4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти

студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
Атопічний дерматит	Хронічне алергічне захворювання, яке виникає у дітей з генетичною схильністю до атопії, має рецидивуючий перебіг, що характеризується ексудативними або ліхеноїдними висипами, підвищеним рівнем сироваткового Ig E і гіперчутливістю до специфічних і неспецифічних подразників.
Псевдоалергічна реакція	Реакція, при якій відсутня перша - імунна стадія, але є наступні стадії – патохімічна та патофізіологічна.
Ліхеніфікація	Сухість, лущення шкіри в ділянці висипів.
Екскоріація	Розчухи в ділянці висипів.
Пруриго	Свербіж.
Атопічний марш	Вікова еволюція атопії.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Визначення атопічний дерматит.

2. Етіологія та патогенез атопічного дерматиту.

3. Імунологічні варіанти розвитку атопічного дерматиту.

4. Що відноситься до тригерних факторів.

5. Класифікація атопічного дерматиту, клініко-морфологічні форми.

6. Критерії діагностики атопічного дерматиту.

7. Диференційна діагностика атопічного дерматиту.

8. Основні принципи лікування та диспансерного нагляду за хворими на атопічний дерматит.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Зібрати анамнез у дитини.

2. Провести загальний та специфічний огляд хворої дитини.

3. Визначити обсяг обстеження.

4. Трактування результатів обстеження.

5. Призначити схему лікування.

4.4. Зміст теми :

1. Механізми розвитку алергічних реакцій.

2. Поняття про псевдоалергію.

3. Класифікація АД у дітей .

4. Критерії діагностики АД у дітей.

5. Особливості перебігу АД у дітей різного віку.

6. Додаткові методи діагностики АД у дітей.

7. Принципи лікування АД у дітей.

МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ.

При первинному попаданні в організм дитини антиген захоплюється антигенпрезентуючими клітинами (макрофагами, В-лімфоцитами, дендритними клітинами) і перетравлюється. Під впливом лізосомальних ферментів з нього утворюються пептиди, які занурюються в пептидні борозенки головного комплексу гістосумісності.

Як відомо, існують три типи Т-хелперів – Th0, Th1, Th2:

• Th0-типу диференцюються на Th1 і Th2 типи;

• Th1-типу відповідальні, переважно, за клітинний імунітет і продукують IL-2 та g-інтерферон;

• Th2-типу продукують IL-4 (В-клітинний стимулюючий фактор), головна функція якого полягає в перемиканні синтезу IgG1 на синтез IgG4 та IgЕ; IL-5 (еозинофільний фактор); IL-9, який підвищує функцію IL-10, пригнічує функцію Th1.

При народженні дитини в нормі переважає функція Т-хелперів 2 типу. В подальшому, під впливом бактеріальних та вірусних антигенів відбувається переорієнтація імунної відповіді з підсиленням функції Т-хелперів 1 типу. Розвиток алергічних реакцій в організмі пов¢язаний з переважанням функції Т-хелперів 2 типу.

За Адо (1970), справжня алергічна реакція – це процес, що складається з 3 послідовних стадій:

1. Імунна стадія, в якій алерген викликає утворення імуноглобуліну Е.

2. Патохімічна стадія – розвивається при повторному попаданні алергену, під час якої алерген поєднується з фіксованими на клітинах IgE, активує клітини-мішені з вивільненням великої кількості прозапальних біологічно активних речовин.

3. Патофізіологічна стадія – характеризується порушенням функціонування клітин та тканин під впливом медіаторів алергії, зовнішнім проявом якого є клінічні симптоми захворювання.

Всі реакції гіперчутливості поділяються на:

• ранні алергічні реакції негайного типу, що розвиваються на протязі 15-20 хв. після контакту з антигеном;

• пізні (відстрочені) – розвиваються через 4-6 год.;

• алергічні реакції уповільненого типу, розвиваються на протязі 48-72 год.

Загальне визнання отримала класифікація алергічних реакцій за Gell та Coombs (1975):

Тип І – реакції, в основі яких лежить взаємодія антигену зі специфічними IgЕ, пов’язаними з рецепторами на мембранах тучних клітин та базофілів крові.

Тип ІІ – цитотоксичні реакції, обумовлені взаємодією антитіл з антигенними компонентами клітин і тканин, або антигенами і пептидами, що тісно пов’язані з клітинами і тканинами.

Тип ІІІ – реакції, обумовлені відкладенням в судинах або тканинах розчинних циркулюючих комплексів.

Тип ІV – реакції гіперчутливості уповільненого типу, обумовлені сенсибілізованими Т-клітинами після їх контакту з антигеном.

Ранні реакції гіперчутливості негайного типу пов’язані із виділенням з тучних клітин та базофілів периферичної крові гістаміну, триптази, простагландину D2, лейкотрієну. Головними клінічними проявами даних реакцій є, наприклад, напад бронхоспазму при бронхіальній астмі.

