5.3.5.5. Нітрати

Метааналіз 10 досліджень з раннім внутрішньовенним введенням нітратів, викона­них у 2041 пацієнта, виявив достовірне змен­шення летальності приблизно на одну третину. Але кожне з цих досліджень було малим за обся­гом. Було зареєстровано всього 329 смертель­них випадків і, хоча результати виявилися високодостовірними, вони характеризувалися широ­кими довірчими інтервалами. У дослідженні GISSI-3 (1994) порівнювали стратегії застосу­вання нітратів рутинно або в окремих пацієнтів з тривалою ішемією, всього у 19 394 пацієнтів. При стандартизованому призначенні нітратів не спостерігали достовірного зменшення смерт­ності. У дослідженні ISIS-4 (1995) пероральний ізосорбіду мононітрат призначали від початку захворювання протягом одного місяця, і також не було отримано доказів сприятливого впливу препарату. У дослідженні ESPRIM (1994) також не довели користі застосування молсидоміну, донора оксиду азоту. Отже, внутрішньовенне застосування нітратів показане при наявності бо­льового синдрому, гострої серцевої недостат­ності, для корекції артеріальної гіпертензії. Пероральні нітрати призначають у хворих для ліку­вання та профілактики дисфункції лівого шлу­ночка в поєднанні з інгібіторами АПФ. Крім того, є дані, які свідчать, що нітрогліцерин здатний пригнічувати адгезію та агрегацію тромбоцитів.

5.3.5.6. Антагоністи кальцію

Метааналіз досліджень із застосуванням ан­тагоністів кальцію при ГІМ виявив негативну тен­денцію. Для використання антагоністів кальцію з профілактичною метою у гострій фазі інфаркту міокарда немає підстав.

5.3.5.7. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Чітко встановлено, що інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) повинні призначатися пацієнтам із зниженою фракцією викиду або в яких на ранній фазі захво­рювання виникали прояви серцевої недостат­ності. У дослідженнях GISSI-3 (1994) та ISIS-4 (1995) застосування інгібіторів АПФ від першого дня захворювання незначно, але достовірно зменшувало летальність протягом наступних 4-6 тиж. Утім, у дослідженні CONSENSUS II (1992) із внутрішньовенним введенням препара­ту сприятливого впливу не виявили. Система­тичний аналіз досліджень ефективності пероральних інгібіторів АПФ у ранні терміни інфаркту міокарда вказує на безпечність і добру пере­носність цих препаратів (табл. 5). Їх прийом асоціюється з невеликим, але достовірним зменшенням летальності через 30 днів після по­чатку захворювання, причому більша частина сприятливого ефекту досягається протягом пер­шого тижня. Зараз існує загальна згода щодо початку застосування інгібіторів АПФ протягом перших 24 год хворим з дисфункцією лівого шлу­ночка, наявністю серцевої недостатності, цукро­вого діабету, артеріальної гіпертензії, з перед­ньою локалізацією інфаркту, якщо немає проти­показань.

Таблиця 5. Дозування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда в контрольованих дослідженнях.

Дослідження, препарат	Початкова доза	Цільова доза
GISSI-3, лізиноприл	5 мг.	До 10 мг.
ISIS-4, каптоприл	6,25 мг, через 2 год – 12,5 мг, через 10-12 год – 25 мг.	До 50 мг двічі на день.
CHINESE, каптоприл	6,25 мг, через 2 год – 12,5 мг	До 12,5 мг тричі на день.
SMILE, SMILE-2, зофеноприл	7,5 мг, повторно через 12 год, при добрій пере­носності подвоєння дози.	До 30 мг двічі надень.
AIRE, раміприл	2,5 мг двічі на день, збіль­шення до 5 мг двічі на день.	До 5 мг двічі на день.
SAVE, каптоприл	6,25 мг, при добрій пере­носності до 25 мг тричі на день.	До 50 мг тричі надень.
TRACE, трандолаприл	0,5 мг.	До 4 мг.