Питання для обговорення

1. Назвіть основні етапи розвитку економічної інтеграції.

2. Для чого потрібна економічна інтеграція ?

3. Визначте етапи формування Європейського Союзу.

4. Які інтеграційні об'єднання започаткували існування ЄС?

5. Скільки країн і які є членами Європейського Союзу ?

6. Які зовнішні атрибути має Європейський Союз ?

7. Коли введено в готівковий обіг євро на території ЄС?

8. Скільки країн і які є членами європейського валютного союзу ?

9. Яка відмінність між Європейським Економічним Співтовариством та Європейським Союзом ?

10. Назвіть основні етапи створення європейського валютного союзу.

Тести

1. В якому році було засновано Організацію Європейського Економічного Співтовариства?

а) 1948;

б) 1949;

в) 1950;

г) 1957.

2. Кому належить ідея і план створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС)?

а) Маршаллу;

б) Жаку Моне;

в) Роберту Шуману;

г) Вінстону Черчілю.

3. Яке нововведеня було закріплено в Маастрихському Договорі в 1992 р.?

а) злиття органів керування раніше заснованих об’єднань;

б) створення Європейського об’єднання вугілля і сталі;

в) з назви Єдиного Європейського Співтовариства було вилучено слово ”економічне”.

4. В якому році було визначено і оголошено склад учасників ”зони євро”?

а) 2002р.;

б) 1998 р.;

в) 2007 р.

Ключові терміни і поняття

План Маршалла	Зона вільної торгівлі
Митний союз	Спільний ринок
Економічний союз Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) Європейський Союз (ЄС) Євро	Валютний союз Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) Європейське Співтовариство з атомної енергії (Євроатом) Центральний Європейський банк ЕКЮ

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Енергетична політика ЄС.

2. Транспортна політика ЄС.

Література

[29] розд. 1, тема 1.

.

Модуль V

Змістовий модуль 9. Фінансова безпека держави і міжнародні фінанси

Семінарське заняття № 16

Тема 19: Фінанси Європейського Союзу

Мета роботи:

засвоїти, закріпити, поглибити та систематизувати знання студентів про політику Європейського Союзу в різних секторах економіки, зосередивши їх увагу на промислову, підприємницьку, аграрну політику та політику підтримки конкуренції.

План

1. Промислова та підприємницька політики.

2. Аграрна політика ЄС.

3. Політика підтримки конкуренції.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання перш за все слід показати, що у договорі про заснування Європейської економічної спільноти детально регламентовано створення митного союзу, особливо щодо обігу промислової продукції держав-членів, однак у ньому немає жодного натяку на запровадження промислової політики як такої. Насправді засновники ЄЕСп на момент створення цієї організації сподівалися, що лібералізація торгівлі та посилення конкуренції всередині спільного ринку сприятимуть здійсненню структурних змін, яких потребувала промисловість Спільноти. Через тривалі технічні перепони в торгівлі й зумовлене цим запізніле становлення єдиного ринку такі сподівання реалізувалися доволі пізно.

Потрібні були багаторічні зусилля, насамперед Комісії, для того, щоб усі держави-члени визнали необхідність запровадження промислової політики. Така політика була потрібна, по-перше, для створення спільного ринку промислової продукції, а по-друге — для подолання спільних структурних і секторальних економічних проблем.

На підготовчих етапах створення єдиного ринку, на початку 1990-х років, Спільнота приділяла багато уваги малим і середнім підприємствам (МСП), які стикаються з проблемами інтеграції в єдиний ринок і які становлять 99 % промислової структури Спільноти та забезпечують працею 70 % осіб, які працюють у приватному секторі держав-членів. Однак підприємницька політика стосується не лише промислових підприємств, але й тих, що працюють в інших секторах економіки, зокрема ремісницьких, туристичних фірм і підприємств роздрібної та гуртової торгівлі.

Загалом кажучи, ЄС втручається в промисловий сектор лише для створення середовища, сприятливого чи то для зростання підприємств у внутрішньому ринку (підприємницька політика), чи то для діяльності певних промислових галузей, що стикаються зі спільними проблемами, аби дати їм можливість бути успішнішими на європейському рівні (політика в різних секторах економіки).

Завершення формування єдиного ринку в 1992 році підштовхнуло реструктуризацію європейської промисловості. Виробникам уже не треба виробляти різну продукцію для 27 окремих ринків. Така ситуація значно посилює конкуренцію всередині внутрішнього ринку.

