Предмет культурології та основні культурологічні категорії

Сам термін «культурологія» був запропонований у 1949 році видатним американським антропологом Леслі Уайтом (1900-1975) для позначення нової наукової дисципліни як самостійної науки в комплексі соціальних наук. Культурологія є інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігіознавства, соціології культури та мистецтвознавства. Міждисциплінарний простір можна вважати особливою ознакою культурології. Саме її міжнаукові зв’язки значно розширили дослідницькі можливості гуманітарної теорії. Культурологія знаходиться в процесі становлення та оновлення теоретичних концепцій у відповідності до змін, що відбуваються з культурою та окремими її сферами.

Отже, культурологія – філософська дисципліна, що вивчає найбільш загальні закони буття культури як способу життя людини в його цілісності; це система знань, які стосуються закономір­ностей існування та розвитку культури - її структури, динаміки і взаємодії основних елементів (традицій, норм, звичаїв, соціальних інститутів), а також основних етапів еволюції і перспектив.

Предмет культурології - дослідження феномену культури як історично-соціального досвіду людей, що втілюється в специфічних нормах, законах та рисах їх діяльності, транслюється від покоління до покоління у вигляді ціннісних орієнтацій та ідеалів, інтерпретується в “культурних текстах” філософії, релігії, мистецтві, праві. Смисл і призначення культурології на сьогоднішній день полягає в тому, щоб вивчати людину на рівні культури як її творця.

В залежності від цілей та предметних сфер, рівня пізнання та узагальнення виділяють фундаментальну та прикладну культурологію. Фундаментальна вивчає культуру з метою теоретичного і історичного пізнання цього феномену, займається розробкою категоріального апарату і методами дослідження; на цьому рівні можна виділити філософію культури, яка вивчає метафізичну сутність культури. Прикладна, спираючись на фундаментальні знання про культуру, вивчає окремі її підсистеми - економічну, політичну, релігійну, художню - з метою прогнозування, проектування і регуляції актуальних культурологічних процесів.

На сьогоднішній день культурологія є сукупністю великої кількості шкіл та напрямків. З основними культурологічними концепціями ви познайомитеся у наступних розділах підручнику.

Культурологія оперує власною системою категорій. Слід підкреслити, що категоріальний апарат культурології знаходиться в процесі становлення. Проявом цього є той факт, що представники різних культурологічних шкіл в ході теоретичних досліджень та пошуків використовують власні системи категорій. Проте, до кола загальновизнаних культурологічних категорій можна віднести такі: культура, цивілізація, культурогенез, ментальність, культурні типи, культурні норми, цінності, символи.

Крім головних понять культурології, існує багато другорядних. Оскільки вона контактує з усіма гуманітарними дисциплінами і бере з їхнього арсеналу багато термінів, її понятійний апарат надзвичайно широкий; до XX ст. він в основному поповнювався з філософії, етики, естетики й інших наук, на рубежі ХІХ-ХХ сторіч різко зріс вплив соціології. Потім понятійний апарат культурології став поповнюватися з таких дисциплін як етнологія, психологія, антропологія, семіотика, інформатика і навіть генетика та зоологія. Зокрема, у наші дні великої популярності набуло вчення Р. Докінса про генетичні коди культури. В якості гена культури, іменованого «мем», пропонується приймати деякі першоелементи, такі як голос, колір, жест, візерунок, речі, одяг тощо. Усе це свідчить про усе більше взаємопроникнення і взаємовплив наук про людину, а так­ само про ту зростаючу роль, що починає грати культурологія в системі гуманітарних наук.

Особливе місце в системі культурологічних категорій належить поняттю „культура”.

Особливістю категорії „культура” є багатозначність, поліфонія смислів, яка може бути осягненою через вивчення її культурно-історичних трактувань. Поняття “культура” має довгу історію становлення, в якій проявилась багатофакторність цього явища та глибина змісту; тому воно не піддається одномірному визначенню.

Розгляд історії становлення поняття “культура” зазвичай починають з античних часів, хоча саме слово “культура” набуло самостійного значення лише у другій половині XVII століття. Широко відомо, що в античні часи поняття “культура” мало декілька значень – обробка, виховання, навчання, шанування, поклоніння. Особливість античного розуміння культури полягає у тісному зв’язку понять “культура” і “поліс”, в особливій увазі до процесу формування громадянина античного полісу, який саме і був культурною людиною внаслідок його підготовленості до життя в цьому суспільстві, чим він і відрізнявся від некультурних варварів.

Загального значення поняття “культура” набуло в XV-XVI столітті, а широко вживаним стає в добу Просвітництва. За умов промислового розвитку та товарного виробництва на перший план виступає залежність людини від засобів виробництва, а не від природних сил. В той час під культурою розумілися всі здобутки людської діяльності, передусім, знання, наука, мистецтво тощо. В понятті “культура” закріплюється смислова подвійність: культура тлумачиться і як штучне, неприродне, породжене людською діяльністю, і, разом з тим, як деякий вищий вияв людського буття, пов’язаний з людським духом.

В XVIII столітті в літературі починають вживатися два самостійних, протилежних за значенням поняття: “культура” і “натура” (природа); з часом смислове навантаження поняття “культура” зростає.

ХХ століття визначається багатоманітністю філософських та наукових дефініцій культури, в яких в якості основоположних закріплюються ті чи інші її ознаки. Більшість трактувань культури пов’язана з іменами видатних філософів, соціологів, істориків, етнографів. Зокрема, Е.Тейлор розуміє культуру як комплекс знань, вірувань, законів, звичаїв та інших здібностей та навичок, набутих людиною як членом суспільства; Х.Ортега-і-Гасет вбачає в культурі соціальні форми і способи облагороджування біологічних потенцій людини; К.Маркс визначає культуру як уречевлені сутнісні сили людини; М.Герскович розглядає культуру як створену людиною частину навколишнього середовища; для М.Гайдеггера культура являє собою умову і спосіб реалізації верховних цінностей шляхом культивування вищих людських якостей; Г.Францев визначає культуру як сукупність матеріальних та духовних цінностей; у Е.Маркаряна культура виступає способом людської діяльності; за П.Гуревичем культура – це усвідомлена робота духу по удосконаленню всього, що оточує людину.

Отже, можна вважати, що культура – поняття суто антропологічне, сутнісно пов’язане з феноменом людини.

З огляду на окреслену ситуацію доцільно виділити наступні групи визначень поняття “культура” як найбільш поширені в науковій літературі:

- соціологічні (соціологія - наука про суспільство) в своїй основі мають тезу про протилежність феномену культури природі;

- аксіологічні (аксіологія – філософське вчення про природу цінностей) підкреслює, що культура є сукупність матеріальних та духовних цінностей, які створюються людиною в процесі її життєдіяльності;

- онтологічні (онтологія – філософське вчення про буття) розглядають культуру як форму самореалізації людини у всій її багатоманітності. Тут культура постає не перспективою людського життя, а формою існування, реальністю, за якою наступає межа людської присутності в світі. Культура – це спосіб буття людини.