
- •1. Українська мова-нац. Мова українського народу. Питання періодизації.
- •2. Поняття літературної мови.
- •3. Мовна норма і її соціальне значення.
- •4. Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики.
- •5. Звуки мови їх артикуляційна і акустична характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять фонема і звук.
- •6. Система голосних фонем. Класифікація голосних.
- •11.Подвоєння приголосних
- •7. Система приголосних фонем. Класифікація приголосних.
- •10. Спрощення в групах приголосних
- •9.Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
- •12. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції.
- •13. Дисиміляція
- •14. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української літературної вимови.
- •30. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична форма, граматична категорія.
- •29.Дериваційні та формотворчі афікси
- •18. Наголос. Типи наголосу в українській мові.
- •22. Морфологічні засоби словотвору суч.
- •15. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
- •16. Поняття орфографії. Орфограмма і орфограм. Принципи української орфографії.
- •17. Склад. Правила українського складоподілу.
- •24. Завдання словотвірного і морфемного аналізу
- •19. Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна, похідна. Похідні слова, їх ознаки.
- •20. Словотвірний тип. Продуктивний і непродуктивний словотвірний типи.
- •21. Способи словотвору. Загальна характеристика
- •23. Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору суч. -Морфолого-синтаксичний спосіб
- •-Лексико-синтаксичний спосіб
- •-Лексико-семантичний спосіб
- •31. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •37. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.
- •39.Ступені порівняння якісних прикметників.
- •38.Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників.
- •40.Відмінювання прикметників.
- •41.Загальна характеристика числівника як частини мови. Значеннєві розряди числівників. Структурні розряди числівників.
- •42.Граматичні категорії числівників. Словозміна числівників. Сполучуваність числівників з іменниками.
- •52.Дієслова неповної особової парадигми. Безособові слова.
- •43. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови.
- •44. Особливості відмінювання займенників.
- •45. Загальна характ. Діесл. Як част. Мови. Система дієслівних форм. Дієвім на недієвім форми дієслів.
- •46.Граматичні категорії дієслів. Їх співвідношення.
- •47.Категорія виду дієслова. Її зв'язок з категорією часу.
- •48.Категорія стану дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова.
- •49.Категорія способу дієслова. Її зв'язок із категорією часу.
- •54.Дієприслівник.
- •51. Категорії особи, числа і роду дієслова
- •50.Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •53. Дієприкметник. Дієприкметник
- •Дієприкметник поєднує ознаки:
- •Відмінювання дієприкметників
- •55. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою. 56. Ступені порівняння прислівників. Співвідносність з іншими частинами мови.
- •57. Прийменник.
- •58. Сполучник.
- •59. Частка
- •60.Вигук
- •61. Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису.
- •63.Типи словосполучень і типи зв’язку слів у словосполученні.
- •64. Поширенні-непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •65. Підмет
- •66. Присудок
- •67. Другорядні члени речення
- •68. Односкладні речення їх типи.
- •69.Речення з однорідними членами.
- •70. Речення з відокремленими членами.
- •71. Відокремлені узгодженні означення, прикладки.
- •72.Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточню вальні члени речення.
- •73. Речення ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова. Звертання.
- •74. Складносурядні речення.
- •75. Складнопідрядні речення.
- •76. Безсполучникове складне речення.
- •78. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •77. Пряма-непряма мова.
- •79. Види переносу значень. (метафора, метонімія, синекдоха)
- •81.Лексичні омоніми в укр мові. Полісемія та омонімія.
- •Омонімія
- •80. Види зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення)
- •82. Явища суміжні з омонімією (омофони, омоформи, омографи)
- •83. Пароніми. Типи паронімів.
- •87.Лексика за вивіванням
- •84. Синоніми. Типи синонімів.
- •85.Поняття активної-пассивної лексики, історизми, архаїзми.
- •86.Лексика за походженням
- •88. Функціональна диференціація лексики.
- •89. Класифікація фразеологізмів
- •90. Джерела фразеології. Незапозичена та запозичена лексика.
- •33. Граматичні категорії іменника, категорія роду.
- •Історія виникнення.
- •Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками:
- •У більшості випадків на рід іменника вказує не одна з названих ознак, а декілька.
