3. Загальні особливості комп’ютерного моделювання.

Таким чином, можна назвати такі особливості комп’ютерного моделювання:

1. Комп’ютерне моделювання являє собою ефективний і потужний інструмент теоретичних досліджень, воно є важливою складовою сучасної інформатики.

2. Задачі з моделювання виникають з практики, але вони дуже рідко бувають чітко сформульованими; завжди має пройти процес постановки задачі, що передує створенню моделі.

3. Створення комп’ютерної моделі завжди починають з ідеалізації об'єкту на основі спрощуючих припущень. З метою більш глибокого вивчення об'єкту до попередньої його моделі додають нові суттєві фактори.

4. Якщо у процесі створення моделі комп'ютер безпосередньо не використовується, то все одно вій буде кінцевою ланкою в роботі з моделлю. Тому необхідно враховувати дискретний принцип дії цього пристрою і обмеження обсягу його оперативної пам'яті та швидкодії, а також невідворотність появи похибок округлення.

5. Центральне місце у роботі з моделлю посідає обчислювальний експеримент, який має на меті дослідити поведінку моделі вна­слідок зміни вхідних даних: саме так виявляють особливості перебігу процесу чи явища за різних умов.

6. Оскільки ніколи не існує повної впевненості в тому, що побудована спрощена модель правильно відбиває описуване нею явище (процес), то необхідною є перевірка моделі на адекватність.

7. Заключним етапом у моделюванні є проведення аналізу ре­зультатів та формулювання висновків; при цьому слід розуміти, що ці висновки справджуються лише в межах тих припущень, що були прийняті при створенні моделі, і поширювати їх поза ця межі, взагалі кажучи, не можна. Якщо ж інколи і вдаються до такого кроку з метою "зазирнути" в минуле або майбутнє, то роблять це з надзвичайною обережністю і на основі припущення про збереження тенденції перебігу досліджуваних процесів.

4. Загальна схема моделювання.

Перш ніж братися до якої-небудь роботи, потрібно чітко уявити собі відправною і кожен пункт діяльності, а також зразкові її лапи. Те ж саме можна сказати і про моделювання. Відправний пункт тут прототип. Їм може бути існуючий або проектований об'єкт. Кінцевий етап моделювання — ухвалення рішення на підставі знанні про об'єкт

Ланцюжок виглядає таким чином:

Об'єкт  Моделювання  Ухвалення рішення

Приклади.

Моделювання при створенні нових технічних засобів можна розглянути на прикладі історії розвитку космічної техніки.

Для реалізації космічного польоту треба було вирішити дві проблеми: подолати земне тяжіння і забезпечити просування в безповітряному просторі. Про можливість подолання тяжіння Землі говорив ще Ісаак Ньютон в XVII в. К. Е. Ціолковській запропонував для пересування і просторі створити реактивний двигун, в якому використовується паливо з суміші рідкого кисню і водню, що виділяють при згоранні значну енергію. Він склав досить точну описову модель майбутнього міжпланетного корабля з кресленнями, розрахунками і обґрунтуваннями.

Не пройшло і півстоліття, як описова модель К. Е. Ціолковського стала основою для реального моделювання в конструкторському бюро під керівництвом С. П. Королева. У натурних експериментах випробовувалися різні види рідкого палива, форма ракети, система управління польотом і життєзабезпечення космонавтів, прилади для наукових досліджень і т.п. Результатом різностороннього моделювання стали могутні ракети, які вивели на навколоземний простір штучні супутники Землі, кораблі з космонавтами на борту і космічні станції.

Можна розглянути ще приклад. Відомий хімік XVIII в. Антуан Лавуазье, вивчаючи процес горіння, провадив численні досліди. Він моделював процеси горіння з різними речовинами, які нагрівав і зважував до і після досвіду. При цьому з'ясувалося, що деякі речовини після нагрівання стають важчими. Лавуазье припустив, що до цих речовин в процесі нагрівання щось додається. Так моделювання і подальший аналіз результатів привели до визначення нової речовини — кисню, до узагальнення поняття «горіння», дали пояснення багатьом відомим явищам і відкрили нові горизонти для досліджень в інших областях науки, зокрема в біології, оскільки кисень виявився одним з основних компонентів дихання і енергообміну тварин і рослин.