Теми для підготовки доповідей

1. Трудоресурсна ситуація в Україні.

2. Ефективність використання трудового потенціалу в Україні.

3. Чинники якості та конкурентоспроможності робочої сили.

4. Межа працездатного віку в зарубіжних країнах.

Література

16, 17, 18, 21, 22, 23, 33, 58, 62

Семінарське заняття № 3

Тема 3. Соціально-трудові відносини як система (2 год.)

Мета заняття: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

• зміст, склад та структуру соціально - трудових відносин;

• сторони і суб’єкти соціально - трудових відносин;

• сутність об’єднання роботодавців в системі соціально - трудових відносин;

• представницькі органи найманих працівників та їх об’єднання.

План заняття

1. Сутність соціально-трудових відносин.

2. Об’єкти і суб’єкти соціально-трудових відносин.

3. Основні типи соціально-трудових відносин.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Вивчення теми необхідно розпочати з визначення поняття і структури соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини – це об’єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин у процесі праці, спрямована на регулювання якості трудового життя людини, колективу і суспільства в цілому.

Структура соціально-трудових відносин досить складна і включає різноманітні параметри, які характеризують систему побудови дії і регулювання соціально-трудових відносин (рис. 4.3)

Р ис. 4.3. Структура системи соціально-трудових відносин

Суб’єктами соціально-трудових відносин є індивідууми чи соціальні групи. Найбільш важливими суб’єктами соціально-трудових відносин є:

• найманий працівник,

• роботодавець,

• об’єднання найманих працівників (профспілка),

• об’єднання роботодавців,

• держава (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Суб’єкти соціально-трудових відносин

Найманий працівник – особа, яка заключила договір з представником підприємства, організацією чи державою. Договір наймання може бути письмовим чи усним, але в будь-якому випадку він визначає соціально-трудові відносини між його сторонами.

Роботодавець – це особа, яка працює самостійно і постійно наймає для виконання роботи одного або декількох працівників. Необхідно звернути увагу на те, що звичайно роботодавець є власником засобів виробництва, але у господарській практиці України роботодавцем вважається і керівник у державному секторі економіки, що наймає працівників за договором, наприклад генеральний директор державного підприємства, хоча сам він є найманим працівником держави і не володіє засобами виробництва.

Держава – як суб’єкт соціально-трудових відносин виступає: в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.

В якості предметів соціально-трудових відносин виступають:

• на рівні індивідуумів – певні сторони в трудовому житті людини,

• на рівні колективних відносин – кадрова політика.

Всі предмети соціально-трудових відносин можна поділити на три складові:

• соціально-трудові відносини зайнятості;

• соціально-трудові відносини пов’язані з організацією і ефективністю праці;

• соціально-трудові відносини пов’язані з винагородою за працю.

Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні, етичні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.

• Патерналізм характеризується значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства.

• Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізацію в політику погодження взаємних пріоритетів.

• Конкуренція характеризується досконалістю відносин між людьми, або колективами.

• Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу основану на спільності інтересів групи людей.

• Субсидіарність – означає прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.

• Дискримінація – це незаконне обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, національності, статі, конфесії та інших ознаках.

• Конфлікт – є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення.

Необхідно знати, що у розвинених країнах із соціальною орієнтацією ринкової економіки переважним типом соціально-трудових відносин є соціальне партнерство у формі двопартизму і трипартизму.

Слід вивчити принципи соціально-трудових відносин. Основний принцип системи соціально-трудових відносин – законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення об’єктів, суб’єктів, порядку їхніх взаємодій, охоплення сфер взаємин суб’єктів, а також контроль за дотриманням цих прав. Основою соціально-трудових відносин слугують принципи солідарності і субсидіарності, за принципом партнерства, загальності, адресності, інтегрованості.

На формування і розвиток системи соціально-трудових відносин в організації впливає складна комбінація великої кількості факторів політичного, історичного, економічного соціокультурного характеру (рис. 4.5).

Соціально-трудові відносини мають об’єктивний характер, тобто вони не залежать від волі й бажання окремої людини. Разом з тим цивілізовані соціально-трудові відносини відображають суб’єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності. Регулювання соціально-трудових відносин методами соціального партнерства застраховує суспільство

Рис. 4.5 Чинники трансформації соціально-трудових відносин (СТВ)

від двох крайнощів - суспільної ворожнечі на економічній основі «ринкової саморегуляції» та добре відомого нам з радянських часів зрівняльного уніформізму з результатами у вигляді відкидання практично всяких економічних важелів і стимулів.

Основне завдання студента при вивченні матеріалів цієї теми полягає в тому, щоб зрозуміти, як саме відбувається регулювання соціально-трудових відносин, зрозуміти механізм дії соціального партнерства, з’ясувати пріоритетні напрями й перспективи його розвитку на всіх рівнях.

Система нових соціально-трудових відносин може формуватися або стихійно, або цілеспрямовано. Цілеспрямоване формування соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтовані ринковій економіці, має здійснюватися на основі системи заходів громадського і державного регулювання.

Визначальний внесок у розробку правових норм і процедур у сфері трудових відносин і соціальних інститутів зробила Міжнародна організація праці (МОП), створена у 1919 р. Головна її заслуга перед трудящими усіх країн полягає у нормотворчій діяльності, що виражається у підготовці й прийнятті міжнародних конвенцій і рекомендацій, передусім в галузі профспілкових свобод і гуманізації умов праці.

На макроекономічному рівні соціально-трудові відносини регулюються законодавчо-правовою й економіко-нормативною базами, системою програмно-нормативної регламентації, інструментами державних економічних і соціальних програм.

Основними інструментами, за допомогою яких регулюються соціально-трудові відносини, є відповідні державні програми національного, регіонального, галузевого рівнів.

Студенти повинні знати, що для регулювання соціально-трудових відносин держава застосовує як адміністративні, так і економічні методи. До перших відносять адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, документи і т. ін.) та організаційні методи (створення інфраструктури, спеціальних служб контролю за виконанням програм). До економічних методів належать дотації, державне замовлення, фінансово-кредитні й податкові пільги, пряма фінансова допомога для реалізації державних програм і т. ін.