2.8 Політичний і соціально-економічний розвиток Київської Русі

Київська Русь являла собою ранньофеодальною державу з монархіч­ною формою правління на чолі держави стояв великий князь київський, верховний власник усіх давньоруських земель, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно - судове військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військов) ку дружини та ідеологічно - церкви

Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апара­ту примусу. Вона складалася зі старшої - бояри та великі феодали, та мо­лодшої - «отроки», «діти боярські», «пасинки». За свою службу старші дружинники, одержували землі, а молодші - частину військової здобичі, або плату. На політичні рішення князя впливали поради та підтримка бо­ярської ради. До ради входили старші дружинники, міська еліта та пред­ставники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання ого­лошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важ­ливі адміністративні, фінансові та судові справи.

Певний час на Русі продовжує існувати віче - це народні збори до­рослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та дер­жавні справи. В літописах перші згадки про віче датуються 1016 р. - Нов­город, 1068 р. - Київ, 1097 р. - Володимир Волинський. Право скликати віче мали князь, митрополит, або жителі міста.

Віче мало широкі права : оголошувати війну і укладати мир, запро­шувати князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Рішення приймалося не голо­суванням а гучним криком.

Отже, князь, боярська рада, віче - це носії різних форм державності і основні елементи трьох моделей управління - монархічної, аристократич­ної, та демократичної.

Суспільство Київської Русі поділялося на три основні групи: вільні люди, напіввільні, невільні.

До верхівки вільних людей належали бояри, купці (які поділялися на власне купців - тих, хто торгує, і гостів - тих хто вів закордонну торгівлю).

Міська еліта називалася «старці градські», «нарочиті мужі». З при­йняттям християнства з'явилася така соціальна верста як духівництво.

Основну групу вільних складали так звані «люди» або «чернь». Юри­дично всі вони були вільні, рівноправні з боярами, але фактично залежали від останніх. До цієї верстви належали ремісники, дрібні торговці.

Нижчу групи населення становили селяни - смерди. Разом із сім'єю смерд господарював на своїй земельній ділянці яку надавав йому князь за виконання певних служб і сплати данини. Смерди відбували військову по­винність з власною зброєю та кіньми. До напіввільних людей належали закупи - селяни, що були в залежності від того, хто давав їм «купу» - по­зичку. Вони тимчасово втрачали волю, але могли знову її здобути яловичі - селяни, які укладали з феодалом «ряд» - договір на вико­нання певних робіт. Прагнучи закріпити за собою закупів землевласники вимагали від них «купу » - у збільшеному розмірі. За злочин закупа відпо­відав його господар.

Ще Одна особлива соціальна верства - ізгої - люди, які вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. Ізгої були двох видів: вільні і залежні. Різниця у становищі залежала, від того, з якого стану лю­ди потрапили в ізгої. До них належали звільнені холопи, збанкрутілі куп­ці, сини священників, що не навчилися грамоти.

Невільні люди називалися челяддю, або холопами. Джерелами хо­лопства були: народженні від холопів, полон на війні, шлюб з холопкою, продаж збанкрутілого купця, втеча закупа. Холоп міг стати вільним якщо викупляв себе на волю, або якщо пан звільнив його. Холоп був позбавле­ний всіх прав і закон трактував його нарівні з худобою

Домінуючою тенденцією в соціально - економічних відносинах буї розвиток феодально кріпосницьких відносин - зростання феодального зе­млеволодіння і феодальної залежності селян. Смерди поступово втрачали господарську самостійність і особисту свободу. Пануючою формою фео­дального землеволодіння була вотчина. Вона поділялася на феодальні землі і селянські господарським, адміністративним і військовим центром во­тчини був феодальний замок, який мав назву - двір

В період раннього феодалізму основною формою експлуатації селян була данина (полюддя, або повоз). Селяни виконували також ряд повин-ностей: давали підводи, будували дороги, фортеці. З розвитком феодаль­них відносин данина почала перетворюватися у феодальну ренту - еконо­мічну реалізацію земельної власності. Були три види ренти: відробіткова, натуральна, грошова. Переважала натуральна рента - оброк. Економічною основою селянського господарства був двір - дим.

Розмір індивідуального селянського землекористування дорівнював у середньому одному «плугу», що був одиницею оподаткування і стано­вив близько 15 га. землі. 10-15 домів об'єднувалися у дворища. Провід­ною галуззю економіки залишалося землеробство і садівництво. В цей час перелогове рільництво трансформувалося в двопілля, з паром, а далі 4 трипілля. Середня врожайність зернових = 8 ц. з га. молотили цепами. Збіжжя зберігали в глибоких ямах, обмазаних глиною. З овочів найдавні­ше культивували капусту, а також часник, цибулю, репу. Доброго розвит­ку набуло садівництво - вирощували яблука, груші, сливи, вишні, череш­ні. Важливою галуззю було тваринництво. Розводили велику рогату бу, птицю. Основною тягловою силою були коні та бики. Велику приділяли мисливству, особливо добуванню хутра і бортництву (вилучен­ню меду). Хутро, мед, і віск вивозили за кордон.

Високого рівня розвитку досягло ремесло. Налічувалося близько 60 різних ремісничих спеціальностей. Провідними галузями були чорна ма-талугрія та обробка заліза. Виготовляли також меблі, бочки, вози. Одним з найстаріших ремесел відомі ткацтво, кравецтво, обробка льону, вовни, кі­стки, каменю. Серед інших ремесл була вичинка шкір і виробництво з них одягу та взуття. Великі успіхи були в будівельній справі - виготовлялося цегла, шифер, використовувалися граніт, мармур.

У цілому господарство Київської Русі мало натуральний характер. Внутрішня торгівля зосереджувалася у містах де були торги «торговища». Тут мешкало 15 % населення. В країні налічувалося 240 міст і селищ.

Головним напрямком зовнішньої торгівлі був східний - з Візантією, Кавказом, Близьким Сходом. Основною торговою артерією був Дніпро. Поступово відбувається переміщення торгових шляхів, більшого значення набуває торгівля з Західною Європою. Головними предметами імпорту були шовк, парча, посуд, вино, ювелірні вироби.

З розвитком торгівлі в Київській Русі формується грошова система.

Спочатку роль грошей виконувала худоба, потім «куна», коли за гроші правили хутра куниці. «Куна» грошова система була досить складною і об'єднувалася лічильною одиницею - гривною. В IX ст. 1 гривня = 20 нога-там = 25 кунам = 50 резанам. Київська гривня вижила від 160 до 196 гр. срібла. За часів князювання Володимира Великого вперше почали карбува­ти власні гроші - золоті і срібні. НА монетах зображувався тризуб родовий знак Володимира, який був верхньою частиною скіпетра - символу влади.