34 Інвестиційна діяльність

Інвестиційна діяльність — це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Інвестиції представляють собою все, що вкладається в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект: кошти; паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери; нерухомість; устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності; майнові права або права користування; інформація у будь-якій формі; знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів. Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту. Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може впливати на інвестиційну діяльність1) впливаючи на інвестиційне 2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств.

35 Інноваційна діяльність. Інноваційна діяльність – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба; зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.У сучасному розумінні інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.Інноваційна діяльність є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і є важливим аспектом відтворення виробничих відносин. Механізм створення і поширення нововведень, маючи суттєві національні особливості, передбачає три загальні складові: систему державної підтримки фундаментальних досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень; максимальне стимулювання малого інноваційного підприємства.

37 Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність. Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Міжнародний поділ праці можна охарактеризувати як важливий етап розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, який спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і призводить до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних та якісних пропорціях.МПП – складна, багаторівнева система світогосподарських зв’язків. Вона постійно розвивається, наповнюючись на кожному етапі суспільного прогресу новим змістом. Переваги міжнародного поділу праці:участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшується. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. участь у МПП призводить до посилення до конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;поглиблення МПП є фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва.Процес формування МПП особливо інтенсивно почав розвиватися після завершення переходу провідних країн до машинного виробництва, тобто приблизно з середини ХІХ ст.

36 Торгівельно маркетингова діяльність.Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що основною формою економічної життєдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки є маркетинг.На відміну від ринку як системи відносин, пов’язаних з реалізацією суспільного продукту, маркетинг являє собою певну форму діяльності підприємства в ринковому секторі економіки.Традиційно в маркетинговій діяльності підприємств переважала так звана товарна орієнтація, тобто намагання поліпшити якість товарів без врахування інших потреб споживачів. Передбачалося, що головним у боротьбі за споживача є пропонування на ринку кращих і якісніших товарів. В 30-50-ті роки ХХ ст. на перший план висувається концепція „збутової орієнтації” маркетингу, яка передбачала забезпечення максимізації продажу за допомогою реклами та інших методів впливу на покупця з метою заохочення його до здійснення покупки.Розвиток суспільного виробництва, НТП, висуває в 50-60-ті роки іншу концепцію маркетингу, яка дістала назву „ринкової орієнтації”. Суть її полягає в детальному аналізі ринку з метою виявлення товарів, що користуються підвищеним попитом, і забезпечення максимуму продажу саме цих товарів. Приблизно з середини 60-х років у своїй діяльності підприємств почали переходити від „ринкової орієнтації” до „маркетингового управління”. Це – принципово нова концепція, яка широко використовується і сьогодні. Суть її полягає в довгостроковому плануванні й прогнозуванні, що спирається на дослідження ринку, товару і покупців; у використанні комплексних методів формування попиту й стимулювання збуту; в орієнтації на „ринкові новинки”, які задовольняють вимоги старанно „вирахуваних” потенційних покупців. Торговельно-маркетингова діяльність – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

38Сутність підприємництва та його організаційно економічної форми. Підприємництво— це самостійна, ініціативна, систематична па власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання ро­біт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Світова наукова економічна література розглядає підприємництво з трьох точок зору:як економічну категорію;як метод господарювання;як тип економічного мислення.Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна організаційна;творча.стимулювальна — дає змогу створити механізм підвищення ефективності праці, застосувати дієві стимули збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб;управлінська — пов'язана з механізмом управління персона­лом та фірмою;захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів під­приємців, створення сприятливих умов для функціонування під­приємництва, усунення наявних проблем на макрорівні.Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Підприємець – це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Суб’єктами підприємницької діяльності на території України можуть бути: громадяни України та інших держав, не обмежені законом у пра­воздатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності: приватної, колективної та державної. Об’єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги.Важливою рушійною силою підприємництва є також економіч­ний інтерес, що являє собою форму реалізації потреби. В умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація .Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями.Логічним продовженням розвитку одноосібного володіння є товариство –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.Провідною формою сучасного підприємництва є корпорація. З правової точки зору корпорація є юридичною особою. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Але розпоряджаються прибутком.

39 Витрати та результати підприємницької діяльності. Виконуючи надзвичайно складні функції, підприємець діє під впли­вом достатніх стимулів, мотивів. Найістотнішим стимулом є підприємницький дохід. Але перш ніж його отримати, підприємець повинен зробити певні витрати.До витрат виробництва передусім, належать елементи факторів виробництва, які використані в даному процесі:витрати на оплату живої праці;витрати на придбання будівель та обладнання;витрати на оплату природних ресурсів, що використовуються у виробництві як сировина та матеріали;витрати на оплату енергоносіїв ,електричної енергії.Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують досягнення кінцевого результату господарської діяльності. Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.Зовнішні витрати - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Внутрішні витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми. Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і економічний. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної Економічний підхід передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Постійні витрати - це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату, витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Змінні витрати - це витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату працівників, сировину, матеріали, паливо, електроенергію.

