10. Ставлення оун(б) до дивізії сс «Галичина».

С. Кульчицький пише про «військовослужбовців УПА», і бойовиків ОУН, які однаково служили в тій дивізії, при чому він намагається виправдовувати ОУН Бандери з метою, щоб не обтяжити ветеранів УПА есесівським минулим. Правдою є те, що не ОУН Бандери організувала дивізію СС-Галичина, але правдою є теж і те, що ОУН Бандери планово посилала в її ряди своїх членів, щоб ставали в ній есесівцями-солдатами і офіцерами. Нехай би С. Кульчицький у згоді з фактами написав – чому ОУН Бандери у великій кількості підсилила кадри цієї дивізії, про це він міг би дізнатися зі сторінок «Вістей комбатанта» і редакційних статтей його головредактора Мирослава Малецького, бандерівця і одночасно офіцера в дивізії СС-Галичина. Годилося б С. Кульчицькому згадати й про те, що в липні 1944 року під Бродами мала місце співдія між українськими есесівцями і ОУН-УПА, в якої ряди після поразки дивізії перейшло багато есесівців, про спільне винищення поліційним полком дивізії СС-Галичина і відділом УПА польського села Гута Пєняцка за те, що в ньому деякий час перебували радянські партизани, про передачу німцями зброї для УПА після спільної «акції» на місцевість Підкамінь тощо.⁴

С. Кульчицький безсоромно пише неправду, що поляки на Волині були німцями поставлені в упривілейоване положення. Чи поляки в час окупації мали хоч одну польську газету? Чи ними утворювалося місцеве, на рівні сіл, сільрад і районів, управління? Ні, українські газети на Волині (як теж у містах на схід від Збруча) зразу після вторгнення німців в Україну випускали бандерівці, а від осени 1941 року мельниківці, а поляки – ні, їх теж не було в самоуправах, були натомість у них українські нацоналісти. Як вони поводилися на Волині, С. Кульчицький міг би довідатися зі сипання могил, організованого бандерівцями, а в той час польске населення сиділо як миша під мітлою.

При цьому С. Кульчицький згадує співорганізатора дивізії СС-Галичина, др. Володимира Кубійовича – голову (він себе називав «провідником») Українського центрального комітету (УЦК) в Генеральному Губернаторстві, але промовчує факт, що цей Комітет разом з тереновими Українськими допомоговими комітетами (УДК) були на службі у гітлерівців, допомагали їм приборкувати населення, стягувати контингенти тощо. УЦК фінансувався з каси Абверa, про це написав самий В. Кубійович¹, а що означає таке фінансування - не треба доказувати.

При цьому всьому С. Кульчицький намагається виправдовувати організаторів і добровольців дивізії СС-Галичина, пишучи, що агітатори за дивізією переконували, що абревіатура «СС» означає «Січові Стрільці». Хай би С. Кульчицький заглянув до, згадуваної у посиланнях, праці «Докази злочинів ОУН і УПА», в якій опубліковано багато знімків, які однозначно доказують, що ніхто не міг помилятися щодо абревіатури «СС».

С. Кульчицький намагається довести, що дивізія СС-Галичина була такою собі «етнічною дивізією», а не суто есесівською дивізією, бо вона була «Waffen-SS”, неначе він не знає, що ця дивізія (СС-Галичина) мала номер 14, а перед нею, теж „Waffen-SS”, тотожні дивізії мали назви: перша – SS-Panzer-Division Leibstandarte SS Adolf Hitler ..., за номером 12 – SS-Panzer Division Hitlerjugend. Такими, а не іншими були дивізії «Ваффен-СС». Чи про це не знає С. Кульчицький, чи він не знає про визнання Міжнародним трибуналом в Нюрнберзі «СС», в тому й Waffen SS, злочинним формуванням?