Главный литовский трибунал

Главный литовский трибунал

(Трибунал головный вел. княжества Литовского) — был высшим апелляционным судом, определения которого имели силу сеймовых постановлений и самим королем не могли быть отменяемы. Судьи трибунала избирались на частных сеймах (сеймиках), по одному от каждого воеводства, земли и повета, на один год. Под председательством избранного ими маршалка, заседания трибунала происходили с 1588 г. в Вильне — ежегодно, а в Минске и Новогрудке поочередно через год. Каждая сессия (каденция) должна была продолжаться 22 недели. Сессия в Вильне назыв. виленской каденцией, а в Минске и Новогрудке — русской каденцией. С 1773 г. русск. правительство заменило трибунал главными судами, учреждавшимися в каждой из возвращенных от Польши губерний. В 1797 г., при образовании Литовской губ., восстановлен был литовский трибунал, под именем главного литовского суда, также имевшего две полугодичные каденции, одну в Вильне, другую в Гродне, но лишь на правах губернского суда. По своей организации, Г. суды не отличались от наших палат уголовного и гражданского суда. Председатели их назначались из кандидатов, избранных дворянством губернии, и назывались президентами; прочие члены носили название асессоров. Г. суд разделялся на два департамента. В первом дпт Г. суда производились дела уголовные, по общим уголовным законам Империи; во втором дпт. — дела гражданские, по Литовскому статусу. После беспорядков 1830—1 г. Г. судам, как и всем присутственным местам губ. Виленской, Гродненской, Минской, Подольской, Волынской и Киевской и обл. Белостокской, присвоены были, указом 30 окт. 1831 г., те же наименования, какие существовали в губ. великороссийских.

ОРДИНАЦИЯ" 1638

(польск. ordynacia, от лат. ordino - управляю, назначаю), "Ординация войска Запорожского реест- рового", - постановление сейма Речи Посполитой (март-апр. 1638), к-рое было навязано казачеству после поражения крестьянско-казацкого восстания 1637-38 на Украине. "О." 1638 являлась попыткой ограничить привилегии реестровцев, изолировать их от нар. масс и превратить в послушную пр-ву силу. Должность гетмана реестра упразднялась, его место должен был занять комиссар, назначенный польск. сеймом. На комиссара (с резиденцией в Терехтемирове), наделенного воен. и суд. властью, возлагалась обязанность заблаговременно "предупреждать" всякое "своеволие казацкое". Выборы войсковых есаулов и полковников отменялись. Эти должности замещались по назначению польск. властей. С целью усиления надзора за казаками полковники должны были находиться безотлучно в своих полках. Реестр установлен в количестве 6 полков (Переяславский, Каневский, Черкасский, Чигиринский, Белоцерковский и Корсунский) общей численностью в 6 тыс. чел. Реестровые казаки могли проживать лишь в Черкасском, Каневском и Корсунском старостах и др. пограничных городах, а не в пределах 3 укр. воеводств, как это было раньше. Каждый реестровый полк обязан был по очереди отбывать службу на Запорожье в качестве "залоги" (гарнизона), чтобы следить за появлением "своевольных скопищ на островах и речках" и разгонять их. Населению, в т. ч. и реестровцам, под страхом смертной казни запрещалось появляться за порогами без спец. разрешения от комиссара. Представители казаков приняли условия "О." 1638 в урочище Маслов Став в дек. 1638.

Уперше проект створення реєстрового козацтва був висунутий 1524 року, за правління великого князя литовського й короля польського Сигізмунда I. Реалізовано його 1572 року, за Сигізмунда II Августа, коли Україна входила до складу Речі Посполитої. До реєстру було записано 300 козаків. Проте українські козаки використовувались урядом у війнах і раніше, підтвердженням тому є згадки про існування більш ранніх козацьких реєстрів. Реєстрові козаки були незалежними від місцевої адміністрації, звільнялися від сплати податків, отримували привілеї, й одним із них було право на володіння містечком Трахтемирів (з монастирем і землями до Чигирина для зимових квартир, арсеналу, шпиталю). Реєстровим козакам також були надані клейноди.

Найбільш видатною постаттю в історії українського реєстрового козацтва був гетьман України й засновник Української гетьманської держави Богдан-Зіновій Михайлович Хмельницький (бл. 1595 – 1657). Свою політичну й військову кар'єру він розпочав після вступу 1618 року до Чигиринської сотні реєстрового козацького війська. Був учасником багатьох військових подій і козацьких повстань 20 - 30-х років XVII століття, перебував на дипломатичній службі. На початку 1646 р. відбулася таємна зустріч Б. Хмельницького з Владиславом IV Вазою, під час якої польський король обіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тис. чоловік і відновити права і вольності козацтва. З початком Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького кількість реєстрового козацтва, яке було ударною силою українських Збройних сил, визначалася необхідністю та сягала 100 тис. чоловік. У ході цієї війни намагання польського уряду обмежити реєстрове козацтво 40 тисячами (за Зборівським договором 1649 р.) і 20 тисячами (за Білоцерківським договором 1651 р.) не мали успіху. Затверджені московським царем Березневі статті 1654 р. передбачали 60-тисячний реєстр. Згодом відносини України і Росії були основним фактором, що впливав на розвиток реєстрового козацтва. Передача Росією Правобережної України Польщі в 1667 р. призвела до знищення правобережного козацтва. У 1735 році козацький реєстр на Лівобережній Україні був обмежений 20 тисячами виборних козаків, а на Слобідській Україні в 1700 році збереглось лише 4200 козаків. Після ліквідації в Україні в 1782 році полково-сотенного устрою реєстрове козацтво було скасоване остаточно.