40 Продуктивність праці. Продуктивність праці трактують як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкій суспільній концепції продуктивність праці – це розумова схильність людини до постійного пошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливих соціально-економічних умов.У вузькій технічній концепції продуктивність праці - це відношення отриманого результату до ресурсів, що використовуються у процесі праці.В узагальненому вигляді продуктивність праці визначається як ефективність виробни­чої діяльності людей у процесі створення матеріаль­них благ і послуг. Вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю робочо­го часу або кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги. Найточнішим вира­женням суспільного рівня продуктивності праці є показник виробницт­ва національного доходу на душу населення або на одного працівника.Сукупність факторів, що впливають на продуктивність праці, поділяють на декілька основних груп.Перша група — фак­тори, пов'язані з працею. Друга група — фактори, пов'язані з засобами праціТретя група — фактори, пов'язані з упровадженням найновіших форм організації виробництва і праці, нових методів управління підприємствомЧетверта група — фактори, пов'язані з удосконаленням техніко-економічних відносин: концентрацією та спеціалізацією виробництва, його кооперуванням і комбінуванням. П'ята група — фактори, пов'язані з удосконаленням нових предметів праці: нові конструкційні та багатокомпозитні матеріали, надчисті, надтверді, аморфні, які впливають на зростання продуктивність праці завдяки змінам у балансі сировини матеріалів на користь нових предметів праці, комплексного використання сировини; економії сировини та електроенергії, впровадженню мало- та безвідходних технологій. Шоста група — фактори, пов’язані зі структурними змінами в народному господарстві, передусім у нових наукомістких галузях: хімічній, атомній енергетиці, електротехнічній, електронній, приладобудівній, виробництві комп'ютерів, авіаційній і ракетокосмічній, яким належить провідна роль у створенні нових технологій і предметів праці, впровадженні нових форм організації виробництва і праці.

41 Прибуток і рентабельність. Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб’єкту. Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. Функції прибутку:Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства Стимулююча Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв Види прибутку:Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності; Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства. Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків. Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяль­ності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тоб­то відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність розрахову­ють як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів.Рентабельність застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначе­ний як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капі­талу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і май­бутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.Рентабельність продукції характеризує ефективність ви­трат на її виробництво. Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення валового прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції. Рента­бельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції.

42 Економічна рента та її види. У широкому економічному розумінні рента є результатом власності та її економічної реалізації.В залежності від джерел виникнення додаткового доходу виділяють декілька видів ренти.Джерелом диференційної ренти І-го роду є більш продуктивна праця працівників господарств на відносно кращих та середніх за родючістю землях. Матеріальний зміст цієї ренти складає надлишковий дохід. Диференційна рента ІІ-го роду визначається додатковими капіталовкладеннями в одну й ту саму ділянку землі, що забезпечує отримання додаткового прибутку. Вона також є різницею між індивідуальною та суспільною ціною виробництва. Земе́льна ре́нта— це дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Показником відносної родючості вважається диференційний земельний дохід, розмір якого залежить не тільки від рівня родючості, створеного природою, але і від додаткових вкладень капіталу та праці для удосконалення земліВарто зазначити, що рента отримується не лше в системі аграрних відносин. Вона є однією із складових елементів економічної поведінки суб’єкта. Теорія рентоорієнтованої поведінки або теорія пошуку ренти останнім часом набула доволі широкого розвитку і застосування в сфері економічного аналізу, зокрема при вивченні трансформаційних економічних процесів. Таким чином, рента як економічне явище означає постійне отримування власником частини доходу з капіталу, майна чи землі, причому такої частини, що не потребує для свого одержання будь-якої підприємницької діяльності. Сучасна наука крім земельної ренти визначає ще й політичну ренту, яку урядова бюрократія отримує, як правило незаконним шляхом, у вигляді компенсації за надання певних послуг; наукову ренту, як таку, коли вчений отримує певну частину доходу не за здійснену діяльність, а за визнання і певне соціальне становище; раціоналізаторська рента (не плутати з раціоналізаторським доходом), коли винахідник одержує доход за використання його ноу-хау в різних сферах виробництва; авторська рента, коли автор отримує частину доходів від видання чи перевидання своїх творів. Економічна рента включає також доходи від облігацій та акцій, від здавання в оренду рухомого і нерухомого майна та ін. Земельна рента у цьому контексті є лише однією із форм розподілу створеного продукту відповідно до використаних факторів виробництва.

