином, в цих умовах паралельно процесам взаємопроникнення і інтеграції культур розгортаються і процеси їх конфронтації і диференціації.

Тільки діалог є інструментом, з допомогою якого може відбутися зрушення у старій цивілізаційній парадигмі замкненості, що заснована на сприйнятті „розмаїття як загрози”, потреби в наявності ворога і явної чи неявної установки „у грі на перемогу”. Після того, як світ став по-справжньому глобальним, теорія переможців і переможених втрачає своє значення, належачи до однієї і тієї ж єдності, людство може або разом виграти, або разом програти. Суть діалогу полягає в тому, щоб люди змогли подивитися один на одного по-новому – не з минулого, а з майбутнього, в якому їм прийдеться жити, і де усі вони неминуче будуть ближче один до одного у багатьох відношеннях.

Таким чином, культурна єдність людства, котра нині вперше в історії виникає, принципово змінює механізми взаємодії окремих культурних світів. Настає нова ера, у якій на авансцену всесвітньої історії виходить «багатомірний діалог» культур. Участь у цьому діалозі стає найважливішою умовою розвитку будь-якої культури. При цьому відбувається взаємозбагачення культур при збереженні своєрідності кожної. М. Ганді якось сказав, що мріє про те, щоб вітри культури усіх країн і народів віяли навколо рідного будинку, але він проти того, щоб якийсь вітер зірвав дах його будинку. Культура, що не знаходиться в контакті з іншими культурами і не відчуває їхнього впливу, неминуче приречена на відставання від темпів світового культурного розвитку, як і економіка країни, відірваної від світового економічного ринку, неминуче опиняється в занепаді. І подібно до того, як духовно багата особистість, осягаючи думки і почуття інших людей, не втрачає від цього своєї оригінальності і неповторності, так і досить багата культура, засвоюючи досягнення інших культур, не перестає бути своєрідною й унікальною, а лише ще більше збагачується. Для будь-якої національної культури знайомство з іншими культурами відкриває широкі можливості розвитку. Відомості про життя інших народів розширяє кругозір людей, дозволяє їм новими очима подивитися на світ і на своє життя, усвідомити особливості свого буття, внести корисні інновації у свій спосіб життя. Культурні досягнення інших народів – художні цінності, філософські і моральні, правові ідеї, техніко-технологічні досягнення – усе це вливається іззовні в національну культуру і стає її власним надбанням. Наприклад, винайдена фінікійцями ще у другому тисячолітті до н.е. абетка, будучи винаходом маленького народу, що давно зник з лиця землі, належить в наш час до основних досягнень людства. Це – один з яскравих прикладів того, як національні досягнення набувають міжнародного характеру.

Взаємодія культур створює підґрунтя для узгодження й уніфікації різних культурних норм, етичних стандартів, в яких виявляються культурні універсалії, загальнолюдські цінності. Такий набір цінностей у людства є. Це віра у силу людського розуму, прихильність до свободи, терпимість, прагнення до справедливості, повага до людської гідності. Провідне місце у між цивілізаційному діалозі мають зайняти ідеї справедливості і „золоте правило моральної поведінки”, яке має стати основою універсальної етики, що народжується.

Настає нова епоха, коли починає домінувати і панувати свідомість, що всі нації і народи належать до однієї родини, зріє необхідність загальнолюдського співтовариства, зникають примари, що змушували ставитися один до одного з підозрою і недовірою. Свідомість вселюд4ської єдності почала зароджуватись вже в епоху античності. У Сократа якось запитали, звідки він родом, і він не відповів: «З Афін», а сказав: «Із Всесвіту».

Культурне світове співтовариство усе глибше сприймає ідею діалогу. Шириться переконання, що всі країни можуть успішно співробітничати і знаходити загальну мову. Висновок, до якого підводить сучасна ситуація у світі, полягає в розумінні того, що виживання людства неможливо при конфронтації. Діалог особливо необхідний перед лицем глобальних небезпек, що загрожують людству. Значимість діалогу полягає в тому, що в умовах взаємного духовного спілкування відбувається глибоке усвідомлення іншої культури й іншого людського досвіду. Діалог – сьогодні рятівний шлях, рухаючись по якому можна уникнути крайніх форм конфронтації.

Діалог — це взаємопроникнення культур; це не просто спілкування як розмова різними мовами, а спілкування зі спробою перекладу, взаєморозуміння; це не просто усвідомлення альтернативи, а й толерантне ставлення до неї. Толерантність - це не тільки повага чужих цінностей, але позиція, що припускає розширення кола власних ціннісних орієнтацій за рахунок позитивної взаємодії з іншими культурами, збагачення новим, іншим культурним надбанням, соціальним досвідом.