3.4 Занепад Галицько-Волинського князівства

Зі смертю братів Юрійовичів політичне становище українських зе­мель кардинально змінилося. Галицько-Волинське князівство поступово занепадає. Знову посилюються політичні впливи галицького боярства, яке протидіяло встановленню міцної князівської влади, зростає втручання у внутрішні справи іноземних держав, насамперед Польщі, Угорщини та Литви, які подолавши міжусобну анархію, стали сильними централізова­ними країнами.

Внаслідок цього Галицько-Волинський престол певний час залишав­ся вакантний. Лише у 1325 р. внаслідок компромісу між місцевими бояра­ми і правителями сусідніх країн останнім самостійним володарем Галиць­ко-Волинської держави було обрано 14 річного княжича Болеслава, сина мвзовецького князя Тройдена та Марії сестри Андрія га Лева. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава (1325 - 1340) і почав титулуватися іязем землі Руської, Галицької і Володимирської». Новий правитель ви-швся активним поборником зміцнення своїх володінь. Певний час він, езважаючи на польське походження, воював з Польщею за раніше захоп­ленні нею українські землі. Однако зусилля його були безуспішними й при вили лише до створення антиукраїнського польсько - угорського сою­зу. У пошуках міжнародної підтримки Юрій II намагався налагодити добрі відносини з Тевтонським орденом, Ордою та Литовським князівством.

Він одружився з дочкою великого литовського князя Гедиміна - Євфімією, а свою дочку видав заміж за іншого литовського князя, сина Ге­диміна, Любарта. Не маючи власних синів, Юрій обіцяв Любарту свій спадок у Володимирі, Луцьку й усій Волинський землі. У внутрішній по­літиці Юрій II Болеслав продовжував лінію своїх попередників на підтри­мку міст, спираючись на які, намагався обмежити боярські впливи та змі­цнити князівську владу. Такий курс не подобався боярській опозиції. Вона звинуватила князя у підтримці чужинців і бажанні запровадити католи­цизм. Це протистояння призвело до того, що боярська опозиція у 1340 р. на банкеті у Володимирі Волинському отруїла князя. Одночасно у вели­ких містах почалися виступи проти прихильників Юрія II та іноземних купців. Загибель князя стала переломним моментом в історії Галицько-Волинської держави. З цього часу починається тривала боротьба між Польщею, Угорщиною, і Литвою за українські землі. Протягом короткого часу Галицько-Волинська держава занепала і опинилася під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства, яке сформувалося саме в цей час.

Так припинала своє існування сильна Галицько-Волинська держава, значення якої в українській історії важко переоцінити. На думку українсь­кого історика С. Томашівського, це була «перша чисто українська полі­тична організація», котра в періоди своєї найбільшої могутності обіймала - 9/10, а під кінець існування - 3/4 залюднених просторів України. Важли­во, що Галицько-Волинська земля об'єднувала в своєму складі виключно етнічні українські землі, й завдяки цьому саме тут найвиразніше визнача­лися прикмети української культури.

Після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство продовжило на ціле століття існування державної організації і фактично було головним політичним центром для всієї України. Саме воно зберегло Україну від передчасного поневолення й асиміляції її Польщею. Разом з тим слід за­значити, що відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українсь­кі землі, ця державність дала змогу уникнути однобічної орієнтації на Ві­зантію, запобігти утвердженню монгольських впливів. Перша загальноук­раїнська держава сприяла акумуляції значних матеріальних і духовних сил, які забезпечили Україні існування як окремого національного органі­зму в подальший період.