43 Регулювання підприємницької діяльності. Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному управлінню та регулюванню. Без нього сучасна економічна система, в тому числі підприємницька діяльність, існувати не може. Державна політика підтримки підприємництва – це сукупність пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання.Залежно від ступеня державного регулювання підприємницької діяльності активність цього сектору економіки змінюється.В світовій практиці існують два підходи до регуляторної реформи: революційний і поступове регулювання шляхом заміни адміністративних процедур, збільшенням контролю за виконанням рішень, запровадження критерію ефективності у перегляді регулювань. В Україні на етапі трансформаційного розвитку було обрано саме другій підхід.Податкове регулювання підприємницької діяльності здійснюється шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки та технології, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, при освоєнні відсталих регіонів, а також з метою стимулювання дрібного підприємництва.Не менш вагоме значення в політиці державної підтримки підприємництва мають фінансово-кредитні важелі.Фінансово-кредитна підтримка – надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій.Світовий досвід свідчить, що найважливішими програмами, за якими надають цільові кредити, є реконструкція підприємств, енергозбереження, захист довкілля, виконання вимог державного регулювання економіки і передусім підприємництва, створення додаткових робочих місць та ін.Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності відбувається шляхом заснування регіональних інформаційних центрів.Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології, надання необхідних консультацій при їх впровадженні, стимулюванні регіональних програм, всебічної підтримки венчурних підприємств. Кадрове забезпечення малих підприємств у розвинутих країнах світу здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців.

44 Міжнародна підприємницька діяльність. Як відомо, національне підприємництво є економічною діяльністю, спрямованою на одержан­ня прибутку в межах національної економіки. Міжнародне підприємництво передбачає існування певних перед­умов:поглиблення міжнародного поділу праці та створенням світо­вого ринку, що сприяє інтернаціоналізації національного підприємництва. розвиток міжнародного кредиту гарантує залучення у місцеве виробництво іноземних інвестицій, поширення науково-технічного співробітництва між країнами;Розвиток транснаціональних компанії, що діють на теренах різних країн, що сприяють вивозу капіталу та технологій із індустріально розвину­тих країн у менш розвинуті. Власне міжнародне підприємництво є таким, у якому безпосеред­ньо беруть участь економічні суб'єкти інших країн. Зрозуміло, що така участь передбачає значні зміни економічних і правових механізмів підприємництва. Хоча його основна мета зали­шається незмінною, проте тепер воно об'єднує цілі і завдання підприємців кількох країн.Варто підкреслити, що на механізм міжнародного підприємницт­ва вирішальний вплив здійснює та країна, на території якої воно відбувається.Рисами міжнародного підприємництва є:участь у ньому економічних суб'єктів кількох країн;спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формування ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів;відображення в економіко-правовому режимі такого підприєм­ництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприєм­ницькій діяльності.Спонукальними мотивами міжнародної підприємницької діяльності є:поглиблення поділу праці, що потребує об'єднання зусиль підприємців різних країн;розвиток потреб і ускладнення механізму їхнього задоволення;бажання окремих країн краще використати їхні економічні, при­родно-географічні, демографічні переваги;наявність певних національних інтересів. Міжнародне підприємництво існує у двох основних формах:Спільне підприємництво;Вільні економічні зони Спільне підприємництво являє собою діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Вільні економічні зони, як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою фор­мою міжнародного підприємництва.

45 Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи.Це багатомірне поняття, яке включає в себе глибокі зміни в технічній, економічній, соціальній, політичній, інституціональній сферах, у галузі інфраструктури, технологій, освіти, а також у головних факторах виробництва – капіталі, природних ресурсах, праці.На думку багатьох вчених, економічний розвиток може розглядатися як досягнення економічного зростання на основі якісного перетворення економічної діяльності, системи правил та способів її забезпечення. Адекватність економічного зростання економічному розвитку залежить від ряду обставин, серед яких ключовими є джерела економічного зростання та його наслідки у широкому значенні. Безперечно, не може бути економічного розвитку без економічного зростання, як і зростання без розвитку. З одного боку, будь-яка форма розвитку у соціальній системі має свої внутрішні закони, які визначають його спрямованість, динаміку незалежно від бажань, мотивів діяльності людини. Така спрямованість формується на основі ендогенних закономірностей процесу суспільного розвитку, які зумовлюють факт незворотності прогресу у людському суспільстві. Методологія визначення цілей економічного розвитку будь-якої національної економічної системи передбачає проходження досить складної та тривалої процедури вибору на основі врахування величезної кількості чинників, визначення доцільності і оптимальності тих чи інших дій, адже вибір передбачає початок цілого ланцюга наступних політико-економічних рішень і тенденцій. Принцип універсальності, усебічності економічного розвитку дозволяє нам говорити про можливість і доцільність системного розвитку, який охоплює усі елементи способу виробництва, суспільства. Однак уява про економічний розвиток як про системний процес дозволяє окреслити певні його принципи та закономірності, притаманні саме системам: це історичність, цілісність, інтегративність, самоорганізація, адаптивність, комунікативність, ієрархічна впорядкованість, здатність до внутрішньої трансформації мети та технологічного способу її реалізації, динамічність.

