6.8 Битва під Корсунем

Дізнавшись про поразку під Жовтими Водами, гетьман М.Потоцький почав відступати, надіючись на об'єднання з 6 тисячним військом Я.Вишневецького, Щоб не допустити цього Б .Хмельницький повів своє військо проти головних польсько-шляхетських сил, які налічували до 20 тис. чоловік і які від Черкас відійшли до Корсуня, де знайшли зручні по­зиції і укріпилися.

15 травня під Корсунем з'явилися повстанські загони, які налічували 15 тис. чол. і 4 тис. татар. Почалися бої. Потоцький став відводити свої війська на Богуслав. Дізнавшись від козака Самійла Зарудного(за іншими версіями Микити Галагана), що став провідником польського війська, про шлях відступу польських військ, повстанці в лісисто-болотістій місцевості урочища Горохова Діброва зробили засідки і вислали туди 6 тис. загін Кривоноса.

16 травня 1648 р. польська армія потрапила в цю засідку і зазнала нищівної поразки.

Козаки й татари довершили розгром польської армії. Близько 8,5 тис. жовнірів, у тому числі коронний гетьман М.Потоцький і польиий гетьман М.Калиновський - потрапили в полон. Козаки взяли 41 гармату й знамена Ніколи Річ Посполита не знала такої поразки в боротьбі з українським ко заптвом. За великі заслуги війська Запорозького під Жовтими Водами та під Корсунем Хмельницький надіслав на Січ коштовні подарунки: за кож­ну ворожу корогву - 4 корогви, за бунчук - два бунчуки, за булаву - 2 бу­лави, за пару котлів - 3 пари і за кожну гармату - дві великі гармати. До всього того він ще додав 1000 талерів січовому товариству на пиво і 300 талерів на січову церкву.

Перші перемоги українського народу під Жовтими Водами й Корсу­нем мали велике значення для розвитку визвольної війни. Завдяки рішучім ударам народних мас була знищена польсько-шляхетська армія - основна опорна сила Речі Посполитої в Україні. її полководці опинилися в полоні. Державна скарбниця була порожня. До того ж 10 травня помер король Владислав IV. Все це створило сприятливі умови дальшому піднесенню боротьби народних мас в Україні.

З Корсуня Б.Хмельницький вирушив до Білої Церкви. Він розсилав універсали до українського народу, в яких закликав до всенародного повс­тання. Цей клич рознісся по всій Україні.

В ході боїв з народної маси висунулись видатні полководці - полко­вники Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Ма­твій Гладкій, Мартин Небаба та інші, які й очолили козацькі полки.

Національно-визвольний рух, творення української держави відбу­валися в умовах величезного піднесення соціальної, антифеодальної боро­тьби, яка влітку 1648р. переросла в селянську війну.

Самовидець у своєму літописі писав, що "народ посполитий на Україні полишавши о знесенню військ коронних и гетьманів, зараз поча­лися купити в полки не только тіє, коториє козаками бивали, але хто и нігди козацтва не знал".

Повстання охопили Київщину, Брацлавщину. На початку червня по­встанські загони оволоділи Києвом.

Бурхливо розвивалися повстання на Брацлавщині й Поділлі. Зітравня повстанські загони захопили Немирів, 11-12 червня 1648 р. - Тульчин. У той же час у їхніх руках опинилися Вінниця, Умань, Брацлав, Красне, Ла-дижин, Бершадь та інші міста і села. Повстанській рух пожвавився після 12 червня, коли на Житомирщину вступив зі своїми недобитими військами Я.Вишневецький. Намагаючись за будь-яку ціну придушити повстання й захистити свої маєтності, князь вдався до найжорстокіших розправ над населенням. Шлях його війська був позначений шибеницями, палями, тися­чами осліплених, обезручених і обезножених людей. Нехристиянська жорстокість князя змусила взятися за коси навіть найсмиреніших і слабких, пе­реповнила ненавистю і жагою помсти серця сильних.

Проти Випшевецького Хмельницький послав черкаського полковни­ка М.Кривоноса, який 16-18 липня 1648 р. розбив Випшевецького під Староконстянтиновим і змусив його відступити далі на захід.

Отже влітку повстання охопили всю Україну. Великий розмах повс­тань змушені були визнавати навіть магнати. Так, Я.Вишневецький писав 20 липня в польський сенат з Волині, що в Україні "що не хлоп, то й во­рог, що не місто й село, то й юрба ворогів".