Релігійні вірування давніх римлян

Релігія давніх римлян, не дивлячись на ряд спільних рис з грецькою релігією, породжених частково схожими історичними умовами та прямим впливом, відрізнялась певною своєрідністю.

Один із найдавніших пластів релігійних вірувань та обрядів римлян - сімейно-родова релігія. Римляни вірили в душі чи тіні померлих - мани, які вважались покровителями сім’ї та роду, в пенатів (від penus - провізія, запаси їжі) - домашніх духів-оберегів, в ларів - духів-покровителів (lares familiaris - духи сім’ї, lares реrmarini - духи мореплавства, lares militares - духи військових). Сімейно-родовий культ був пов’язаний у римлян з архаїчним вшануванням вогню, який отримав загальнодержавну форму.

Вже здавна римляни шанували богів: Юпітера - бога неба, світла, володаря погоди і дощу, носія перемоги; Юнону - дружину Юпітера; Марса - бога війни; Мінерву - богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесел, медицини і мистецтва. Вони також вірили в чисельних дрібних бо­жеств, духів, що населяють весь світ, в духів предків. У них були широко вживані ворожіння і всілякі магічні дії.

Особлива заслуга у створенні початкової староримської релігії належить другому із семи царів Риму - Нумі Помпілію, який, одержавши владу, вирішив у місті, започаткованому силою зброї, встановити порядки, які спирались би на право і закони. А авторитет права та законів мав існувати на основі страху перед богами. Нума Помлілій встановив посаду верховного жерця бога Юпітера, надав йому двох помічників, які були жерцями богів Марса і Квіріна, встановив посаду понтіфіка, якому доручив наглядати за усіма жертвоприношеннями, порядок яких сам встановив. Отже, Нума Помпілій зробив перші кроки впорядкування релігійного культу, формальна сторона якого потім набрала у стародавній римській релігії виключного значення.

Для римлян було дуже важливим старанне дотримання всіх обрядових норм, узаконених формул; найменше порушення їх в діях чи словах (особливо, іменуючи бога) могло розсердити божество, і вся церемонія втрачала дієвість. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були чітко унормовані: їх применшення вважалося зневагою до бога, якому вклоняються, а їх перебільшення - зневагою до інших богів.

До числа найдавніших пластів римської релігії належали також землеробські та скотарські обряди і вірування; багато богів за своїм походженням були пов’язані з землеробськими культами. Так, наприклад, Марс вважався богом війни, однак був також покровителем землеробства та скотарства; Венера, богиня любові й краси, в той же час вважалась божеством садівництва й виноградарства.

В міру зростання держави, входження в її склад нових областей римський пантеон наповнювався новими богами і богинями, особливо відчутним був вплив грецької традиції: до римлян потрапили грецькі боги, а саме: Аполлон, Геракл (потім Геркулес), Юпітер став ототожнюватися із Зевсом, Юнона з Герою, Мінерва з Афіною, Діана з Артемідою, Марс з Аресом, Венера з Афродітою, невгасимий вогонь богині Вести - аналогія з грецькою богинею Гестією. В період Римської республіки продовжувалась еллінізація римської релігії.

До початку II ст. до н.е., остаточно склався культ 12 головних римских богів: Юпітер - цар богів, бог грому і блискавки; Юнона, його сестра і дружина - покровителька жінок і материнства; Нептун - бог моря і покровитель мореплавства; Мінерва - богиня воїнів, покровителька ремесла; Марс - бог війни; Венера - богиня краси і кохання; Аполлон - покровитель музики, мистецтва, лікарів та віщунів, бог Сонця; Діана - богиня Місяця і полювання; Вулкан - бог ковалів та ремісників; Веста - богиня домашнього вогнища та держави; Меркурій - бог торгівлі, вісник Юпітера; Церера - богиня землеробства. На Форумі - центральному місці Риму, були встановлені антропоморфні статуї богів. Всі релігійні справи вирішував сенат, який був по суті державною радою.

