54. Індустріалізація кінця 1920-х – 1930-х років в урср.

Індустріалізація — процес прискореного розвитку промисловості, у першу чергу — важкої, перетворення господарства країни на індустріальне. У СРСР наприкінці 1920-ї -у 1930-ч рр. індустріалізація проводилась форсованими темпами за рахунок надмірної експлуатації населення.

Промисловий розвиток СРСР у середині 1920-х pp. досяг довоєнного (1913 p.), однак країна суттєво відставала від провідних західних країн: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, видобувалося вугілля та нафти. Господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. Тому цілком закономірно, що ХІУ з'їзд ВКП(б), який відбувся в грудні 1925 р. проголосив курс на індустріалізацію.

Цілі індустріалізації в СРСР. Основними цілями індустріалізації в СРСР були:

забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;

ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;

створення технічної бази для модернізації сільського господарства;

розвиток нових галузей промисловості;

зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;

стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

Джерела індустріалізації

Доходи сільського господарства

Вилучення цінностей у населення

Безоплатна праця у вихідні

Праця в’язнів у таборах

Збільшення випуску спиртних напоїв

Продаж закордон творів мистецтва

Індустріалізація в Україні відбувалась в 4 етапи:

1-й етап. 1926 — жовтень 1928р.— початок індустріалізації і підготовка до її форсування: а)    різке зростання капіталовкладень (у 1926—1927 рр. у важкій промисловості СРСР вони становили майже 1 млрд. крб. з них 269,4 млн. крб. припадало на УСРР); б)    початок реконструкції старих виробничих фондів; в)    будівництво нових, переважно невеликих і середніх підприємств; г)    закладення нових електростанцій, включаючи Дніпрогес.

2-й етап. 1928—1932рр.— перша п'ятирічка, форсований ривок у розвитку важкої промисловості (з темпами 20—22 %), в ході якої в Україні було: а)    створене сільськогосподарське машинобудування: ХТЗ у 1932 р. давав 16,8 тис. тракторів, Запорізький завод «Комунар» спеціалізувався на зернових комбайнах, Харківський «Серп і молот» виробляв молотилки; б)    закладено енергетичну базу: в 1932 р. запрацювали Зуївська ДРЕС і Дніпрогес з п'ятьма агрегатами по 62 тис. кВт кожний (чотири агрегати такої ж потужності вступили до дії у роки другої п'ятирічки); в)    розширено й оновлено металургійну базу: споруджено три металургійні заводи — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»; г)    здійснено реконструкцію об'єктів-гігантів: Луганського паровозобудівного заводу; чотирьох металургійних заводів у Макіївці Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську; д)    ліквідовано безробіття. У першій п'ятирічці для розвитку індустрії бракувало коштів і тому остаточно було згорнуто неп і здійснено форсовану колективізацію, яка давала хліб і валюту.  - незаперечним фактом стала жорстка централізація управління; —    замість економічних важелів ринку запроваджено директив ний плановий розподіл ресурсів і товарів; —    заробітна плата перестала бути відрядною і визначалася «згори »; —    запроваджено карткову систему постачання робітників і службовців (інфляційні процеси розмили реальну вартість карбованця) розрив між грошовою масою та її товарним забезпеченням призвів до гострого товарного голоду, і з 1928 по 1934 р. розподіл здійснювався за картками). 3-й етап. 1933—1937рр.— подальший розвиток індустріалізації «вглиб»: завдяки спаду середньорічних темпів промислового розвитку до 13—14 % з'явилася можливість більше уваги приділяти підготовці кваліфікованих кадрів, ліквідації фінансових збитків, зниження! собівартості, освоєнню нової техніки. Зокрема слід відзначити: а)    побудовано і пущено нові підприємства — Харківський турбінний, Краматорський машинобудівний, Горлівський азотний заводи; б)    ширилося масове виробниче змагання, організація якого не потребувала великих витрат; підтримане партією як один з дійових засобів зростання продуктивності праці, воно породило рух ударників, започаткований відомими майстрами своєї справи (О. Стаханов та ін.); в)    У другій половині 1935 р. тимчасово скасовано граничну межу в заробітках, запроваджено правило: скільки виробив — стільки й одержуй (у 1937 р. обмеження були відновлені); г)    перехід у 1934 р. від карткової системи розподілу до вільного продажу продовольчих товарів через магазини (це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості). Піднесення відбувалось до 1937 р., після чого почалося різке гальмування. 4-й етап. 1938—1941 рр.— третя п'ятирічка, спад виробництва, що пояснювався: а)    репресіями щодо наркомів, директорів, інженерно-технічного персоналу і т. ін.; б)    посиленням дезорганізації виробництва, практикою приписок; в)    відсутністю матеріальної зацікавленості в умовах постійної експлуатації через так звані моральні стимули трудового героїзму мас.

Особливості індустріалізації в Україні.

інвестування у промисловість республіки значної частини загальносоюзних коштів (тільки протягом першої п'ятирічки на промислову модернізацію України виділено понад 20 % усіх капіталовкладень СРСР); 2) побудова і реконструкція потужних промислових об'єктів; 3) нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки (якщо в першій п'ятирічці з 1500 підприємств, що споруджувались у країні, 400 будувалося в УСРР, то в другій п'ятирічці в Україні будується вже 1000 заводів з 4500, закладених по Союзу, а в третій — 600 з 3000);

З кінця 1920-х років до 1941 р. в Україні були побудовані сотні нових промислових підприємств. Головні підприємства отримували комплектуючі і обслуговували всю територію СРСР.

Головні новобудови:

ДНІПРОГЕС;

Запоріжсталь;

Криворіжсталь;

Азовсталь;

Харківський тракторний завод.

Новокраматорський машинобудівний завод та ін.

4) виникнення нових галузей: маргаринової, молочної, маслопереробної, хлібопекарської в харчовій промисловості, електрометалургійної і кольорової металургії; 5) модернізація легкої та харчової промисловості значно відставали від важкої індустрії внаслідок менших масштабів капітального будівництва і недостатньої сировинної бази; 6) витіснення приватного сектора в економіці України йшло вищими темпами, ніж по СРСР у цілому.

Наслідки «+» Індустріалізація вивела Україну на рівень економічно розвинутих країн світу Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР. Виникли нові галузі промисловості.У 1930-х pp. в Україні зросла частка промисловості у порівняні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки.

Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країни. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуна, четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин республіка випередила Францію та Італію, наздоганяла Велику Британію. Загалом зменшився імпорт.За роки перших п'ятирічок удвічі зросла чисельність робітників. У 1930-ті pp. сформувався національний український робітничий клас і національна технічна інтелігенція.

Наслідки «-»

Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.

Форсована індустріалізація України не призвела до підвищення життєвого рівня народу.

Товарний голод, дефіцит найнеобхіднішого.

Урбанізація призвела до житлової кризи.

Зник матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами і, перш за все, розгортанням «соціалістичного змагання».

Промисловий потенціал України формувався диспропорційно: посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони — Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.