5) Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва

Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формувалася під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєдіяльність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

Головними завданнями державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є:

• підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів;

• попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарської продукції;

• обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузей промисловості.

Необхідність і особливості державного регулювання агропромислового комплексу визначаються слідуючими обставинами: нестабільністю цін і доходів в агропромисловому виробництві, конкурентним середовищем в сільському господарстві і високим ступенем монополізації в ресурсних та переробних галузях, низькою привабливістю інвестування сільського господарства, різними природно-кліматичними умовами, потребами екологізації і проведення наукових досліджень в аграрному секторі, страхуванням сільськогосподарської діяльності, особливостями формування соціальної інфраструктури села тощо.

У питаннях реформування АПК найгострішою с проблема прискорення земельної реформи. Основний принцип реформування земельних відносин: земля повинна належати тим, хто її обробляє, мати власника і господаря.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення аграрного сектора економіки» створює вагомі передумови для істотного прискорення ринкових перетворень на селі, завершення реформування громадського сектору сільськогосподарського виробництва па основі приватної власності.

Підтримка сільськогосподарського виробництва повинна включати:

• реальне (а не формальне) реформування колективних сільськогосподарських підприємств па засадах приватної власності. Держава повинна гарантувати свободу вибору організаційних форм приватного господарювання;

• перехід на земельно-орендні відносини між власниками землі та суб'єктами господарювання;

• розвиток особистих підсобних господарств і перетворення найбільших з них у товарні господарства селян-міні- фермерські господарства. За роки незалежності та переходу до ринку доля приватного сектору у виробництві сільськогосподарської продукції збільшилася з 29,4 до 59,9%;

• усебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродукції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку;

• удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі;

• удосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання економічних відносин на ринкових засадах;

• суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення аграрної реформи.

Таким чином, державна підтримка селянських господарств має стати невід'ємною складовою загальнодержавної програми соціально-економічних перетворень на селі.

Контрольні запитання для повторення

1. Розкрийте зміст аграрних відносин і покажіть їхню специфіку.

2. У чому полягає проблема власності на землю і як вона вирішується в Україні?

1. Які Ви знаєте види сільськогосподарських підприємств?

2. Що таке земельна рента? Які ЇЇ види Ви знаєте?

3. Розкрийте суть диференціальної ренти і механізм її утворення.

3. Які відмінності між диференціальною рентою І і II?

4. Монопольна рента і причини її виникнення.

5. Що таке ціна землі, від чого вона залежить?

6. Що таке агропромисловий комплекс і яка його структура?

4. Назвіть основні шляхи інтенсифікації сільського господарства.

5. В чому заключається державна підтримка сільськогосподарського виробництва?

7. На що спрямована земельна реформа в Україні?