6.28 Розрив відносин з Москвою

Московський уряд з самого початку зволікав із визнанням гетьманс­тва І.Виговського, вимагаючи від нього чимало поступок і найперше -введення до багатьох міст України царських залог на чолі з воєводами.

Уже після Переяславської Ради з'ясувалося, що Москва ніяк не збирається дотримуватися досягнутої угоди і схильна розглядати Україну як не­від'ємну частину своєї держави, на яку мають поширюватися всі її закони. Але надто різний був уклад життя в Україні і Московщині і царський уряд побоювався, що ті процеси, які розгорнулися в козацькому краї можуть поширитися на Московські землі. Україна в той час була республікою де­мократичного устрою, тим часом як Московщина демонструвала приклад деспотичного єдиновладдя. Україна фактично ліквідувала феодальне зем­леволодіння - у Московії воно становило основу економічної системи. Україна стояла на межі ліквідації кріпацтва - Московська держава знала найбрутальнішу форму того інституту. Україна мала міське самовряду­вання - у Московщині нічого подібного не існувало......

Отже панівні верстви Московії з недовірою ставилися до українсь­ких порядків, які неминуче могли революціонізувати народні маси Мос­ковщини.

Початок громадянської війни в Україні давав Москві шанс посилити там свій вплив. Роблячи вигляд, що він прагне примирити ворогуючі сто­рони, московський уряд у дійсності провокував загострення боротьби між ними, надаючи зростаючу підтримку опозиції і таким чином намагався ізбутися невигідного "самостійника", а відповідно й обмежити самостій­ність Української держави.

Антиурядова спрямованість московської політики поставила І.Виговського перед вибором: або змиритися з поступовим перетворенням держави з рівноправного союзника Московщини на її провінцію, або бо­ронити суверенітет України. Виговський вибирає останнє й розриває союз з Москвою.

6.29 Гадяцький договір 1658 р.

Розуміючи, що збройне протистояння з Московською державою не­минуче, Іван Виговський починає шукати союзників. Швеція на той час уже фактично примирилась і з Москвою і з Польщею. Покладатися на од­них татар було небезпечно. Становище ж України постійно погіршувалося, зокрема до українських кордонів вирушило велике Московське війсь­ко, знову активізувалася опозиція. Тоді Виговський розпочинає перегово­ри з Польщею.

16 вересня 1658 р. між Україною і Річчю Посполитою було укладеноГадяцький договір, який передбачав:

1. Україна у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Великого князівства Руського, яка вхо­дила на рівних у федерацію трьох самостійних держав: Польщі, Литви й України.

2. Ця федерація об'єднувалася особою спільного короля, обрано­го трьома державами спільно.

3. Найвища законодавча влада належача національним зборам депутатів від усіх земель Князівства Руського.

4. На чолі виконавчої влади мав стояти гетьман, який обирався пожигтєво і затверджувався королем.

5. Князівство Руське повинно було мати свій суд, скарбницю, грошову одиницю, 40-тисячне військо, українське діловодство.

6. Перебування польських та литовських частин на українській території заборонялося, а при нагальній потребі вони підпоряд­ковувалися українському гетьману.

7. Загальна свобода слова, віри, друку.

Укладаючи Гадяцький договір, Виговський прагнув, щоб ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт федерації, Польща у принципових питаннях виявила непоступливість. Було відкину то домагання українців про включення до складу Князівства Руського за­хідноукраїнських земель; обмежувались його права на міжнародні відно­сини; фактично ліквідовувалася створена під час революції модель соціа­льно-економічних відносин; відкривалися можливості доступу в Україну польської шляхти тощо. Тому Гадяцький договір не міг повністю задово­льнити Україну.