Питання для обговорення

1. Які органи влади здійснюють управління фінансами у США?

2. Які органи влади здійснюють управління виконанням бюджету США?

3. Які органи влади здійснюють управління фінансами у Великобританії?

4. Які функції покладено на Казначейство у Великобританії?

5. Які органи влади здійснюють управління фінансами у Німеччині?

6. Які функції покладено на Мінфін у Німеччині?

7. Які функції покладено на Федеральне відомство з фінансів у Німеччині?

8. Які органи влади здійснюють управління фінансами у Франції?

9. Які органи влади здійснюють управління фінансами в Італії?

Тести

1. Управління виконанням бюджету США здійснюють:

а) Мінфін;

б) Митна служба;

в) Державне казначейство;

г) Управління митних зборів та акцизів;

д) Бюро алкогольних напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї.

2. У Великобританії органом державного управління фінансами виступає:

а) Мінфін;

б) Митна служба;

в) Казначейство;

г) Управління митних зборів та акцизів;

д) Бюро алкогольних напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї.

3. У Німеччині органом державного управління фінансами виступає:

а) Мінфін;

б) Митна служба;

в) Казначейство;

г) Управління митних зборів та акцизів;

д) Бюро алкогольних напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї.

4. У Франції органом державного управління фінансами виступає:

а) Мінфін;

б) Митна служба;

в) Казначейство;

г) Управління митних зборів та акцизів;

д) Міністерство економіки, фінансів і бюджету.

Ключові терміни і поняття

Мінфін	Казначейство
Федеральне відомство з фінансів	Федеральне управління державним боргом
Міністерство бюджету та планування	Міністерство внутрішніх справ

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Управління виконанням бюджету США.

2. Управління фінансами у Франції та Італії.

Література

[16] тема 3, § 3,4.

Модуль V

Змістовий модуль 9. Фінансова безпека держави і міжнародні фінанси

Семінарське заняття № 15

Тема 19: Фінанси Європейського Союзу

Мета роботи:

засвоїти, закріпити, поглибити та систематизувати знання студентів про причини європейської інтеграції, зосередивши їх увагу на історію формування Європейського Союзу та сучасний стан ЄС.

План

1. Причини європейської інтеграції.

2. Історія формування Європейського Союзу.

3. Європейський валютний союз.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання перш за все слід показати, що глобалізаційні процеси, які відбуваються у світовій політиці та економіці, призводять до встановлення тісного політичного діалогу між окремими країнами та регіонами світу, а також до поглиблення міжнародних господарських зв'язків, посилення взаємозалежності національних економік. Сьогодні країни інтегруються заради збереження миру та забезпечення економічного процвітання.

Чим вищий ступінь економічної і політичної інтеграції світового співтовариства і чим повніше реалізуються його внутрішні ресурси, тим більше воно здатне використати переваги інтеграційних зв'язків. Нині найбільшим та найпотужнішим інтеграційним об'єднанням у світі є Європейський Союз, метою створення якого якраз і є: сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцнення миру та створення стійкого союзу Європейської Спільноти.

Визначальною метою політичного, економічного і соціального розвитку України є перетворення її на європейську державу з високим рівнем добробуту своїх громадян. Для цього їй необхідно найближчим часом подвоїти ВВП, знизити інфляцію, провести ефективне роздержавлення власності, вступити до СОТ, ЄС і НАТО.

Студенти повинні знати, що європейський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному прогресу. Інтеграція України до європейської Спільноти дасть можливість нашій державі прискорити культурне відродження, зміцнити демократію, забезпечити верховенство права та ринкові засади в економіці.

Європейська інтеграція для українського суспільства означає входження до єдиної сім'ї європейських політичних і культурних традицій.

При розгляді другого питання необхідно виділити основні етапи створення і розвитку Європейського Союзу. Треба звернути увагу на те, що європейцям потрібно було пережити дві світові війни, перш ніж вони задумалися над необхідністю об'єднання своїх країн на зовсім нових засадах. На той час у світі існувало дві супердержави: СРСР та США. Західна Європа побоювалась сили та величі Радянського Союзу і шукала шляхи протидії його військовій могутності. Саме тоді, у 1946 році Прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль у своїй історичній промові в Цюріху (Швейцарія) заявив про необхідність створення «свого роду Сполучених Штатів Європи».

Влітку 1947 року почав діяти американський план Маршалла, метою якого було сприяння прискореному відродженню економіки Європи. Допомогу було запропоновано всім державам континенту, проте прийнята вона була лише тими країнами, які в подальшому стали називатися Західною Європою.

Для розподілу допомоги згідно з планом Маршалла у 1948 році було засновано Організацію Європейського Економічного Співробітництва (яку згодом було перейменовано в Організацію Економічного Співробітництва та розвитку), а в 1949 році було створено Раду Європи (це об'єднання 40 країн, що займається переважно питаннями освіти і культурного співробітництва. У 1948 р. почав діяти митний союз країн Бенілюксу, який об'єднав Бельгію, Нідерланди та Люксембург.

