Теоретичні питання

1. Гормони гіпоталамусу і шишковидної залози. Ліберини та статини гіпоталамуса.

2. Тропні гормони гіпофізу. Механізми регуляції ендокринних залоз.

3. Група "гормон росту (соматотропін) - пролактин - хоріонічний соматомамотропін"; патологічні процеси, пов'язані з порушенням функцій СТГ, соматомединів, пролактину.

4. Група глікопротеїнів - тропних гормонів гіпофіза (тиреотропін, гонадотропіни - ФСГ, ЛГ, хоріонічний гонадотропін).

5. Сімейство проопіомеланокортину (ПОМК) – продукти процесингу ПОМК (адренокортикотропін, ліпотропіни, ендорфіни).

6. Гормони задньої частки гіпофіза. Вазопресин (антидіуретичний гормон); патологія, пов'язана з порушенням продукції АДГ. Окситоцин.

7. Стероїдні гормони: номенклатура, класифікація. Схема генезу стероїдних гормонів з холестеролу.

8. Стероїдні гормони кори наднирників (С₂₁-стероїди) - кортизол, кортикостерон, альдостерон. Фізіологічні та біохімічні ефекти кортикостероїдів. Глюкокортикоїди; роль кортизолу в регуляції глюконеогенезу; протизапальні властивості глюкокортикоїдів. Хвороба Іценко-Кушинга. Мінералокортикоїди; роль альдостерону в регуляції водно-сольового обміну; альдостеронізм.

9. Стероїдні гормони статевих залоз. Жіночі статеві гормони: естрогени - естрадіол, естрон (С₁₈-стероїди), прогестерон (С₂₁-стероїди); фізіологічні та біохімічні ефекти; зв'язок з фазами менструального циклу; регуляція синтезу та секреції.

10. Чоловічі статеві гормони (андрогени) - тестостерон, дигідротестостерон (С₁₉-стероїди); фізіологічні та біохімічні ефекти, регуляція синтезу та секреції.

11. Клінічне застосування аналогів та антагоністів гормонів статевих залоз.

12. Біохімічні основи гормональної регуляції процесів травлення: гормони ГЕП (гастро-ентеро - панкреатичної) - системи тракту. Гастрин. Холецистокінін. Секретин.

13. Біогенні аміни з гормональними та медіаторними властивостями: будова, біосинтез, фізіологічні ефекти, біохімічні механізми дії (адреналін, норадреналін, дофаміну, серотонін, мелатонін, гістаміну). Рецептори біогенних амінів; рецепторна дія лікарських засобів, антагоністи гістамінових рецепторів.

Практична робота

Дослід 1. Якісне визначення 17-кетостероїдів в сечі.

17-кетостероїдами називають всі стероїди, які мають кетонну групу біля 17-го вуглецевого атома, такі як андростерон. Вони утворюються із стероїдів, які мають ОН-групу в 17-му положенні (кортизол, кортизон та ін.).

Принцип методу. Метод базується на реакції 17-кетостероїдів з m-динітробензолом у лужному середовищі з утворенням продуктів конденсації фіолетово-рожевого кольору (максимум поглинання в межах 530 нм). Інтенсивність забарвлення пропорційна кількості 17-кетостероїдів у сечі.

Матеріальне забезпечення: 30 % розчин їдкого натру, розчин м-динітробензолу, сеча.

Хід роботи: В пробірку наливають 5 крапель сечі, 5 крапель 30 % розчину їдкого натрію, 5 крапель розчину м-динітробензолу і перемішують. Через 2 – 3 хв з’являється вишнево-червоне забарвлення, характерне для 17-кетостероїдів.

Зробити висновок.

Клініко-діагностичне значення. Максимальна екскреція 17-кетостероїдів у чоловіків та жінок спостерігається в 25-річному віці, після чого починається поступове її зниження.

При стресових станах кількість 17-кортикостероїдів в крові і сечі збільшується. При патології вміст в крові 17-кетостероїдів змінюється в залежності від гіпо- чи гіперфункції наднирників. При хворобі Аддісона (гіпофункції) екскреція 17-кетостероїдів низька (1/3 – 1/5 норми), їх вміст зменшується при гіпертиреозі, важких формах хвороб печінки (цироз), пухлинах наднирників ( синдром Іценко-Кушінга).

Паралельне визначення вільних 17-кетостероїдів у сечі дає можливість більш повно оцінити функціональний стан кори наднирників.

Дослід 2. Кількісне визначення адреналіну (за Фоліним).

Принцип методу. Метод ґрунтується на колориметричному визначенні інтенсивності забарвлення, яке утворюється при взаємодії адреналіну з реактивом Фоліна.

Матеріальне забезпечення: Досліджуваний розчин адреналіну, 10 % розчин вуглекислого натрію, реактив Фоліна, стандартний розчин адреналіну.

Хід роботи: В суху побірку вносять 1 мл досліджуваного розчину адреналіну і до нього додають 4 мл 10 % р-ну NaHCO₃ і 0,5 мл реактиву Фоліна. Вміст пробірки струшують. Через 5 хв інтенсивність отриманого синього зхабарвлення вимірюють на калориметрі з червоним світофільтром проти контрольної проби, яка містить замість розчину адреналіну 1 мл дистильованої води, 4 мл 10 % NaHCO₃ і 0,5 мл реактиву Фоліна. Знаючи оптичну густину досліджуваного розчину за калібрувальним графіком знаходимо концентрацію адреналіну в грамах на літр.

Побудова калібрувального графіку. В мірну колбу об’ємом 25 мл додають 1 мл адреналіну і доводять до мітки водою. 1 мл такого розчину містить 0,04 мг адреналіну. Основний розчин розводять в 2 і 4 рази та отримують відповідно розчини з концентрацією адреналіну 0,02 і 0,01 г/л. В три пробірки додають по 1 мл розчину адреналіну (0,01, 0,02 і 0,04 г/л), а в четверту пробірку – 1 мл дист. води і виконують хід роботи. Отримавши відповідні оптичні густини кожної концентрації, будують калібрувальний графік. На осі абсцис відкладають значення концентрацій стандартних розчинів адреналіну, на осі ординат – оптичні густини відповідні цим концентраціям.

Оптична густина

розчину, А 1,5

1,0

0,5

0,01 0,02 0,03 0,04 конц. г/л

Крива залежності оптичної густини розчину адреналіну від його концентрації

Зробити висновок.

Клініко-діагностичне значення. Максимальна екскреція 17-кетостероїдів у чоловіків та жінок спостерігається в 25-річному віці, після чого починається поступове їх зниження.

При стресових станах кількість 17-кортикостероїдів в крові і сечі збільшується. При патології вміст в крові 17-кетостероїдів змінюється в залежності від гіпо- чи гіперфункції наднирників. При хворобі Аддісона (гіпофункції) екскреція 17-кетостероїдів низька (1/3 – 1/5 норми), їх вміст зменшується при гіпертиреозі, важких формах хвороб печінки (цироз), пухлинах наднирників (синдром Іценко-Кушінга).

Паралельне визначення вільних 17-кетостероїдів у сечі дає можливість більш повно оцінити функціональний стан кори наднирників.

Тестостерон – найбільш активний андроген утворюється в організмі людини. Визначення його дозволяє судити про функцію статевих залоз. Добова екскреція тестостерону в чоловіків 20-40 років становить в середньому 70 мкг/добу, а у жінок того ж віку 8 мкг/добу.

При захворюваннях нирок з розвитком хронічної ниркової недостатності концентрація всіх 17-ОКС в плазмі близька до норми, але вільних 17-ОКС, виділених за добу, значно збільшена.