46 Динаміка економічного розвитку та його фактори. Визначення динаміки економічного розвитку, чинників, які її забезпечують вимагає від нас, насамперед, розібратися із сутністю поняття – динаміка, зокрема, динаміка економічного розвитку. Власне динаміка трактується як стан руху, хід розвитку, зміна певного явища під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.Дослідження динаміки економічного розвитку передбачає використання специфічної методології, зокрема, так званого динамічного підходу.Досліджуючи динаміку економічного розвитку, ми, насамперед, досліджуємо потужність, силу процесів економічного розвитку, кількісні та якісні зміни, що відбуваються в усіх структурних елементах економічної системи під впливом сукупності чинників, задіяних суспільством та окремими суб’єктами економічної діяльності з метою отримання прогнозованих результатів.

47 Економічне зростання , його критерії та показники У науковій літературі економічне зростання розглядається як процес кількісно-якісних зрушень на мікро і макрорівнях, у межах даного технологічного способу виробництва, який виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту, ВВП. Економічне зростання відносять до техніко-економічних категорій, оскільки воно, на відміну від кате­го­рії економічного розвитку, безпосередньо не проявляється у формі інституціональних змін в інших елементах економічної системи, зокрема, у характері та змісті соціально-економічних відносин.Економічне зростання є необхідною умовою, органічною складовою економічного розвитку, отже опосередковано, через діалектику кількісних і якісних змін у суспільному виробництві, динаміку та обсяги його результатів, також впливає на трансформацію відносин розподілу, власності, характеру та форм взаємодії суб’єктів економічної діяльності.Економічне зростання вимірюється двома способами: як збільшення реального ВВП за певний період часу; як зростання реального виробництва ВВП на душу населення.Головними критеріями економічного зростання є:- збільшення виробничих можливостей національних економічних систем, обсягів матеріальних продуктів, послуг, за допомогою яких можна задовольняти потреби виробництва, суб’єктів економічної діяльності, суспільства у зростаючих масштабах;- темпи економічного зростання;- можливі темпи економічного зростання – такі, що досягаються при використанні усіх реально існуючих на даний момент у суспільстві виробничих можливостей завдяки ефективній економічній політиці та менеджменту;Важливими показниками якості економічного зростання виступають показники продуктивності капіталу, капіталомісткості та ефективності витрат природних ресурсів:Показник продуктивності капіталу- показник ефективності використання капіталу. Визначається як відношення обсягу виробленої за певний час продукції у грошовому вираженні до вартості основних засобів.Показник капіталомісткості продукції - характеризує величину основго капіталу, необхідного для випуску продукції вартістю в 1 грн. Визначається відношенням вартості основних засобів до обсягу продукції у грошовому вираженні, що вироблений за один рік.Показник ефективності витрат природних ресурсів– кількість природних ресурсів, витрачених на виробництво даної кількості продукції.

48 Ресурси економічного зростання та їх обмеженість. Ресурси - засоби, запаси, можливості, джерела чогось, отже більше пов’язане із кількісною характеристикою можливостей виробництва, визначенням потенційних можливостей застосування факторів виробництва щодо реалізації певної конкретної мети, або сукупності цілей.Чинники економічного зростання та розвитку складають більш широку основу функціонування економіки, оскільки, на відміну від факторів і ресурсів, мають більш складну, багатоелементну структуру, яка включає як економічні, так і позаекономічні важелі впливу, як ендогенну, так і екзогенну складову.До економічних чинників економічного зростання можна, насамперед, віднести систему мотивації, яка містить у своїй структурі як підсистеми заохочення, так і підсистеми покарань з боку суспільства, держави за неефективне використання факторів і ресурсів виробництва. Система мотивації є найбільш важливою у системі економічних, та й не лише економічних, чинників економічного зростання, таких, як ефективність використання існуючих ресурсів і технологій, нагромадження ресурсів, технологічний прогрес тощо. Ефективна система мотивації забезпечує інтерес суб’єктів господарювання до залучення у виробництво усе більшої кількості необхідних ресурсів з метою нарощування його обсягів. Водночас така система орієнтує виробників й на більш ефективне використання усіх залучених ресурсів, що дозволяє говорити про економічне зростання «як результат множення витрат праці на її продуктивність».