Країни об'єднувалися, інтеграція нарощувала темпи. Перші конкретні кроки на шляху до нового союзу було зроблено завдяки французам Жаку Моне та Роберту Шуману, яким належить ідея і план створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Це відбулося 9 травня 1950 року і відтоді ця дата відзначається як День Європи.

В основу створення ЄОВС було закладено ідею про передачу управління виробництвом вугілля та сталі єдиному наднаціональному органу, а метою стало переведення ключових галузей військової індустрії під міжнародний контроль (аби запобігти підготовці до нової світової війни). Договір про створення ЄОВС було підписано у Парижі 18 квітня 1951 р., а набрав він чинності 10 серпня 1952 р. Учасниками цього об'єднання стали шість країн — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина та Італія.

Поступово шість країн-засновників ЄОВС продовжили активну діяльність у напрямі об'єднання своїх зусиль. Як результат, 25 березня 1957 року «шісткою» було підписано Римські договори про заснування:

1. Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС);

1. Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом). Римські договори вступили в дію з 1 січня 1958 року і засвідчили про існування трьох Європейських співтовариств.

Не слід забувати, що основними цілями Європейського Союзу є:

• створення міцного союзу народів Європи;

• сприяння збалансованому та тривалому економічному прогресу завдяки ліквідації внутрішніх кордонів, посиленню економічної і соціальної взаємодії, створенню Економічного і Валютного Союзу (ЕВС) і запровадженню єдиної валюти;

• утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в області безпеки, а в перспективі — і спільної оборонної політики;

• розвиток співробітництва в юридичній сфері;

• збереження та примноження загального добробуту.

Розглядаючи третє питання, слід звернути увагу на те, що одним із найскладніших етапів західноєвропейської інтеграції є плавне завершення переходу від Спільного ринку (СР) через Економічний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції - Економічного і Валютного Союзу (ЕВС). За своєю структурою ЕВС - це двохрівнева система банків, до складу якої входить Європейський Центральний банк (ЄЦБ) та Центральні банки країн - членів. Очолює цю систему ЄЦБ».

Чому виникла потреба і необхідність створення ЕВС?

Справа в тім, що в рамках лише Економічного Союзу (ЕС) залишаються відмінності в організації кредиту, розрахунків, курсової політики, а, відповідно, і пов'язані з цим валютні ризики, затримки платежів, відмінності в цінах, неспівставність податків, різнопланова валютна політика. Виникла необхідність кредитно-грошового регулювання в Європейському Союзі на «наднаціональному» рівні, основою якого була б єдина грошова одиниця — євро.

Потрібно чітко розрізняти поняття «Європейська система Центральних банків» та «євро-система Центральних банків». До першої системи входять Центральний Європейський банк та Центральні банки всіх країн-членів ЄС. До «євро-системи Центральних банків» належать Центральний Європейський банк та Центральні банки 13 країн-членів зони євро.

Саме так було названо єдину валюту ЄС на сесії Європейської Ради в Мадриді у грудні 1995 року.

Студенти повинні знати, що дбаючи про надійність своєї валюти, країни-члени ЄС поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися євро (1992 рік, м. Маастрихт, Нідерланди).

Згідно із цими критеріями, які стали своєрідною перепусткою до зони євро, країни мали проводити стабілізацію державних фінансів. Європейською Комісією було запроваджено «систему попередження» за їх невиконання, а також передбачено штрафні санкції.

В цілому, просування до ЕВС було заплановано у вигляді трьох послідовних етапів: підготовчий (до 31 грудня 1993 року); організаційний (до 31 грудня 1998 року); та завершальний (до липня 2002 року), причому останній етап розбивається на три конкретні сходинки («А», «В», «С». Власне кажучи, перша сходинка «А» швидше відноситься до організаційного етапу).

Таким чином, чітко згідно з планом, з 1 січня 1999 року на території 11 країн Західної Європи запроваджено нову європейську валюту євро. Він (після тривалих суперечок філологів та фінансистів було досягнуто домовленості про те, що євро — чоловічого роду) замінить відразу 11 інших європейських валют. Цим самим закладено початок створенню на території нашого континенту єдиної економічної системи, яка буде здатною на рівні конкурувати зі США та Японією.

Євро отримав статус офіційної грошової одиниці ЄС, тоді як ЕКЮ було лише умовною одиницею для розрахунків.

З 1 січня 2002 року євро було введено у готівковій формі в обіг у 12 країнах ЄС — до 11 країн Європейської спільноти приєдналася Греція. А з 2007 року про перехід в розрахунках на євро заявила Словенія.

Результати функціонування євро на протязі перших п'яти років (2002-2007 рр.) у країнах ЄС дають підстави стверджувати, що вона може стати у XXI ст. провідною міжнародною валютою, яка і надалі позитивно впливатиме на розвиток Європейського Союзу.