9. «Велике переселення народів» та його наслідки.

Велике переселення народів —в сучасній історіографії розуміють рух племен і народів у 4-6 ст. н.е. в різних напрямках Європи, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Imperium Romanum в 375 році н.е. Починаючи з нижнього Дунаю і території сьогоднішньої Західної України, цей процес привласнення землі захопив також інші, більшою частиною германські племена і поширився у напрямку Західної і Південної Європи. Беспосереднім наслідком цього процесу вважається загибель Римської імперії.В широкому сенсі - Велике переселення народів розпочалось з кінця 3-го тисячоліття до Р.Хр, про що свідчать древні китайські та єгипетські джерела, - з причини зростання населення, нестачі вільної землі, зміни клімату, тощо.

Межа античності й Середньовіччя для Європи була пов'язана в часі з масовими переміщеннями германських, сарматських, слов'янських й інших племен та їх вторгненням на територію Римської імперії, яке отримало умовну назву Велике переселення народів (IV—VII ст.). Це була доба становлення перших варварських держав в Європі, які, на відміну від античних, від первісного ладу перейшли відразу до феодального, а не до рабовласницького.

Прологом Великого переселення народів було поступове переміщення сарматського племені аланів і германського племені готів в українське Причорномор'я.

Наприкінці І ст. н. е. у причорноморських степах з'являється нове об'єднання сарматських племен — алани, які підкорили всіх інших сарматів. Своїми постійними нападами на східні римські провінції та Закавказзя, участю в усіх війнах і сварках сусідніх держав алани наганяли жах на сусіднє осіле населення.

Від II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Донцем розселилися племена антів. Провідною галуззю їхнього господарства було орне землеробство. Анти не тільки забезпечували себе хлібом, а й торгували зерном з провінціями Римської імперії, а також із сусідніми варварськими племенами, у тому числі сарматами. В антських поселеннях знайдено залишки бронзоплавильних та залізоливарних майстерень. Виявлено понад 100 найменувань ремісничих виробів. УIV ст. було створено державне об'єднання — Антський союз, який мав характер військової демократії. Відомий український історик М. Грушевський наприкінці XIX ст. дійшов висновку, що антське племінне об'єднання в основі становило генетичне коріння українського народу. Сусідами антів на заході були склавини — споріднені слов'янські племена, роль яких для формування українського народу також була значною.

Прийшовши з Прибалтики і витіснивши аланів, у III ст. н. е. своє панування у Північному Причорномор'ї встановили східно-германські племена готів. Частину готів, яка оселилася в пониззі Дніпра, стали називати остготами. Готські племена, які осіли між Дніпром та Дунаєм, отримали назву вестготи. Найбільшої могутності політичне об'єднання готів — Гетика — досягло в середині IV ст. за остготського короля Германаріха. Наприкінці його правління почалася війна готів проти антів. Спадкоємець Германаріха Вінітарій 375 р. вбив антського князя Божа із синами і старійшинами. Але вже наступного року готи були розгромлені племенами гунів, які підтримали антів. Гуни — кочовий народ, який сформувався на території Центральної Азії, — витіснили готів і утворили велике державне об'єднання на теренах між Доном і Карпатами. Найбільшою військовою міццю це об'єднання вирізнялося, коли його очолював Аттіла. У 447 р. він здійснив військовий похід на Східну Римську імперію і дійшов до Константинополя. У 451 р. відбулася грандіозна битва на Каталаунських полях, у результаті якої було зупинено просування гунів на захід. Після смерті Аттіли 453 р. гунська держава починає занепадати. У 469 р. гуни зазнали поразки від Візантії і після цього розсіялися по різних землях.

На зміну гунам прийшли нові хвилі тюркських кочових племен, які, перетинаючи Причорномор'я і Дунай, прагнули дістатися багатих центрально- і південноєвропейських земель. У VI ст. анти зіткнулися з кочовою ордою аварів. Це був великий племінний союз, у якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. На території колишньої римської провінції Паннонії авари утворили свою державу, яка називалася Аварський каганат. Відомо, що у війні аварів проти Візантії 601—602 pp. анти виступили союзниками візантійців. Боротьба виявилася досить виснажливою і завершилася остаточним розпадом Антського союзу. Після цього в VII ст. на території розселення східного слов'янства сформувалися 14 племінних об'єднань, регіони розташування і назви яких відомі з літопису «Повість минулих літ». На території сучасної України розселилися племена полян, дулібів (бужан, волинян), деревлян, сіверян, уличів, тиверців, білих хорватів.

Ще одну загрозу для слов'ян у ті часи становили напади болгарських племен. У VII ст. частина болгар на чолі з Аспарухом переселилася на Дунай, заснувавши там Дунайську Болгарію. Згодом слово «болгари» перетворилося на самоназву місцевого південнослов'янського населення.

У середині VII ст. у Прикаспії та Приазов'ї утворилася багатонаціональна держава на чолі з хозарами — Хозарський каганат. Хозари були войовничим народом. Вони підкорили своїй владі полян, сіверян, радимичів, в'ятичів і примусили їх сплачувати данину. Через столицю Хозарського каганату — місто Ітіль у пониззі Волги — проходили важливі міжнародні торговельні шляхи. Хозарський каганат стояв на перешкоді розвитку господарського життя слов'ян; запекла й довготривала боротьба східних слов'ян з хозарами розпочалася задовго до утворення Київської держави.

Отже, розселення слов'янських (і в тому числі східнослов'янських) племен в Європі збіглося в часі з Великим переселенням народів. У зв'язку з цим деякі вчені дотримуються міграційної теорії походження слов'янства, тобто вважають, що слов'яни були не автохтонами, а прибульцями, які опинилися на території Східної Європи лише в VII—VIII ст. н. е.

Територія сучасної України була втягнута в процеси, характерні для європейського раннього Середньовіччя — етнічні переоформлення і державотворчі процеси, результатом яких стало формування майбутніх європейських національних держав.

У період Великого переселення народів у слов'ян завершувався перехід до сусідської територіальної общини і патріархальної сім'ї. Формується суспільна верхівка — виділяються заможні старійшини й князі. У деяких історичних джерелах згадується, що у слов'ян існувало домашнє рабство. У такому становищі могли перебувати захоплені в полон іноземці, які через деякий час могли за викуп стати вільними. Поступово у слов'янському середовищі складалися основи військово-політичних об'єднань, які передували утворенню держави.

Наслідком Великого переселення племен стало й виникнення на теренах Європи нових народів і нових держав. Західна Римська імперія перестає існувати. На її місці виникають держави германців. Германців навертає до аріанського християнства гот Вульфіла (жив близько 310-382/383 років), котрий переклав Біблію на готську мову. Залишену германцями місцевість на схід від Ельби заселяють слов'яни.