3.2 Данило Галицький

У 1238 р. Данило зумів повністю відновити єдність Галицько-Волинської держави, перемігши об'єднані сили угорських, польських фео­далів і місцевого галицького боярства. В цьому ж році під Дорогичином Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену, що захопи­ли великий торговий центр на Підляпшіімісто Дорогочин над Бугом й узяв у полон магістра ордену Бруно. Слід зазначити, що водночас із напруже­ною боротьбою за відродження Галицько-Волинської держави розпочався новий цикл змагань за об'єднання українських земель в єдину державу. В цьому, як і раніше брали участь дві постійно конкуруючі сили - волинська і чернігівська. В процесі цієї безупинної боротьби Україна на думку деяких істориків, кілька разів була дуже близькою до створення своєї держави. Вперше у 1223 р. коли Данило Романович у союзі з смоленським князем Володимиром Рюриковичем тримав у своїх руках Київ і обложив Чернігів. Вдруге, коли вже чернігівський князь Михайло Всеволодович, залишивши в Києві свого ставленика Ізяслава Володимировича, зібрав своєю рукою майже всі південно руські землі (за винятком Волині). Втрете така можли­вість з'явилася в 1240 р. коли Данило Романович - князь відновленої Гали­цько-Волинської держави, наслідуючи державотворчі традиції свого ка, укріпився в Києві і доручив управління ним своєму тисяцькому Дмит рові, досвідченому і хороброму воєводові. Столицею Галицько-Волинського князівства Данило Романович обрав місто Холм.

Як вважають українські історики, сьогодні важко передбачити мож­ливий розвиток дальших подій в умовах їх нормального поступу. Але саме в цей час у природній хід історії втрутилася нова страшна сила яка пере­вернула все шереберть. Мова йде про монголо - татарську навалу, що призвела до остаточного зруйнування Київської держави і встановлення кривавого монгольського іга над східнослов'янськими народами.

З початком монголо - татарської навали знову відбулися кардиналь­ні зміни в розвитку Галицько-Волинської держави.

У грудні 1240 р. вона втратила Київ, дощенту зруйнований загарбни­ками. В 1241 р. орди Батия прокотилися крізь Волинь і Галиччину. Бастіо­нами опору стали фортеці Крем'янець і Данилів, Володимир і Звенигород. Дружинники і городяни боролись до останнього воїна. Данило дізнався про напад татар змушений був повернутися до Угорщини, бо як повідомляє Га-лицько-Волинський літопис «мало з ним було дружини». Коли в Угорщині стало відомо про наближення орд Батия, був посланий воєвода Григорій з дорученням перекрити карпатські ворота. Але йому це не вдалося. Наступ­ним етапом завойовницького походу Батия, було вторгнення в Польщу, Че­хію, Словаччину, та Трансільванію. Однак продовжувати просування вглиб Європи орда була не в силі, оскільки її знекровили бої на Русі. У 1242 р. пі­сля звістки про смерть великого хана Угедея Батий вивів свої війська у по­низзя Волги, де заснував нову державу - Золоту Орду.

Коли Данило повернувся в рідні землі то на нього чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі сва­віллям Галицьких бояр, які запросили на престол чернігівського князя Ростислава. У 1245 р. Данило в битві під Ярославом на р. Сяні вщент роз­громив Ростислава разом з військом його союзників - угорців і поляків. У результаті було зламано опір боярської опозиції та остаточно завершено боротьбу за спадщину Романа Мстиславича.

Водночас ця битва на ціле століття зупинила напади Угорщини і Польщі на українські землі. Завдяки мудрій державній політиці Данило зумів зберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Незважаю­чи на певну залежність він фактично не підкорився владі Золотої орди Восени 1245 р. Данило Романович їздив в Орду й одержав від хана ярлик на князювання. Чітко визначених форм залежності князівства від Золотої Орди в цей період не існувало. Данила періодично примушували надавати ої дружини татарам в їхніх походах на Польщу, Литву, Угорщину, спла­чувати річну данину, віддавати певні почесті ханові який був суддею у міжкнязівських суперечках. Натомість Галицько-Волинське князівство фактично зберігало незалежність у внутрішній і зовнішній політиці. Разом з тим Золота Орда уважно стежила, щоб ця незалежність не набула неба­жаних для неї масштабів. Данило не відмовився від думки будь що позба­витись ординської опіки. Економічне піднесення Південно - Західної Русі, консолідація міжнародних зусиль для боротьби з татаро-монгольським ярмом стали головною метою внутрішньої і зовнішньої політики Данила. Князь надавав будівництву й укріпленню міст своєї держави велике Зна­чення. Саме в цей період (1256 р.) було засновано Львів - майбутню сто­лицю Галицької землі, ще раніше (123/ р.) - Холм, який Данило обрав своєю резиденцією.

Готуючись до неминучої боротьби проти монгольських поневолюва­чів, Данило починає споруджувати перші кам'яні фортеці і потужні замки в Бересті, Столпї, Хотині, Білгород - Дністровському, Кам'янці - Поділь­ському та інших містах.

Щодо своїх західних сусідив Галицько-Волинська держава в цей час намагалася здійснювати мирну політику. Данило налагоджує стосунки з Польщею, Угорщиною та Литвою. Зміцненню дружніх зв'язків з цими кра­їнами мали сприяти шлюбні союзи синів Данила, Лева та Романа. Зокрема, Лев - одружився з дочкою угорського короля Бели IV Констанцією, а Ро­ман з племінницею австрійського герцога Фрідріха П Гертрудою. Його до­ньки вийшли заміж одна за Володимира Суздальського князя Андрія Яро­слави ча, молодшого брата Олександра Невського. Готуючись до наступної боротьби з Золотою Ордою, Данило намагався знайти союзників серед за­хідноєвропейських країн. З цією метою він звернувся до Папи Римського Інокентія IV з пропозицією допомоги! підняти слов'ян та інші народи на хрестовий похід проти монголо - татар. Зі свого боку князь погоджувався на унію - об'єднання православної церкви з католицькою. Щоб заохотити галицького князя, Папа надіслав йому королівську корону, а в 1253 р. в До-рогочині посланець папи коронував Данила.

Але надії на допомогу Західної Європи виявилися марними. Зібрати війська для хрестового походу в достатній кількості не вдалося. Тому, не відчувши реальної допомоги з боку Ватикану, Данило розриває угоду 1254 розпочинає військовий похід проти військ Куремси, який намаг; окупувати галицьке Пониззя. Рішучими діями Данило відвойовує у таї землі вздовж Південного Бугу, Случі, та Тетерева.

Особливо ускладнилася ситуація в князівстві коли Куремсу у 1258 р. замінив енергійний воєначальник Бурундай. Не маючи сил для протидії Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати на­каз про знищення укріплень Львова, Луцька, Володимира, Данилова, Кре-менеця, та інших міських укріплень. Галиччина й Волинь знову виявилася беззахисними перед загарбниками, а сам князь мусив підтвердити васаль­ну залежність від Золотої Орди. У 1264 р. Данило помер. Віддаючи нале­жне його здобуткам, літописець високо оцінив діяльність славного сина України: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив города многі, і церкви поставив...». Сам же Данило був другом по Соломоні.