Слід звернути увагу на те, що великі транснаціональні компанії ліпше обладнані для завоювання нових ринків, реструктуризації свого виробництва, раціоналізації своєї організаційної структури, але вони часто досягають цього, використовуючи менше робочої сили та більшу кількість природних ресурсів. Малі ж підприємства, навпаки, інтенсивніше використовують робочу силу й більше турбуються про охорону довкілля, адже вони ближчі до населення, яке живе навколо їхніх заводів. Отже, Європейський Союз виробив політику щодо малих і середніх підприємств (МСП) для забезпечення їхньої ліпшої поінформованості про європейські новини (регламенти, директиви, стандарти, запрошення до участі в тендерах, науково-дослідні проекти) та про можливості, що існують на великих ринках (експорт, співпраця, концентрація).

Студенти повинні знати, що створення сприятливого ділового середовища також передбачає усунення зайвого та другорядного регулювання. Регуляційні рамки мають бути чіткі та передбачувані, а регулювання має обмежуватися лише необхідністю досягти чітко визначених цілей. Спільна підприємницька політика спрямована на досягнення цих цілей, але немає впевненості в тому, чи національні політики також рухатимуться в цьому напрямі. Державам-членам варто швидше імплементувати норми Спільноти в національну законодавчу й адміністративну практики.

При розгляді другого питання необхідно звернути увагу на те, що частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті (ВВП) ЄС становить трохи менше 3 %, однак сільськогосподарський сектор забезпечує працею 5% працівників 15держав-членів Союзу (не враховуючи розширення ЄС після 2004 р.), і є основним джерелом грошових доходів у багатьох сільських місцевостях. Мало того, на харчові продукти, напої та тютюн витрачається приблизно 20 % від середніх споживчих витрат домашніх господарств ЄС. Також ці товари посідають чільне місце у внутрішній торгівлі й експорті ЄС. З цього випливає, що економічна, соціальна та політична значущість сільського господарства набагато більша, ніж частка сільського господарства у ВВП ЄС.

Без жодного сумніву, сільське господарство є тим сектором економіки, в якому процес європейської інтеграції просунувся якнайдалі. Це досягнення видається ще важливішим з огляду на те, що державні втручання та зіткнення національних інтересів часто-густо ускладнювали процес запровадження спільної політики в цьому секторі. Для забезпечення існування вільної торгівлі та конкуренції в сільському господарстві слід було обмежити втручання держави до цього сектора. Отож, запровадження спільної сільськогосподарської політики (ССП) стало зразком успішної реалізації багатонаціонального інтеграційного процесу.

Ринкова організація та структурна політика утворюють два крила ССП. Хоча спільний ринок сільськогосподарських товарів забезпечив безпеку постачання харчових продуктів за помірною ціною, його механізмів не вистачає для досягнення інших цілей Договору, а саме: підвищення продуктивності сільського господарства та життєвих стандартів фермерів.

Необхідно показати, що є кілька причин, чому до сільського господарства було застосовано особливий підхід. Найважливішим є те, що через саму природу сільського господарства, яке залежить від погодних умов, хвороб рослин і худоби та багатьох інших чинників, які часто не піддаються людському контролю, ускладнюється процес урівноваження виробництва сільськогосподарських товарів та продовольчого попиту.

Раніше вважалося, що система підтримки цін на сільськогосподарські товари була ліпше пристосованою до інтересів тодішньої Спільноти. Справді, за альтернативною системою прямої допомоги сільськогосподарські товари імпортувалися за світовими цінами, які в разі великої пропозиції були низькими, натомість доходи національних виробників сільськогосподарських товарів доповнювалися бюджетними субсидіями. Ця система може в цілому застосовуватися лише в невеликій кількості держав світу, які майже повністю самодостатні у виробництві сільськогосподарських товарів або в яких небагато фермерів.

З іншого боку, за системою підтримки цін задля забезпечення національних виробників сільськогосподарської продукції достатніми доходами запроваджуються внутрішні ціни на сільськогосподарські товари, вищі за світові, а різниця в цінах компенсується митом на імпорт або митними зборами й експортними компенсаціями (субсидіями). Вищі ціни стимулюють виробництво та продуктивність сільського господарства.

