29. Пасивні та активні методи оптимізації ризику

Активні методи оптимізації ризиків

Активне реагування, як свідчить наведена схема, охоплює такі методи управління ризиком: розподіл (розосередження) ризику, передача частини ризиків, процедури лімітування, технічні способи та навчання персоналу, диверсифікація діяльності.

Розподіл ризиків здійснюється, як правило, розосеред­женням майна підприємства з метою скорочення можливих утрат за одну подію

Передача ризиків здійснюється укладанням контрактів, у яких передбачається, які ризики бере на себе інша сторона

Процедури лімітування або встановлення ліміту, тобто верхньої межі засобів, зокрема грошових тощо.

Технічні засоби скорочення ризиків можуть охоплювати використання різних технічних засобів для попередження аварій, пожеж, крадіжок та запобігання інших ризиків.

Диверсифікація діяльності — це процес розподілу ре­сурсів між різними об'єктами вкладення коштів за принципом: „Ніколи не клади всі яйця до одного кошика", бо це зумовить або низьку ефективність (норму прибутку), або надто високу міру ризику.

Диверсифікація може здійснюватись за двома основними напрямами: виробничим та фінансовим.

Виробнича диверсифікація реалізується шляхом здійснення реальних інвестицій (капітальних вкладень) в ос­новне виробництво нових видів продукції, розширення асор­тименту, номенклатури виробів.

Фінансова диверсифікація здійснюється за допомогою фінансових інвестицій.

Пасивний захист від ризиків Пасивний захист — це стратегія різних видів і способів страхування, удосконалення інформаційного поля, підвищен­ня ефективності управління тощо.

Страхування через страхові компанії (придбання стра­ховки) — це найпоширеніший метод перерозподілу ризику в бізнесі.

Процедури хеджирування.Використовуючи процедури хеджирування, можна заст­рахуватися від несприятливих змін цін за контрактами на купівлю (продаж) товарних ресурсів, цінних паперів чи ва­лютних цінностей.

Інструментами хеджирування є ф'ючерсний контракт, форвардний контракт та опціони.

Ф'ючерсний

Підвищення ефективності управління фірмою також може значно зменшити ризик. Справа в тому, що звичайні види ризи­ку компанії (зміни в попиті, дії конкурентів, страйки і т.д.) стра­ховими компаніями не страхуються. Якщо страхова компанія не може визначити ймовірність збитків чи втрат, вона відмов­ляється укладати страхові угоди. Ризик має бути передбачува­ним і вимірюваним, страхування компанія має мати достатній

30. Основні методи управління проектами

Управління проектом – це процес управління людськими, фінансовими та матеріальними ресурсами протягом всього циклу здійснення проекту за допомогою сучасних методів управління. Методи управління проектами дозволяють: визначити: · цілі проекту та провести його обгрунтування; · структуру проекту (підпроекти, основні етапи робіт); · необхідні об’єми та джерела фінансування; · виконавців –шляхом проведення тендерів та конкурсів; · строки виконання проекту, скласти графік його реалізації; · необхідні ресурси; · рівень ризиків та розробити заходи щодо їх страхування; підготувати кошторис та бюджет, підготувати та укласти контракти, забезпечити контроль за виконанням проекту, тощо

Метод оцінки та перегляду планів (PERT) – це метод складання виробничого графіку, при якому виробничий процес розбивається на окремі операції з наступним аналізом їх послідовності і ролі кожної в загальному процесі. Операції можуть здійснюватись як одночасно, так і послідовно. Далі визначається час, необхідний для виконання кожної операції. На основі цього складається таблиця наступного вигляду:

Найдовший шлях називають критичним шляхом, оскільки саме він визначає тривалість усього виробничого процесу. