4. Санітарно-гігієнічні заходи

Гігієна — складова частина повсякденного життя людей. У ме­дичній науці і практиці охорони здоров'я профілактичний напрям посідає чільне місце.

Основна мета санітарно-гігієнічних заходів — збереження здоров'я людини і попередження інфекційних, фахо­вих та інших захворювань. У разі виникнення аварії (катастрофи) будь-якого типу для всього населення, що опинилося в екстре­мальній ситуації, неодмінною умовою збереження здоров'я є суво­ре виконання правил особистої і колективної гігієни. Якщо дотри­мання норм і правил особистої гігієни насамперед залежить від конкретної особистості, то у виконанні норм і правил колективної гігієни бере участь як населення, так і місцеві органи влади і управ­ління, а також медичні працівники. Найважливішим є дотриман­ня оптимальних умов розташування людей, які залишили постійні місця мешкання, організація їх харчування, водопостачання, бан­но-прального обслуговування, попередження дії таких шкідливих чинників зовнішнього середовища, як зараження повітря, води, продуктів харчування радіонуклідами, шкідливими для здоров'я хімічними речовинами, а також виключення переохолодження і перегрівання.

Під санітарно-гігієнічним забезпеченням розуміють ком­плекс заходів у зоні НС, що реалізується з метою збереження здоров'я населення і контингентів, які беруть участь у ліквідації наслідків катастроф, а саме: проведення санітарно-гігієнічного кон­тролю за умовами розміщення, харчування, водопостачання, сані­тарним станом території, прибиранням рідких і твердих відходів, похованням трупів загиблих людей і тварин, оцінки санітарного стану зони НС, прогнозування впливу несприятливих факторів на стан здоров'я населення та особовий склад формувань, що беруть участь у ліквідації НС та розробка пропозицій щодо його покра­щення, гігієнічного виховання і санітарної освіти.

Медичні працівники в повсякденному житті беруть участь у пропаганді гігієнічних знань, норм і правил поведінки населен­ня в осередку зараження. Цей напрям роботи набуває в екстре­мальних умовах ще більшої актуальності. Іншим важливим напря­мом роботи в таких умовах є проведення гігієнічних досліджень (експертизи) води і продуктів харчування. Здійснюючи санітарно-епідеміологічну розвідку, групи епідеміологічної розвідки відбира­ють проби води і продуктів харчування і направляють їх на аналіз у СЕС (СЕЗ) з метою виявлення в пробах шкідливих для людини речовин і мікроорганізмів. За результатами аналізів складають ви­сновок щодо придатності до використання населенням питної води і харчових продуктів. Забезпечення населення водою і продуктами харчування в ході ліквідації наслідків аварії або катастрофи має знаходитися під постійним контролем медичних працівників. Не­обхідно взяти під суворий контроль усі гігієнічно значущі об'єкти, як зруйновані або пошкоджені в зоні аварії, так і ті, що продовжу­ють функціонувати. До таких об'єктів належать:

— системи водопостачання і каналізації;

— об'єкти харчової промисловості, суспільного харчування і торгівлі;

— дитячі дошкільні і шкільні заклади;

— підприємства комунального обслуговування;

— житловий фонд, що постраждав і не постраждав;

— лікувально-профілактичні заклади, в які госпіталізовані по­терпілі із зони аварії (катастрофи);

— місця тимчасового розселення евакуйованого населення;

— місця розташування рятувальних команд, загонів і бригад ЕМД;

— промислові об'єкти, які є потенційними джерелами іонізую­чих випромінювань, СДОР, БР, можуть впливати на людей.

Неабиякого значення надається санітарному контролю за по­точною і заключною дезінфекцією на підприємствах харчової про­мисловості, що обслуговують населення в зоні аварії. Це стосуєть­ся тимчасових пунктів харчування, вуличних і тимчасових торгових точок. Необхідно постійно здійснювати контроль за санітар­ною обробкою (обмивання) населення, дезактивацією (дегаза­цією, дезінфекцією) їхнього одягу, взуття й інших предметів. Це стосується як стаціонарних банно-пральних об'єктів, так і обмивальних пунктів польового типу (пунктів санітарної обробки насе­лення).

У разі виходу з ладу водопровідних споруджень і мереж медич­ні працівники санітарно-епідеміологічної служби разом з іншими зацікавленими службами здійснюють екстрені заходи щодо забез­печення населення доброякісною водою, беруть участь у виборі джерела питної води, дають дозвіл на використання води і конт­ролюють автотранспорт для її підвезення, за необхідності вимага­ють знезаражування автоцистерн шляхом хлорування або іншими засобами.

При пошкодженні каналізаційних споруд і мереж, надходжен­ні стічних вод у відкриті водойми здійснюють екстрені ремонтно-відбудовчі заходи, контроль за якими здійснюють працівники санепідслужби.

У місцях розташування медичних формувань ДСМК, рятуваль­них загонів і в місцях збору потерпілих у холодну пору року необ­хідно мати теплі помешкання для людей і сушильні кімнати для їхнього одягу і взуття, останні площею 15—18 м² на 100 осіб. Тем­пература повітря в помешканнях, де знаходяться потерпілі, має бути в межах 18—26 °С. Норма витрати води для потреб потерпі­лих складає 10 л/добу на 1 особу і 75 л/добу — на один день ліку­вання. На миття однієї людини потрібно 45 л води.

При розташуванні населення в наметовому або іншого типу містечках, потрібно обладнати рівчаки (замість санвузлів) із розрахунку на 20 осіб 1 рівчак зав­ширшки 0,3 м, углиб 0,5 м і завдовжки 1 м. Рівчаки припускається влаштовувати паралельно один до одного з проміжками між ними 1—2 м. Вони повинні розташовуватися нижче від джерела води на відстані не менше 200 м від нього. Після кожного користування рівчаком нечистоти необхідно відразу ж піддавати дезінфекції і засипати прошарком землі.