За сорок років ССП реформувалася чотири рази, поступово синтезуючи в собі системи підтримки цін і прямої допомоги. Нині внаслідок основних реформ 1992-го та 1999-го років європейська модель сільського господарства ґрунтується на конкурентному, багатофункціональному та стабільному сільському господарстві. Це свідчить про те, що європейське сільське господарство розширює свої горизонти, адже фермери, окрім своєї основної діяльності, виконують додаткові завдання, особливо в сфері охорони довкілля та збереження сільської місцевості. Через високу щільність населення та географічне розмаїття європейські країни мають надавати ці послуги на додаток до самого виробництва сільськогосподарської продукції. ЄС не може дозволити обмежити природу та довкілля тільки кількома резерваціями. Відповідно, сільське господарство треба підтримувати і в бідніших регіонах. Однак, оскільки європейська модель сільського господарства не розвивається у вакуумі, їй потрібно довести свою цінність як усередині ЄС, розв'язуючи проблеми розвитку ринку, розвитку сільської місцевості, забезпечення достатніми доходами фермерів та охорони довкілля, так і зовні, відповідаючи на виклики розширеного Союзу та жорсткішої конкуренції всередині Світової організації торгівлі.

У третьому питанні необхідно показати, що спільна політика щодо конкуренції є суттєвою для досягнення та підтримання єдиного ринку. Вона забезпечує конкурентну поведінку підприємств (фірм, компаній, комерційних підприємств) і захищає інтереси споживачів, уможливлюючи вироблення товарів і послуг на кращих умовах. Вона сприяє економічній ефективності через створення клімату, придатного для інновацій і технічного прогресу. Вона запобігає антиконкурентним діям з боку компаній, які могли б знищити динаміку конкуренції, сформовану зі створенням єдиного ринку.

Запобігаючи тому, щоб ізольованість ринку відновлювалася за допомогою міжнародних угод і щоб розширення ринку призводило до отримання надприбутків панівними підприємствами, європейська політика щодо конкуренції має встановити правові рамки й економічні умови для європейської промисловості, що стимулюватимуть її розвиток і модернізацію, необхідні, щоб вистояти в міжнародній конкуренції.

Таке ж значення для належного функціонування внутрішнього ринку мають правила Спільноти, які регулюють державну допомогу, державні підприємства та національні монополії.

Спільна політика щодо конкуренції впливає на решту спільних політик, які повинні відповідати її правилам.

Політика щодо конкуренції традиційно вважалася прерогативою держави. Європейський Союз — це перша група держав, що провадять єдину політику, яка намагається протидіяти тому впливові, що його спотворення конкуренції чинять на торгівлю. Головна мета спільної політики щодо конкуренції — запобігти тому, щоб через заходи, в результаті яких певним економічним операторам (комерційним підприємствам, компаніям) надаються преференції та відновлюється розподіл внутрішніх ринків, єдність спільного ринку ставала дедалі сумнівною.

Що стосується державної допомоги, роль політики щодо конкуренції полягає не тільки в тому, щоб попереджати державні ініціативи, які є шкідливими для торгівлі всередині Спільноти або для економічної діяльності інших держав-членів, але й у тому, щоб обмежувати державне втручання допомогою, що робить внесок у перспективу пристосування структур виробничого механізму Спільноти до змін у попиті та міжнародному розподілі праці. Отже, спільна політика щодо конкуренції є не тільки основою для нормального функціонування єдиного ринку, але й доповненням до галузевої політики Спільноти — зокрема в промисловій, енергетичній галузях, сільському господарстві й транспорті — спрямованим на поліпшення виробничих структур.

Загалом Комісія обирає дедалі стриманіше ставлення до державної допомоги. Побоюючись, що допомога промисловості може спотворити конкуренцію в єдиному ринку, Комісія намагається зробити так, аби допомога підприємствам не перетворювалася на відновлення протекціоністських заходів у новій формі.

Проте політика щодо конкуренції стоїть перед новими проблемами. Євро веде до більшої цінової прозорості, оскільки сприяє порівнянню цін у різних державах-членах. Така нова прозорість у єврозоні стимулюватиме торгівлю всередині Спільноти, зокрема й паралельну торгівлю між мережами дистрибуції, і таким чином приведе до падіння цін. Ця прозорість також допоможе зменшити повну вартість торгівлі всередині Спільноти завдяки зменшенню операційних витрат, які входять до комісійних витрат. Останнім, але не менш важливим є те, що єдина валюта ліквідує ризики та витрати, пов'язані з коливанням валютних курсів, які роблять внесок у розподіл національних ринків, оскільки вони впливають на інвестиційні рішення комерційних підприємств або їхні рішення стосовно виходу на зовнішні ринки.