Переяславські статті 1659

- договірні умови між моск. урядом і гетьманом України Ю. Хмельницьким про політ, і прав, становище України у складі Моск. д-ви, укладені на козац. раді у м. Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький Київ, обл.) 27.Х (6.ХІ) 1659. Вони підтверджували Березневі статті 1654 і були доповнені новими пунктами, які обмежували автономію України. Значна частина положень стосувалася управління Гетьманщиною. П. с. 1659, з одного боку, розширювали компетенцію Генеральної військової ради. Тепер вона мала обирати не лише гетьмана і ген. старшину, а й полковників з числа кандидатів, висунутих від тих полків, де вони перебували на службі. Гетьман без згоди Ген. військ, ради не мав права звільняти з посад обраних полковників. З другого боку, повноваження цього органу значно звужувалися. Рада втрачала право на усунення гетьмана від влади без дозволу царя. Гетьманщина самостійно не могла вирішувати питання про військ, походи в ін. д-ви. За П. с. 1659 за рахунок введення дод. посад збільшувався кількісний склад Ради старшини. У Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані передбачалося розташування рос. залог на чолі з воєводами. П. с. 1659 також приписували: надання козац. війська за вказівкою царя на государеву службу; зобов'язання гетьмана не вступати в переговори з Річчю Посполитою; заборону рос. воєводам втручатися у збір податків з населення; звільнення дворів реєстрових козаків від військ, постоїв і перекладання військ, повинностей (постої, харчування, надання амуніції тощо) на простих міщан і селян; пільги для тих же реєстр, козаків на в-во і торгівлю вином, пивом та медом (заборонялося лише продавати вино на кварти); взаємне зобов'язання повертати втікачів з рос. воєводств і з Гетьманщини на пост, місця проживання під загрозою смертної кари для тих, хто приховує таких утікачів. Офіційно П. с. 1659 втратили чинність у 1669 після їх скасування царем Олексієм Михайловичем у зв'язку з обранням гетьманом України Д. Многогрішного і прийняттям Глухівських статей 1669.

Батуринські статті

1663 - міждерж. угода, укладена гетьманом Лівобереж. України І. Брюховецьким і представниками моск уряду у м. Батурині в лист. 1663. На час переговорів щодо Б. с. 1663 Україна фактично розпалася на дві частини, що боролися між собою: одна на боці Польщі, друга — на боці Москви. Правобережжя обрало одного гетьмана, Лівобережжя — іншого. Загострився конфлікт між старшиною і рядовими козаками. Настав період глибокої кризи укр. державності, фактичної громадян, війни, або, як її називали, — Руїни. За такої несприятливої ситуації І. Брюховецький, незадовго перед тим (17.VI 1663) проголошений гетьманом, полковники та ін. старшина змушені були підписати в Батурині «прежніє» Березневі статті 1654. При цьому вперше гетьман підписався так: «Великого Г/осударя/, е/го/ ц/арского/ в/еличес-тва/, холоп, я, гетьманъ Іван Брюховецкій, съ върным е. ц. прес/ветлого/ в-ва, съ Войском Запорожскимъ».

Потім були обговорені нові 5 статей, що стосувалися відносин України з Моск. д-вою, які й названі «Батуринськими». Перша з них торкалася даної раніше І. Брюховецьким обіцянки виділяти провіант для моск. війська, яке стоятиме в Україні, а також військ, залоги при моск. воєводах у містах Гетьманщини. Але під час переговорів з моск. дяками з'ясувалося, що повністю своєї обіцянки гетьман не мав можливості виконати через «скудність малоросійських жителів» та з огляду на зруйноване війною г-во. Тому було зазначено, що до закінчення війни на харчування будуть призначені млинові побори. Ця стаття послужила пізніше приводом для цар. нарікань та обвинувачення гетьм. уряду в тому, що він нібито не постачає хліба, а через це моск. військо голодує і розбігається. Друга стаття повторювала умови Переясл. угоди про втікачів з Моск. д-ви. Було зафіксовано домовленість щодо взаємної видачі злочинців («убийць», «татей» та «всяких злодіїв»). Третя стаття передбачала складання переліку всіх козаків, міщан і поселень та опису їхніх доходів. Гетьман і старшина не прийняли її, заявивши, що за умов воєнного часу це зробити неможливо. Четверта стаття містила право Москви втручатися у госп. і торг, справи Гетьманщини. Укр. сторона погодилася видати універсали про заборону продажу хліба на Правобережжі і татарам. Остання, п'ята, стаття зобов'язувала гетьм. уряд розіслати універсали про сувору заборону укр. купцям вивозити з України та вільно продавати горілку і тютюн у Моск. д-ві. Таким чином, за Б. с. 1663 моск. уряд, використовуючи сприятливу для своїх планів політ, ситуацію, посилив тиск на Україну, продовжив курс на обмеження її автономії. Б. с. діяли недовго. їх було замінено Московськими статтями 1665.