15. Показники життєвого рівня населення та фактори його формування

Рівень життя об”єктивно характеризує рівень розвитку, споживання, ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб, забезпеченість населення споживчими благами.

Узагальнюючими вартісними показниками рівня життя населення:

Загальне споживання матеріальних благ і послуг, що вкл.особисте споживання населенням матеріальних благ, платні і безкоштовні послуги;

Реальні доходи – частина НД, використовувана населенням для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб;

Реальна зарплата робітників та службовців- поділ номінальної зарплати на індекс споживчих цін;

Грошовий дохід родини- сума грошових надходжень у вигляді зарплати, пенсій, допомоги,підприємницького доходу.

Сукупний дохід

Економічна складова рівня життя включає:

обсяг фонду життєвих засобів тобто кількість споживчих благ (товарів і послуг), призначених для споживання; реальну заробітну плату; рівень доходів населення і заощадження; структуру предметів споживання та послуг особи, сім'ї; структуру витрат доходів сім'ї;

рівень зайнятості; житлово-побутові умови; умови праці та відпочинку.

Соціальна складова рівня життя визначається за такими критеріями: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її існування; реалізація права кожної людини на вільний розвиток особистості;

гарантія прав на працю, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист, безпеку життя; участь особи у громадсько-політичній і культурній діяльності; соціальна забезпеченість людини, сім'ї, соціальних і національних меншин; рівень соціально-комунальної інфраструктури.

Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як ступінь задоволення потреб людей у певних благах.Склад життєвих благ дуже різний.

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення.Підвищення рівня життя сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування людини.

Фактори, що впливають на потреби та рівень життя населення:

• Рівень розвитку виробництва та сфери послуг;

• Науково-технічний прогрес;

• Культурно-освітній рівень;

• Інші

Джерелом підвищення рівня та якості життя населення є зростання НД, який є частиною сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат.Поряд із доходами населення на рівень життя впливають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певним чином і стиль життя, оцінюється його якість.На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція.

16. Характеристика мінімального споживчого бюджету, його сутність і відмінність від бюджету прожиткового мінімуму

Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. Проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обгрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реа­лізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регі­ону, підприємства.

Більш правомірною та науково обгрунтованою  категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.

Мінімальний споживчий бюджет — це законодавче встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обгрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або сім'ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків 7—15 років, пенсіонерів.

Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначати мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей:

·        подружньої пари з дітьми і без дітей,

·        одиноких працівників,

·        неповних сімей,

·        пен­сіонерів.

В умовах кризового стану економіки та спаду  виробництва в Україні  введено соціальний норматив – межа малозабезпеченості, структура і розмір якої визначається законодавством. Згідно з законом України «Про межу малозабезпеченості» межею малозабезпеченості є величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.