3.3 Галицько-Волинська держава за наступників Данила Романовича

По смерті Данила Романовича Галицько-Волинська держава, незва­жаючи на деяку внутрішню децентралізацію в останній третині XIII ст.., залишалася єдиною ще майже століття.

З самого початку державу формально очолював Василько Романович (1264 - 1269), котрого решта князів шанувала як старшого. Він княжив на Волині, а сини Данила - у Галиччині: Шварно - у Галичі, Белзі і Холмі, Лев - у Перемешлі та Львові, Мстислав - у Луцьку, а з 1289 у Володимирі.

Наступником Василька Романовича на Волинському престолі став його син ВолодимирП 270 - 1289). Він мало займався зовнішньополітич­ними справами і залишив по собі пам'ять як покровитель освіти і культу­ри. Значні кошти віддавав на спорудження храмів, міст, замків. Найбільше любив читати і перечитувати книжки та рукописи. Літописець вихваляв його як книжника і великого філософа, цінував його за людяність, щед­рість, лагідність до підлеглих, особливо убогих. Ще за життя Володимир, який не мав дітей, передавав свої землі двоюрідному братові Мстиславу Даниловичу, а коштовності, посуд, одяг заповів роздати незаможним лю-

Серед Даниловичів найенергійнішим виявися Лев (1264 - 1301). Саме намагався продовжити державницьку політику свого батька. Він підг­римував тісні дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тев­тонським орденом. Однак якщо цього потребували національні інтереси, то, не вагаючись розпочинав проти них збройну боротьбу. Зокрема, Лев Данилович, здійснив ряд походів на Литву і ятвягів, відвоював в Угорщи­ни частину Закарпаття з Мукачевим (1280), а у Польщі - Люблінську зем­лю (1282). Таким чином територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю її історію. Водночас Лев змушений був визнати зале­жність від Золотої Орди, яка виявлялася у сплаті данини за участі у зовні­шніх походах монголо - татар.

Будучи мужнім воїном і талановитим полководцем Лев Данилович виявився, однак нерозважливим політиком. Так у 1267 р. лшомський князь Войшелк віддав своє князівство молодшому братові Лева Шварнові, одруженому з його сестрою, а сам постригся в ченці. Перед династією Ро­мановичів постала реальна перспекгива утвердження на литовському ве­ликокняжому престолі. Проте Лев, вважаючи подібне спадкування пору­шенням порядку старшинства, убив Войшелика, чим викликав велике не­вдоволення серед литовців. Князювання Шварна тривало цедовго і після

Його смерті (1269) Литовське князівство було назавжди втрачене для ди­настії Романовичів. 1 хто знає, як розвивалися б у подальшому історичні події для України, коли б не цей прикрий інцидент. По смерті Шварна Лев об'єднав під своєю владою Перемишльську, Холмську, Белзьку, Дороги-чинську землю та Галич, а в 1292 р., коли помер його другий брат -Мстислав, очевидно, й Теребовля та Волинь, яку останній успадкував від Володимира Васильковича. Столицю Галицько-Волинської держави Лев Данилович ще у 1272 переніс до Львова.

Отже на рубежі ХШ - XIV ст. знову було відновлено єдність Гали­цько-Волинської держави.

Наступник Лева Даниловича - його син Юрій І (1301 - 1315) висту­пив вже як одноосібний правитель з Королівським Титулом, іменуючи се­бе «королем» Русі та князем «Володимирі!». Столицею став Володимир -Волинський. Період правління Юрія І увійшов в історію як доба розквіту, спокою та економічного добробуту краю.

Скориставшись послабленням Золотої Орди Юрій І зумів пересуну­ти південні кордони своїх володінь аж до нижньої течії Дністра та Півден­ного Бугу.

В цей період була утворена (1303) окрема Галицька митро оскільки київський митрополит Максим (1289 - 1305) у 1300 р. пере* митрополичу кафедру з Києва до Володимира (на Клязьмі) Галицька мит­рополія безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріарху в Константинополі й допомагала захищати політичну незалежність україн­ських земель.

Після смерті Юрія І Галицько-Волинська земля перейшла до його синів Андрія і Лева (1315 - 1323). Вони правили спільно і підтверджуючи спадкоємність традицій Київської держави титулувалися «князями всієї Русі», Українські володарі сприяли зовнішній торгівлі, насамперед між місцевими і польськими купцями, добивалися забезпечення торгових від­носин з Балтикою. Вони налагодили союз з польським королем Владисла-вом Локетком і Тевтонським орденом для того, щоб послабити залежність від Золотої Орди, а також протидіяти Литві, натиск якої на півночі Гали­цько-Волинської держави ставав усе відчутнішим. Проте запобігти тери­торіальним втратам не вдалося - Дорогичинська та Берестейська землі ві­дійшли до Литовського князівства. Активною була боротьба князів Андрія і Лева проти ординців. Так, у листі до Папи Римського польський король називав їх «непоборним щитом проти жорсткого племені татар».

У важкій боротьбі з Золотою Ордою, Галицько-Волинська держава

зазнала нищівної поразки. Князі Андрій і Лев у 1323 р. загинули в бою. Після їхньою смерті припинилася династія князів Романовичів, яка так ба­гато зробила для блага України.