6.30 Українсько-Московська війна

Одержавши звістку про укладення Гадяцького договору з Польщею, цар Олексій Михайлович видав грамоту до всього українського народу, в якій оголосив гетьмана І.Виговського зрадником і закликав народ не під­корятися йому. У свою чергу Виговський розіслав маніфест до всіх євро­пейських країн, в якому писав, що Москва "готує нам ярмо" і "ми приму­шені підняти законну оборону". Навесні 1659 р. 100 - 150 тис. московська армія вирушила на Україну, руйнуючи все на своєму шляху. її зупинив ніжинський полковник Григорій Гуляницький, який за підтримки міщан витримав у Конотопі більше ніж двомісячну облогу. На допомогу їм вирушив 1.Виговський, маючи у своєму війську 60 тис. вояків плюс 40 тис. татар.

Вирішальний бій відбувся 28 - 29 червня 1659 р. недалеко від Коно­топа на Чернігівщині.

Московське військо було вщент розгромлено. Згідно з даними істо­рика Ю .Мисика, тут загинуло 40 тис. .царського війська, а 15 тис, у тому числі півсотні воєвод, були взяти у полон. Гетьман втратив 4 тис. козаків

та 6 тис. татар.

Поразка в Конотопській битві викликала в Москві велику тривогу. Російський історик С.Соловйов так описав ці події "Цвіт московської кін­ноти, що відбув щасливі походи 1654 - 1655 рр., загинув в один день, і ні­коли вже після того цар московський не мав змоги вивести в поле таке блискуче військо. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив на Москву". Цар велів готуватися до оборони і навіть сам наглядав за земляними роботами. До Москви почали прибувати біже­нці, поширювалися чутки, що цар виїде за Волгу в Ярославль.

6.31 Відсторонення Виговського від влади. Оцінка його діяльності

Добившись перемоги над російським військом І.Виговський отримав можливість завершити війну з Московією і притінити громадянську війну. Однак, через ряд причин скористатися її плодами гетьманові не вдалося.

1. Орієнтація на Польщу не мала підтримки в суспільстві, бо бі­льшість населення вважало її своїм ворогом.

2. Невдала соціальна політика гетьмана, та черговий союз с крим­ськими татарами (постійними зрадниками) настроїли проти нього більшість українського населення.

3. Воєнна акція Запорозького війська на чолі з Іваном Сірком проти Кримського ханства позбавила Виговського союзника.

4. Активізація діяльності опозиційної старшини лівобережних полків.

Коли московський князь Трубецькой вже хотів запропонувати Ви-говському мир на умовах 1654 р., до нього прибув представник опозиції ніжинський протопоп М.Филимонович і заявив про підготовку повстання проти гетьмана. На чолі змови стояли полковники Я.Сомко, В.Золотаренко, Т.Цецюра та ін. Повстанці розгромили урядові залоги, ба­гато прихильників Виговського було вбито. На Правобережній Україні опозиційні сили зосередилися навколо Ю.Хмельницького. Провідну роль в їхній організації відіграли І.Богун, П.Дорошенко, І.Сірко та інші проти­вники союзу з Польщею. За влучним висловом історика В.Герасимчука, гетьман "за собою не мав нікого, а проти себе всю Україну".

11 вересня 1659 р. Козацька рада в Білій Церкві обрала новим геть­маном Юрія Хмельницького. Розрахунок був на те, що ім'я Хмельницько­го стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспіль­ства та стабільність держави. І.Виговський скорився постанові й доброві­льно віддав гетьманські клейноди, а сам поїхав до Польщі. Спочатку діс­тав від польського уряду Київське воєводство, та в 1664 р. був страчений поляками за доносом тодішнього правобережного гетьмана ГІ.Тетері.

Оцінка діяльності І. Виговського і Гадяцького договору неоднозначна.

Трагедія Івана Виговського - цієї, безперечно, розумної людини, щирого українського патріота - полягала в тому, що він за словами істо­рика І.Крип'якевича, знехтував здобутками Національної революції й на­магався створити шляхетську Україну на зразок шляхетської Польщі. Бі­льшість українських істориків Гадяцький договір вважали видатним тво ром української політичної думки. Так оцінювали його О.Левицький, М.Драгоманов, В.Антонович. М.Грушевський вважав, що Гадяцький говір не міг бути здійсненим, оскільки польська шляхта не могла прими ритися з втратою свого панування в Україні, а український народ не міг погодитися знову повернутися в польсько-шляхетське ярмо.

Високо оцінив постать І.Виговського дослідник В.Лишшоький: "Не­зважаючи на зроблені ним політичні помилки, він залишився одним із найбільш освічених, найбільш патріотичних державних мужів України".