Пізні реакції гіперчутливості негайного типу обумовлені вивільненням прозапальних цитокінів з еозинофілів, фібробластів, епітеліальних клітин, підвищенням експресії адгезивних клітин та розвитком запалення, що супроводжується набряком, гіперсекрецією, зниженням прохідності бронхів і підвищенням їх реактивності.

ПСЕВДОАЛЕРГІЧНІ РЕАКЦІЇ

Ряд захворювань можуть мати псевдоалергічну основу. При псевдоалергії відсутня перша - імунна стадія реакції, як пусковий механізм, але є наступні стадії – патохімічна та патофізіологічна.

Виділяють 3 головні механізми розвитку псевдоалергічних реакцій, які найбільш часто зустрічаються в дитячому віці:

1. Гістаміновий:

• гістаміноліберуючий (виникає під дією факторів, що викликають вивільнення біологічно активних речовин з тучних клітин);

• гістамінопектуючий (пов’язаний зі зниженням інактивації гістаміну; зустрічається у дітей раннього віку, при захворюваннях ШКТ);

• надходження екзогенного гістаміну (можливо з їжею, медикаментами);

• пов’язаний з дизбактеріозом (умовно-патогенна мікрофлора збільшує утворення біологічно активних речовин).

2. Пов’язаний з неадекватним підсиленням активації класичного і альтернативного шляхів комплементу (наприклад, ангіоневротичний набряк).

3. Пов’язаний з порушенням метаболізму жирних кислот, перш за все, арахідонової кислоти та продуктів її метаболізму.

Критерії диференційної діагностики справжньої алергії та псевдоалергії

Ознака	Справжня алергія	Псевдоалергія
Наявність імунної стадії реакції Алергічні захворювання в сімейному анамнезі Залежність від дії конкретного алергену Кількість алергену, що викликає реакцію Залежність між дозою алергену та ступенем вираженості реакції Моно- і поліалергія Виникнення реакції при послідуючим введенні алергену Шкірні тести з алергенами Рівень загального Ig E Ефективність терапії	Обов’язкова Часто Є Мінімальна Немає Частіше моно-алергія Виникає при повторному введенні Звичайно позитивні Значно або помірно підвищений Ефективна СІТ	Відсутня Рідко Немає Відносно велика Є Частіше поліалергія Реакції може не бути Частіше негативні В межах норми СІТ не проводиться. Неспецифічне лікування захворювань ШКТ, застосування антигістамінних та антилібераторів

Продукти харчування та медикаменти, які мають гістаміноліберуючу дію

Продукти харчування	Харчові добавки	Медикаменти
Консервації Копченості Квашені та мариновані продукти Кава, какао, шоколад Цитрусові Риба і рибні продукти Томати і капуста Горіхи, гриби, ін.	Барвники Приправи Ароматизатори Консерванти Антиокисники	Папаверін Атропін НПЗС Йодвмісні препарати Бромвмісні препарати Антибіотики пеніцилінового ряду Поліміксин Наркотичні препарати Вітаміни групи В Ro-контрастні препарати Препарати, що містять жовчні кислоти Кровозамінники

Продукти харчування, що містять гістамін: ферментативні сири, сирокопчені ковбаси, полуниця, томати, бобові, квашена капуста, шоколад, какао, лісові горіхи та ін.

ДІАГНОСТИКА АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ.

І етап – збір алергологічного анамнезу:

• встановлення алергічної природи захворювання, нозологічної форми;

• попереднє виявлення етіологічно-значимого алергену;

• виявлення факторів ризику (спадковість, вплив навколишнього середовища);

• виявлення супутньої патології;

• виявлення у хворого інших алергічних захворювань;

• виявлення побутових факторів;

• встановлення зв’язку загострення з іншими захворюваннями;

• виявлення професійних шкідливостей;

• встановлення зв’язку з прийомом їжі;

• оцінка клінічного ефекту від протиалергічного лікування.

ІІ етап – клініко-лабораторне обстеження.

ІІІ етап – шкірні тести: шкірні, скарифікаційні, тест-уколом, внутрішньошкірні.

Протипоказання для проведення шкірного тестування:

1. період загострення алергічного або іншого супутнього захворювання;

2. гострі інтеркурентні захворювання;

3. туберкульоз, віраж туберкулінових проб;

4. декомпенсовані захворювання печінки, серця, нирок;

5. захворювання крові, онкологічні, системні та аутоімунні захворювання;

6. період лікування антигістамінними, мембраностабілізуючими препаратами, гормонами;

7. судомний синдром, нервові та психічні хвороби;

8. вік до 3 років;

9. анафілактичний шок, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєла в анамнезі.