14. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української літературної вимови.

Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) української мови — система норм української літературної мови, що охоплює правила вимови звуків, звукосполучень у мовленнєвому потоці, наголошування слів, а також інтонування.

1. Голосні під наголосом, на початку (за винятком [і]) і в кінці слова вимовляються чітко: [вéлич], [сúд′ачи], [пóле];

2. Наголошений голосний [і] на початку слова наближається у вимові до [и]: [í^иншиj], [í^инод′і];

3. Голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляються чітко, ніколи не наближається у вимові до [а]: [кóротко], [монтáж];

4. Голосний [а] завжди вимовляються чітко, ніколи не наближається у вимові до [е]: [л′áл′ка], [д′áд′ко];

5. Голосні в ненаголошеній позиції можуть наближатися у вимові один до одного:

6. Голосний [о] у позиції перед складом з наголошеним [у], [і] наближається у вимові до [у] → [о^у]: [го^улỳбка], [ко^ужỳх], [то^уб’í], [со^уб’í];

7. Голосний [е] в ненаголошеній позиції вимовляється з наближенням до [и] → [е^и]: [ве^илúкиj], [ве^иснá], [се^истрá];

8. Голосний [и] в ненаголошеній позиції вимовляється з наближенням до [е] → [и^е]: [жи^евỳт′], [ди^евỳjус′].

Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

• впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (напр., сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе́ц:'а], неправильна — [с'м'ійе́т'с'а])

• впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо)

• впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і́ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо.

• відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).

30. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична форма, граматична категорія.

Грама́тика - розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови. Граматика, це характерна для конкретної мови сукупність правил за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів.

Граматичне значення — це узагальнене абстрактне поняття, яке відображає те, яку роль зазвичай, регулярно, відіграє та чи інша граматична одиинця в мові. Граматичне значення існує поряд із лексичним значенням, але має абстрактну на відміну від конкретної сутність. Наприклад, іменник може мати значення предметності або загальності, граматичне значення дієслова відрізняється в залежності від часу, виду тощо. Граматичне значення виражає лексичне значення через граматичну форму.

Граматична категорія — це клас граматичних однорідних значень, об'єднаний найзагальнішим абстрактним значенням, у межах якого протиставляються також значення, що далі не членуються. Так, граматична категорія відмінка в українській мові ґрунтується на загальному відношенні предмета до дії, стану і подібного, з одного боку, і на протиставленні часткових відношень — суб'єктного, об'єктного, адресатного, інструментального, просторового, з другого боку, а граматична категорія числа — на загальному кількісному відношенні предметів та явищ і на протиставленні значень однини й множини.

Граматична форма — це засіб вираження граматичного значення^[1].. В українській мові таким засобом звичайно є службові морфеми у морфології та синтаксичні зв'язки й відношення слів і речень у синтаксисі. Наприклад, граматичними формами словаяблуко є яблука, яблуком, яблуками тощо. Вони утворюються за допомгою морфем - закінчень, і передають різні граматичні значння одного й того ж слова у лексичному розумінні. Граматичною формою в синтаксисі може бути, наприклад, порядок слів у реченні.