- •Іменники чоловічого роду
- •Іменники жіночого роду
- •Іменники середнього роду
- •Іменники спільного роду
- •Рід абревіатур
- •Рід незмінюваних іменників
- •Назв неістот
- •Категорія збірності
- •Іменники зі значенням речовинності.
- •Морфологічні особливості.
- •34.Категорія числа іменника.
- •35. Категорія відмінка іменника. (відмінок)
- •Структура категорії відмінка іменника
- •Відмінки в українській мові
- •36. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни та группи.
- •Відмінкові форми імеників першої відміни Тверда група
- •М'яка група
- •Мішана група
- •Відмінкові форми іменників другої відміни Тверда група
- •М'яка група
- •Мішана група
- •Відмінкові форми іменників третьої відміни
- •Відмінкові форми іменників четвертої відміни
59. Частка
Частка — службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислового або емоційного відтінку.
Наприклад, у реченні Лише мох вкриває собою оте віковічне ніким не займане каміння (А. Шиян) частка лише виділяє слово мох, за допомогою частки «і- утворено заперечний займенник ніким, частка не заперечує ознаку займане.
Частки за своїм значенням і вживанням поділяються на:
такі, що надають певного смислового відтінку окремому слову чи групі слів;
такі, що вживаються для оформлення різних видів речень;
приєднувальні;
словотвірні й формотвірні.
Частки, які надають окремому слову чи групі слів певного смислового відтінку (присловесні частки), за значенням є такі:
а) підсилювально-видільні — вживаються для підсилення або виділення окремих слів у реченні: навіть, тільки, лише {лиш), всього-на-всього, хоч, хоча б, принаймні, аж, же (ж), -таки, -то, все, ще, вже, вже й, і, та, собі, о, ой; наприклад: Та скажи мені, друже, нащо все в житті приходить тільки тоді, коли ми перестаємо бажати цього? (Ю. Яновський). Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села/(Т. Шевченко);
б) уточнювальні — вказують на міру точності або правдивість повідомлення: саме, якраз, справді, точно, влас не, рівно, майже, приблизно, десь, мало не, трохи не, ледве не, ледве чи, навряд чи, ніби, наче, неначебто, мов, мовби, немовби, буцім; наприклад: Збори почалися рівно о другій годині (М. Трублаїні). Дим став немов густішим, до нього примішалося ще щось (Г. Хоткевич);
в) вказівні — слугують для того, щоб привернути увагу до якогось предмета, явища: то, ото, от, це, оце, ось, ось де, он, онде, воно; наприклад: Он зірка в небі пролетіла (В. Сосюра). Блаженків Денис альпініст? Та чи він хоч знає, що це воно таке? (О. Гончар).
Частки, які вживаються для оформлення різних видів речень —
Розповідних (стверджувальних і заперечних), питальних, спонукальних, окличних (фразові частки), є такі:
а) стверджувальні — виступають замінниками стверджувальних речень або підсилюють їх: так, авжеж, аякже, атож, ага, еге, еге ж, гаразд; наприклад: Авжеж,
такий у нас ведеться звичай (Леся Українка). — Ви доб- ре знаєте Карпа?— поспитав я. — Атож... (М. Коцю- бинський);
б) заперечні — вживаються в заперечних реченнях або замінюють їх: не, ні, ані; наприклад: Ні, краще ніколи не роздивлятись, з чого зроблене те, що нам до вподоби (М. Коцюбинський);
в) питальні — вживаються для оформлення питальних речень або в ролі самостійних запитань: чи, хіба, невже, що за, га, та ну, наприклад: Чи є кращі в життю літа та над молодії? {Леся. Українка). Невже історія нас так нічого й не навчила?{З газети);
г) спонукальні — надають висловлюванню різних відтінків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії: бодай, годі, ну, давай, на, -бо, -но\ наприклад: Бодай кати постинали, отих царів, катів людських! (Т'. Шевченко)
г) окличні — вживаються для оформлення окличних речень: що за, що то за, ну й; наприклад: Що за гарна година настала! Ну й день!
