101. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.

.Поряд iз природним середовищєм значною мiрою природним фактором розвитку су­спiльства є народонаселения, постiйне вiд­творення людей. Цю сторону природи лю­дини вивчає наука демографiя. Вона дослiджyє динамiку чисельностi населения, мiграцiю, сiм'ю, її склад i розвиток, народжуванiсть, cмертність, зайнятiсть, пропорцiї складу населення за вiковими, статевими та iншими ознаками, вступ до шлюбу i розлучения тощо. Фiлософське бачення цiєї системи сукупностi вiдносин полягає у тому, що демографiчна система, по-перше, внутрiшньо спрямована на самозбереження, самовiдтворения, i, по-друге, це - цiлicнiсть, динамiчна система, яка змiнюється з icторичним розвитком суспiльства. Найважливiший показник стану народонаселення - народжуванiсть.Дослiдниками суспiльства, економicтами, соцiологами, полiтиками часто використовується поняття демографiчна сuтуацiя. Це насамперед стан таких демографiчних процесiв, як народжуванicть i cмертність,вступ до шлюбу i розлучення (шлюбнicть), склад i розмiщення населен­ия на певнiй територiї у вiдповiдний перiод часу тощо..Важливою характеристикою демографічної системи є якiсний стан населення.Насамперед, це стан здоров'я (фiзичного, генетичного), oсвітa, квалiфiкацiя населення тощо.Найгoловнiший показник якiсноro стану населення - стан здоров'я.

102. Поняття соціально-історичної практики.

Об’єкт соціально-історичної практики у самому загальному вигляді – це способи життєдіяльності людей. Останні залежать не від біологічної природи індивідів і навіть не від здібностей і якостей найбільш видатних їх представників. Змінюються численні покоління людей, а способи їх життєдіяльності, тобто конкретно-історичні форми власності, обміну діяльності, розподілу і привласнення продуктів, соціальності, політичних зв’язків і тому подібне надовго зберігають свою стійкість. Тому розвиток суспільства – це завжди зміна тієї системи відносин, у яку включені люди і яка, будучи створена їх власною діяльністю, виступає разом з тим регулятором цієї діяльності. Якраз ці суспільні відносини і є об’єктом соціально-історичної практики.

У наявній літературі з проблем детермінації розвитку людського фактора нерідко зустрічаються крайні позиції, у яких протиставляються процеси об’єктивної суспільної детермінації свідомості та діяльності людини, з одного боку, і свобода, активність, відносна самостійність формування свідомості людини – з другого.

103 Соціальне прогнозування: види, типи, методи.

Розрізняють різні види соціального прогнозування. За проблемно-цільовим критерієм соціальне прогнозування поділяється на пошукове й нормативне.

Пошукове соціальне прогнозування полягає у визначенні імовірнісного стану об'єкта управління в майбутньому на основі аналізу особливостей його розвитку в минулому. Нормативне прогнозування

- це визначення засобів для досягнення бажаного стану об'єкта чи заданої мети.

За критерієм часу соціальне прогнозування поділяється на оперативне, короткотермінове і довготермінове.

Соціальне прогнозування використовує такий специфічний метод, як експертне опитування.

Соціальне експертне опитування належить до якісних методів соціального прогнозування. Воно грунтується на логічному аналізі об'єктів управління, проводиться за загальними принципами, має на меті виявлення довготермінових проблем і визначення способів їх розв'язання. Методи соціального прогнозування

МЕТОДИ ОПИТУВАННЯ ЕКСПЕРТІВ

Процедури організації роботи експертів бувають очні і заочні, одноразові і багаторазові. Одним з найпоширеніших конкретних методів прогнозування у формі експертного опитування є «інтелектуальна атака», або «колективна генерація ідей». Це колективне обговорення проблеми, у процесі якого забезпечується взаємний стимулюючий вплив експертів, виникає своєрідна ланцюгова реакція ідей і генерується якісно нова інформація про майбутнє предмета прогнозування.

МЕТОДИ ОПИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

їх широке використання пов'язане з тим, що в прогнозуванні багатьох соціальних явищ і процесів звичайний респондент може значною мірою розглядатися як своєрідний експерт, оскільки володіє певним соціальним досвідом. Цінність прогнозу опитаного населення прямо пропорційна його обізнаності з предметом прогнозування. Найбільшу прогностичну значимість мають опитування респондентів щодо їх особистого майбутнього або майбутнього їх найближчого соціального оточення.

МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ

У соціальному прогнозуванні застосування математичних методів, у тому числі методів моделювання, як уже зазначалося, обмежене. Це зумовлено складністю об'єкта прогнозування, відсутністю необхідної для побудови моделей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів в часі, хоча б за декілька десятиліть.

Модель у соціальному прогнозуванні

- це спрощене математичне уявлення про той чи інший суспільний процес. Вона може бути рівнянням, таблицею, кривою, набором правил та ін. Найчастіше використовують трендові (екстраполяційні).

СЦЕНАРНИЙ МЕТОД ПРОГНОЗУВАННЯ

Він дає змогу встановити логічну послідовність подій, побачити, як, виходячи з існуючої ситуації, може розвиватися стан об'єкта дослідження у майбутньому. На думку деяких вчених, складні та надскладні системи, до яких відносять ненадійний, схильний до само детермінованої, вільної поведінки людський чинник, вимагають не стільки прогнозів у власному розумінні слова, скільки сценаріїв розвитку.

104Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу..Початок, мета, сенс і кінець історії як проблеми філософського та спеціально-наукового осмислення. Критерії визначення початку історичного процесу. Спрямованість: характеристика історичного процесу як єдиного, цілісного і як по лі центричного, багатолінійного. її основні характеристики: історичні умови, цілі, засоби, результати. Тлумачення сенсу історії у класичній і некласичній філософії історії. Плюралістичний характер сучасного вирішення проблем спрямованості історичного процесу та його сенсу. Онтологічний, гносеологічний та методологічний аспекти питань про спрямованість і сенс історії. Пов’язаність цих питань з проблемою соціально-історичного поступу. Поняття історичного прогресу в класичній та сучасній філософсько-історичній думці. Історія як осмислення того, що позбавлене смислу і раціоналізація нераціонального. Проблема кінця історії, її оптимістична (Г. Гегель, марксизм, Ф. Фукуяма), песимістична (техно-фобські концепції, екзистенціалізм) та теологічна інтерпретації. Концепції постісторії (Л. Мемфорд, А. Гелен, Ж. Бодріяр, Ж.Ф. Ліотар).