У римлян культ зводився до виконання в точно визначені моменти і в точно визначених формах відомих обрядів, жертвоприношень, до виголошування узаконених формул. Основною формою культу була мантика - система ворожби. Перед кожною важливою подією суспільного характеру - перед початком війни, укладанням миру, побудовою храму чи іншої споруди - римляни брали дозвіл на це у бога. Найбільш поширеними способами мантики були:

- ауспіції - ворожба на польоті птахів, або спостереження за тим, як священні кури клюють зерно;

- гаруспіції - ворожба на нутрощах тварин, принесених в жертву;

- ворожба на основі спостережень за незвичайними явищами природи, які вважались неблаготворними знаменнями.

В римському суспільстві існувало чисельне жречество; жерці були посадовими особами держави. Особливого жрецького стану Рим не знав, однак в Римі здавна існували жрецькі колегії. Серед нього склалася спеціалізація: наприклад, жерці-фламіни обслуговували од­ного якогось бога; жерці-авгури ворожили по характеру польо­ту птахів; понтифіки - посадові особи, що слідкували за календарем, призначенням свят. Особливою шаною користувалися Весталки – жриці богині Вести, які доглядали вогнище в її храмі. Будучи представницями знатних родів, вони залишались у званні жерців 30 років, і повинні давати обітницю безшлюбності і строгої цнотливості; порушення обітниці суворо каралось - їх живцем закопували в землю. У весталок зберігалися заповіти. Магістрати повинні були давати їм дорогу, а коли весталка зустрічала злочинця, якого вели на страту, закон звільняв його від покарання. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, але була впливова.

В період Римської імперії починається обожнення імператорської влади. Обоготворення імператорів, спочатку посмертне, а потім і за життя, почалось з Юлія Цезаря, який, ще домагаючись влади, підкреслював свою при­четність до безсмертних богів. Йому першому був влаштований „апофеоз” - офіційні божественні почесті після смерті. До імені спадкоємця Юлія Цезаря - Октавіана, що мав необмежену владу, було добавлено „Август”, що означає „звеличений богами”, „рівний богам”. Великого значення набув культ генія Августа, що прямо стверджував його виняткову владу. Август був верховним жерцем - великим понтіфіком, авгуром тощо. Свій культ Август поширював і в підлеглих Риму країнах: так, в Єгипті він вважався фараоном і сином бога Сонця Ра, на його честь будувались храми. Після смерті Августа сенат ухвалив спорудити йому храм і встановити його культ. Калігула вже за життя проголосив себе богом і навіть наказав замінити голови на статуях грецьких богів зображенням власної голови. По всій імперії був введений офіційний культ „генія імператора”. Римська релігія привчала до дисциплі­ни і підлеглості. Обожнення імператора ставало головним змістом римської релігії. З свого боку імператорська влада здійснювала безпосереднє уп­равління всіма релігійними справами і в таких умовах потреби в церкві не було.

Також в імператорському Римі підсилюється вплив східних культів, що обіцяли нужденним потойбічне щасливе життя, якого нужденні не могли одержати від численних римських богів - в традиційній римській релігії уявлення про потойбічний світ були невиразними.

Серед східних культів з’явилась і нова релігія, якій належало велике майбутнє. Це було християнство, що зародилося в першій половині І ст. н.е. в Палестині як одна із сект іудейської релігії. В силу цілого ряду якостей і специфічних історичних умов розвитку, про які буде мова в наступних розділах, воно поступово набрало великого значення в центрі імперії - в Римі.

Римська релігія, що продовжувала існувати в той час, коли почало розвиватися християнство, була терпимою до чужих богів і культів, особливо підкорених Римом народів, оскільки шукала їхньої підтримки у зміцненні своєї влади. Правда, вимагалось, в усякому разі формально визнавати авторитет богів, що репрезентували державу. Переслідування християн у Римі були продиктовані не стільки ворожнечею до чужої релігії, скільки нетерпимістю державної релігії по відношенню до тих, хто не погоджувався приносити жертви імператора, як це було встановлено державною релігією і диктувалось прагненням підтримати державну єдність.