2.4 Політична роздробленість Київської Русі (кінець X/- середина XIII ст.)

Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років і був похо­ваний у мармурованому саркофазі Софійського собору. Його останки збе­реглися до наших днів. Дослідження скелета Ярослава дало можливість ученим відтворити зовнішній вигляд князя, зробити висновок про його рішучий характер і бурхливий темперамент.

Після смерті Ярослава Київська Русь уникла сімейних кровопролит­них чвар. Тріумвірат Ізяслава, Святослава і Всеволода деякий час підгри­мував політичну єдність величезної імперії й успішно управляв нею. Три брати спільно вирішували питання про переміщення молодших братів з одного уділу в інший і об'єднаними силами поклали край спробі полоць­кого князя Всеволода вийти з-під влади Києва й відсторонили його від влади. Завдяки спільним діям князі зуміли на початку 60- х років відбити перші напади половців, які зайняли місце розгромлених Ярославом Муд­рим печенігів. Але в 1068 військо братів було вщент розгромлено полов­цями на р. Альті, й кочівники наблизилися до Києва. Нерішучість і безпо­радність князів обурили київських міщан. Кияни зібралися на Подолі і ви­рішили самотужки боротися з половцями. Спалахнуло повстання (1068), яке швидко охопило все місто. Обурені кияни погрожували князю Ізясла-ву та його воєводам. Наляканий погромами князь угік з міста. Великим київським князем повстанці проголосили Всеслава - полоцького князя, який за спробу відокремитися від Києва на той час перебував у полоні.

Проте дії Всеслава виявилися невдалими. Відновити колишню єд­ність не вдалося навіть на з'їзді братів у Вишгороді (1072) де було прийн-«Правду Ярославичів» - кодекс юридичних норм, що значно розши­рював «Руську правду».

в 1073 р. Святослав з допомогою Всеволода зайняв київський престол, а Ізяслав змушений був утекти до Польщі. З того часу Ярославичі по черзі правили у Києві. Святослав у 1073 - 1076 рр., Ізяслав у 1076 -1078 рр., Всеволод у 1078 - 1093 рр. Покласти край князівським чварам та організувати спільну боротьбу проти половців був покликаний перший об'єднаний з'їзд князів, який відбувся в листопаді 1097 р. у Любечі.

Князі ухвалили рішення припинити усобиці та скасувати порядок престоло наслідування, запровадженний Ярославом Мудрим : «Хай кожен володіє отчиною своєю»

Постанови Любецького та наступних князівських з'їздів: Витичівсь-кого ПООр, на Золотчі 1101 р і Долобського 1103 р. виявилось безсиль­ним приборкати князівські чвари. Отже, княжі з'їзди не змогли припинити усобиць; між-князівська боротьба спалахнула з Новою силою. Потрібні були енергійні заходи щодо відновлення єдності Руської землі, особливо в умовах наростаючої з кожним роком загрози з боку половців.

2.5 Володимир Мономах

Після смерті непопулярного київського князя Святополка й повстан­ня киян у 1113р. віче із заможніх городян запросило до Києва на князю­вання Володимира Мономаха.

Народився Володимир у 1053р. за рік до смерті свого діда Ярослава Мудрого. Дитинство Володимир провів при дворі свого батька Всеволода Ярославича у Переяславі. Мати Володимира була дочкою візантійського імператора Константина IX Мономаха. Саме тому її сина прозвали Моно-махом.

З юних років Володимир постійно ходив у походи, очолюючи бать­ківську дружину, придушуючи повстання в'ятичів, воюючи проти полов­ців. У 1078р. його батько Всеволод стає київським князем, а Володимир отримує в уділ Чернігів. За період управління чернігівською землею (1078 -1094 рр.) там було побудовано велику кількість храмів і мостів.

Після смерті батька Володимир міг отримати місце князя в Києві, але, виявляючи повагу до законів, та не бажаючи розпалювати чвари між князями він добровільно їде в Переяслав. Цей період його князювання (1094 - 1113рр.) характеризувався постійною боротьбою проти половців

Володимиру вдалося організувати ряд спільних походів у ПОЗ 1110,1111 роках. Кочові орди половців були відкинуті від кордонів держав*

Зайнявши великокиївський престол в Києві у 60 років (1113 1125рр.) Мономах втілив свої задумки в життя всієї держави. Він зумів ві­дновити політичну єдність більшості руських земель, не зупиняючись при цьому перед жорстоким покаранням тих, кто її порушував. Володимир продовжив справу свого діда Ярослава Мудрого в побудові правової дер­жави, знятії соціальних суперечностей у суспільстві. Значну увагу він приділяв розвиткові законодавства. Його «Устав» суттєво доповнив «Ру-сі.ку Правду», обмежуючи сваволю місцевої адміністрації та лихварів. Він установлював єдиний відсоток на взяті у позику гроші, обмежував вико­ристання рабської праці й джерела її поповнення.

Володимиру Мономаху належить знамените «Повчальне Слово ді­тям». Воно перейнято високоморальними принципами любові до ближ­нього, справедливості, милосердя, відразою до вбивства, захистом сиріт, убогих, слухняності щодо старших, поваги до іноземців. Зокрема Влади­мир закликав: «Лжи остерегайтесь и пьянства, от зтого душа погибает и тело! Старих чтите как отца, а молодих как братьев... Ленности ведь мати всему дурному...»

В період князювання Володимира Мономаха знову виріс міжнарод­ний авторитет Київської Русі. Європейські монархи прагнули породичати­ся з могутнім київським князем.

Сам князь був одружений з Гітою - дочкою англійського короля Га-рольда II, його син Мстислав взяв взяв дружиною Христину - дочку коро­ля Швеції, дочка Євфинія стала дружиною угорського короля Коломана, інша дочка - Марія - вийшла заміж за сина грецького імператора.

Володимир Мономах помер 19 травня 1125р. По смерті Володимира на київському престолі утвердився його стия Мстислав (1125 - 1132) прозваний літописцем Великим. Його правління характеризувалося пода­льшим зміцненням великокнязівської влади, яку змушені були визнати навіть Полоцьк і Новгород. Мстислав прогнав половців за Дон і Волгу. Він зміцнив зв'язки з такими країнами як Швеція, Норвегія, Данія, Греція, Угорщина, Богемія.

Однак Мстислав був останнім із київських князів, кому вдалося утримати єдність і могутність Київської Русі. Після його смерті 1132 року, самостійні в господарському відношенні князівства дедалі більше зами­каються в своїх межах. Спершу їх стало 15, а вже через 100 років кількість ств виросла до 50. Серед них історики виділяють 3 групи князівств, які стали основою для створення трьох держав:

України: на території Київської. Черніговської, Переяславської, Во­линської, Галицької земель

Росії: на території Ростово Суздальської, Новгородської, Псковської, Смоленської та Рязанської земель

Білорусії: на території Мінської, Полоцької, Туровської земель.