12. Протистояння українських націоналістів і органів радянської влади.

На самому початку цього розділу С. Кульчицький заявляє, що з утворенням повстанської армії українські повстанці ставали воюючою стороною незалежно від свого бажання воювати з Німеччиною. Це означає, що, за С. Кульчицьким, УПА була українським повстанським формуванням, хоч, з огляду на її утворювання шляхом терору у відношенні до волинських селян, таким вона не була. Повторімо: у всьому світі, кожного часу всі повстання були наслідком організованого або спонтанно сформованого добровільного формування. Таким не була бандерівська УПА. Бандерівська УПА була формуванням ОУН Бандери, як однієї ілеологічні-політичної сили в Західній Україні, яка не мала підтримки з боку українського народу і тому її ряди поповнювалися шляхом терору.² Далі – якщо: воюючою стороною незалежно від свого бажання воювати з Німеччиною, то ОУН-УПА «воюючою» слід вважати з ким? З Радянськиим Союзом, який був членом антигітлерівської коаліції? Якщо так, то тоді до такої «воюючої сторони» слід застосовувати заходи і закони як до формування, що виступало проти антигітлерівської коаліції і зазнало поразки в Другій світовій війні. А якщо розглядати ОУН-УПА «воюючою стороною» в смислі вирізування нею польського населення, то у відношенні до неї слід застосовувати закон ОУН про народовбивство, про який мовилося вище.

Торкаючися проблеми місця ОУН-УПА в ІІ-й світовій війні, С. Кульчицький пише, що все залежить від точки зору, хоч слід би йому дотримуватися точки зору об’єктивізму і логіки. З цієї (а не з бандерівської і С. Кульчицького) точки зору в Другій світовій війні воювали дві сторони, дві коаліції. З одного боку був агресор – гітлерівська Німеччина, до якої, як агресора і того, що почав цю війну, притулилася ОУН, станувши на його боці. На боці гітлерівської Німеччини виступила Угорщина, Румунія, Італія, Японія, деякі колабораціоністські сили, як хорватські усташі, словацькі тіссовці. З другого боку була антигітлерівська коаліція, яку з 1942 року називали Об’єднаними Націями, в склад якої в час війни входили – Радянський Союз, Великобританія, США, Франція, Польща й інші держави, які воювали проти агресорів.

ОУН Бандери взяла участь в агресії на Радянський Союз, дала в розпорядження Німеччини свої збройні формування – батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», (до кінцяч 1942 року) і українську допоміжну поліцію – до квітня 1943 року. В період від квітня до грудня 1943 року ОУН-УПА не була на боці Німеччини, але й не вела проти її сил дій з метою їх знищення, а починаючи з грудня 1943 року ОУН-УПА знову співдіяла на боці Німеччини. Вище сказане доведене в наукових, основаних на архівних документах, працях.¹ Їх не бажає зауважувати С. Кульчицький, ані жоден інший український націоналістичний історик, бо їх, як всебічно обгрунтованих праць, не можна підважити. Тому можна погодитися з написаним С. Кульчицьким, що все залежить від точки зору. Ото ж – з бандерівської точки зору (до якої приєднується С. Кульчицький), ОУН-УПА не була злочинним формуванням, а з об’єктивної, науково обгрунтованої точки зору – ОУН-УПА була злочинним формуванням. Всупереч С. Кульчицькому з названих вище робіт висновок один і неоспоримий – ОУН-УПА була злочинним формуванням.

С. Кульчицький багато пише про проведену радянською владою мобілізацію населення Західної України з метою послаблення ОУН-УПА. То що ж, невже цього не могла робити держава, яка воювала з гітлерівською Німеччиною? Вона мала не проводити мобілізації, щоби, бува, не послабити ОУН-УПА? При цьому С. Кульчицький не розглядає з юридичної і теоретичної точки зору проблеми «мобілізації» тисяч селян в УПА. Чи, на його думку, ОУН Бандери мала право терором «мобілізувати» українців в УПА? І чому «мобілізувати», якщо бандерівська УПА мала бути повстанським рухом, тобто не примусовим. Ці проблеми залишаються поза увагою С. Кульчицького.

Факту необхідності зарахувати ОУН-УПА до злочинного руху неспроможні змінити застосовувані радянською владою методи поборювання, про які С. Кульчицький пише. Ця влада, як влада визнаної міжнародним правом держави, мала право і обов’зок припинити злочинну діяльність ОУН-УПА на території країни. Неморально отже говорить С. Кульчицький про колосальні втрати, заподіяні репресивними органами радянської влади учасникам повстанського руху, не згадуючи при цьому не менш, а набагато більш колосальних втрат, яких завдали формування ОУН Бандери цивільному населенню, а вони, польскі й українські жертви, йшли у сотні тисяч, а побіч них від рук ОУН-УПА гинули радянські військовослужбовці виконуючи накази легальної влади.