Економічний прибуток

Валовий дохід (виручка від реалізації)

Зовнішні витрати (явні)

Внутрішні витрати (неявні, альтернативні, в т.ч. нормальний прибуток)

Бухгалтерський прибуток

Рис. 4. Економічний і бухгалтерський прибуток фірми.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами виробництва.

Нормальний прибуток - мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку - це абсолютний розмір прибутку в грошовому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

П' = П х100%,

К

де П' - норма прибутку; П - маса прибутку; К - величина авансованого капіталу.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

• є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

• сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та ЇЇ споживчих властивостей;

• є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

Чистій прибуток - це прибуток, який залишається після сплати податків і інших платежів в бюджет.

3) Середній прибуток і ціна виробництва

Вартість товару, виробленого на підприємстві, поділяється на три частини: 1) вартість постійного капіталу (частина вартості машин, будинків, вартість сировини, палива і т.п.), 2) вартість змінного капіталу і 3) додаткову вартість.

Підприємницькі витрати виробництва товару складаються з затрат постійного І змінного капіталу (с+у), тобто з видатків на засоби виробництва і на заробітну плату робітникам. Те, скільки коштує товар підприємцям, вимірюється затратою капіталу, те, скільки товар коштує суспільству, - затратою праці. Тому підприємницькі витрати виробництва товару менші, ніж його вартість, або дійсні витрати виробництва (с+у+гп). Різниця між вартістю, або дійсними витратами виробництва, і підприємницькими витратами виробництва дорівнює додатковій вартості (іті), яку підприємець привласнює безоплатно.

Коли підприємець продає вироблений на його підприємстві товар, додаткова вартість виступає як певний надлишок зверх підприємницьких витрат виробництва. Цей надлишок підприємець при визначенні доходності підприємства зіставляє з авансованим капіталом, тобто з усім капіталом, вкладеним у виробництво. Додаткова вартість, віднесена до всього капіталу, набирає форми прибутку. Отже, прибуток є взята в зіставленні з усім вкладеним у виробництво капіталом додаткова вартість, що зовні виступає як породження цього капіталу.

Розподіл капіталів між різними галузями виробництва, розвиток техніки відбуваються в запеклій конкурентній боротьбі.

Треба розрізняти конкуренцію внутрігалузеву і міжгалузеву.

Внутрігалузева конкуренція є конкуренція між підприємствами однієї і тієї самої галузі, які виробляють однорідні товари, заради вигіднішого збуту цих товарів і одержання додаткового прибутку. Окремі підприємства працюють в неоднакових умовах і відрізняються одне від одного розмірами, рівнем технічного оснащення і організації виробництва. Внаслідок цього індивідуальна вартість товарів, які виробляються різними підприємствами, неоднакова. Але ціни товарів визначаються не їх Індивідуальними вартостями, а суспільною вартістю.

Величина суспільної вартості товарів залежить від середніх умов виробництва в даній галузі. Через те, що ціна товарів визначається їх суспільною вартістю, виграють ті підприємства, на яких техніка виробництва і продуктивність праці вищі від середнього рівня даної галузі, і внаслідок цього індивідуальна вартість товарів нижча, ніж суспільна. Ці підприємства дістають додатковий прибуток або надприбуток. Конкуренція спонукає підприємця добиватися зниження Індивідуальної вартості вироблюваних на його підприємстві товарів у порівнянні з їх суспільною вартістю. Проте у багатьох підприємців індивідуальна вартість товарів лишається вищою, ніж суспільна вартість. Таким чином, в результаті внутрігалузевої конкуренції на окремих підприємствах даної галузі утворюються різні норми прибутку.

Щоб встояти в конкурентній боротьбі підприємці стараються запровадити у себе технічні вдосконалення. В результаті цього змінюються середні умови виробництва в даній галузі і, значить знижується суспільна вартість товарів. Разом з тим запровадження технічних удосконалень веде за собою підвищення органічної будови капіталу по галузі в цілому. Тепер надприбуток, який одержували підприємці, що володіли технічно більш розвинутими підприємствами, зникає І відбувається загальне для галузі зниження норми прибутку. Це змушує підприємців знову запроваджувати технічні вдосконалення. Так у процесі внутрігалузевої конкуренції відбувається розвиток техніки, зростання продуктивних сил.

Міжгалузева конкуренція є конкуренція між підприємцями різних галузей виробництва заради більш прибуткового застосування капіталу. Капітали, застосовувані в різних галузях виробництва, мають неоднакову органічну будову. Оскільки додаткова вартість створюється тільки працею найманих робітників, то на підприємствах тих галузей, де переважає низька органічна будова капіталу, на рівновеликий капітал при однаковій нормі додаткової вартості виробляється відносно більша маса додаткової вартості. А на підприємствах з вищою органічною будовою капіталу виробляється відносно менша маса додаткової вартості на рівновеликий капітал.

Проте конкурентна боротьба між підприємцями різних галузей веде до того, що розмір прибутку на рівні капіталу вирівнюється.

Отже, міжгалузева конкуренція приводить до того, що різні норми прибутку, які існують в різних галузях виробництва, вирівнюються в загальну (або середню) норму прибутку. Це вирівнювання здійснюється шляхом переливу капіталу (а значить, і праці) з одних галузей в інші через механізм цін. Середній прибуток є рівний прибуток на однакові величиною капітали, вкладені в різні галузі виробництва.

З утворенням середньої норми прибутку підприємці одних галузей втрачають частину додаткової вартості, створеної їх робітниками. Зате підприємці інших галузей реалізують надлишок додаткової вартості. Це означає, що перші продають свої товари по цінах, нижчих, ніж їх вартість, а другі - по цінах, які перевищують їх вартість.

Ціна, яка дорівнює витратам виробництва товару плюс середній прибуток, є ціна виробництва.

Отже, закон середньої норми прибутку полягає в тому, що різні норми прибутку, залежні від відмінностей в органічній будові капіталу в різних галузях виробництва, в результаті конкуренції вирівнюються в загальну (середню) норму Прибутку.

В боротьбі за найбільш прибуткове застосування капіталу відбувається запекла конкурентна боротьба між підприємцями. В погоні за високим прибутком відбувається перелив капіталів з однієї галузі в Іншу, в результаті чого встановлюється середня норма прибутку і здійснюється розподіл праці та засобів виробництва між різними галузями виробництва. Ціна виробництва є тією середньою величиною, навколо якої кінець кінцем коливаються ринкові ціни товарів, тобто ціни, по яких товари фактично продаються і купуються на ринку.