49 Типи та моделі економічного розвитку. Тип, або типологія-метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленування економічних систем, об’єктів та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу; Найбільш поширеними в економічних дослідженнях є два історично визначені типи розвитку із відповідними їм формами прояву, це: 1) природно історичний та 2) культурно – історичний типи економічного та соціа­льного розвитку.Природно-історичний тип економічного розвитку базується на марксист­ській методології щодо характеристики економіко-історичних типів суспільства, тобто на принципах формаційної концепції розвитку, згідно з якою “ розвиток суспільства розглядається як певний “ лінійний ” процес проходження усіма етносами та країнами деяких спільних ступенів суспільного розвитку ”. Його характерними рисами та ознаками є: детермінованість; субординованість; історична послідовність розвитку економічних відносин; домінуюча роль власності у формуванні характеру праці, соціальної структури, розподілі результатів трудової діяльностіКультурно-історичний тип розвитку по суті базується на принципах цивілі­заційного ­підходу, про який йшлося у попередній лекції. Характерними принципами та рисами такого типу розвитку називають: перехід від відтворювального до інноваційного типу розвитку, за якого головною метою, формою існування та проблемою стає продукування нового, а саме: відтворення стає технічною процедурою; орієнтація розвитку на «виробництво» безлічі цивілізаційних станів, кожний із яких є унікальним, що перетворює процес виробництва на необмежене джерело руху та оновлення людства і людини.Економічні моделі розрізняють за ознаками мети їх конструювання, фун­кціонального призначення та масштабів систем, суть яких вони відбивають. Іс­нують, наприклад: моделі прогностичні, імітаційні, оптимізаційні; моделі мікроекономічні та макроеко­но­мічні різного рівня: глобальні, що охоплюють економіку в цілому та секторальні; багатонаціональні, з інтегрованими операціями для економічного моделювання, моделі для прогнозування розвитку світового господарства, що враховують, зокрема, динаміку потоків торгового обміну; регіонально-національні моделі, які забезпечують прогнози на основі інтегрованого аналізу національних та регіональних проблем.Інноваційна модель економічного розвитку, як складова моделі соціально-економічного розвитку сучасного суспільства, не має альтернативи серед інших моделей функціонування економіки, таких, як, наприклад, модель традиційного розвитку, модель наздогоняючого розвитку. Адже лише перехід країни до моделі розвитку, в якій головним джерелом економічного зростання стануть наукові знання, технологічні інновації та інформація, може забезпечити утвердження України у статусі розвинутої держави з конкурентоспроможною економікою, створить передумови для розв’язання соціальних проблем і завдань.

50 Сталий економічний розвиток.Сталий економічний розвиток- такий, що задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.Звернення світової спільноти до проблем сталого розвитку пов’язане, насамперед, із тим, що прагнення країн, урядів, споживачів, максимально повно забезпечити свої повсякденні та постійно зростаючі потреби через забезпечення високих темпів економічного розвитку, а, відповідно, через галопуюче зростання обсягів обмежених ресурсів, необхідних для забезпечення таких темпів розвитку, не лише перевантажує існуючу систему продуктивних сил окремих національних економік, технологічні способи виробництва яких не готові забезпечити зроста­ючі потреби за допомогою новітніх, ресурсозберігаючих та еколого-рівноважних технологій, але й створює реальні передумови для динамізації дії причинно-наслідкових зв’язків закону спадної віддачі в планетарних масштабах, наслідком чого, уже найближчим часом, можуть стати кардинальні зміни у виробничих можливостях суспільства щодо задоволення потреб навіть сучасних поколінь людей. Розуміння нагальності розв’язання проблеми узгодження динаміки та якості економічного розвитку із законами живої природи на парадигмальному, методо­ло­­гіч­ному, теоретичному та практичному рівнях сприяє поглибленню досліджень економістів – теоретиків щодо визначенню сутності, закономірностей і чинників економічного зростання та розвитку. Характеристика сутності, змісту, ключових ознак поняття та явища сталого економічного розвитку дозволяє зробити висновок, згідно якого можна констату­вати: на теоретичному рівні, у науковому середовищі сутність прямої взаємозалежності між можливостями подальшого існування світового суспільства, його розвитку та якістю економічного розвитку узгодженою із можливостями збереження умов самовідтворення у повному обсязі довколишнього природного світу усвідомлюється із достатньою повнотою.