Приєднувальні частки вказують на певний зв'язок між висловлюваннями: теж, також, до того ж, ще й, адже, отже, тож, значить, так, то (за своїм значенням вони наближаються до сполучників); наприклад: Тож як мудрості доходиш, — хочеться і жить і жить! (П. Тичина). Зайди у лютому чи квітні, то хліб і сіль завжди навпіл (А. Малишко).
Словотвірні й формотвірні частки виконують роль префіксів, суфіксів та закінчень, але відрізняються від них тим, що можуть писатися окремо, через дефіс або приєднуватися до закінчення: абихто — аби з ким, ніщо — ні в чому, щодня — що другого дня, будь-який — будь до якого, коли-небудь, знав би, хай подумає, чийсь — чийогось, вчитися — вчишся.
До словотвірних належать частки аби-, де-, -сь, казна-, хтозна-, будь-, небудь-, ні-, що-: абищо, дехто, якийсь, казна-звідки, хтозна-куди, будь-де, як-небудь, ніякий, щороку.
До формотвірних належать частки би, б (за їх допомогою утворюється умовний спосіб: сказав би, зраділа б); хай, нехай (за їх допомогою утворюється наказовий спосіб: хай скаже нехай прийдуть)', -ся (за її допомогою утворюються звороти: дієслова: вмиваюся, тривожаться).
Написання часток
Частки з іншими словами в реченні пишуться по-різному: найчастіше — окремо, рідше — через дефіс або разом.
Окремо від інших слів пишеться переважна більшість часток: зробив би, принеси ж, адже ж, як же бути, ось як, он куди, тільки так.
Проте в складі сполучників та інших часток вони не виділяються як частки і пишуться разом: адже, отже, аякже, таж, тож, отож, атож, теж, авжеж, щоб, якби, мовби, немовби, ніби, неначеб, неначебто, немовбито, нібито, тобто, цебто', але: коли б, коли б то, хоч би, але ж, бо ж, або ж, адже ж, отже ж.
Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде. Але залежно від вимови їх можна писати й окремо: ось де, он де.
Через дефіс пишуться частки -бо, -но, підсилювально-видільні -то, -от, -таки, словотвірні хтозна-, бозна-, казна-, чортзна-, будь-, -небудь, невідь-, іншомовна екс-: спухай-бо, принеси-ио, який-бо ти, тільки-но, якби-то, тому-то, отак-то, все-таки, зробив-таки, хтозна-коли, казна-хто, будь-який, сшьки-небудь, невідь-звідки, екс-чемпіон, екс-президент.
Проте ці частки пишуться окремо:
а) якщо між часткою і словом є інше слово: казна-хто —казна з ким, будь-що — будь про що, принеси ж бо, якби ж то, все ж таки;
б) якщо частка таки стоїть перед словом, яке вона підсилює: таки зробив, таки моя правда (але: моя-таки правда).
пишуться частки аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, як-, чим-, що- з будь-якою частиною мови: абиякий, дехто, ко лись, ніщо, нізвідки, аніскільки, анітрохи, чималий, якнайкраще, якраз, чимдалі, чимскоріш, щоправда, щодуху, щоразу, іцо-року, щодо.
Проте ці частки пишуться окремо:
а) якщо між часткою й словом є інше слово: абихто — аби до кого, дещо — де про що, ніхто — ні з ким, щогодини — що дві години, щодня — що другого дня, щодень — що не день, щодо — що ж до;
б) якщо частка що стоїть після слова, до якого вона відноситься: тільки що, поки що, дарма що, хіба що, ледве що.
Крім того, слід мати на увазі, що є три різні частки то:
а) вказівна — пишеться окремо: Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала бо сими ніжками по долівці (Григорій Тютюнник);
б) підсилювальна — пишеться, як правило, через дефіс: Отакий-то Перебендя, старий та химерний! Заспіває весільної, а на журбу зверне (Т. Шевченко);
в) словотвірна — пишеться разом: Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзиґарі (М. Коцюбинський).
Про написання частки не з іменниками, прикметниками, дієсловами та прислівниками див. відповідні частини мови.
З числівниками, займенниками, прийменниками, сполуч никами, вигуками частка не пишеться окремо: не десять, не перший, не я, не наш, не весь, не цей, не при людях, не для слави, не без успіхів, не щоб допомогти, не ах який.
Але не пишеться разом у прийменнику незважаючи на і з займенниками неабиякий, неабихто.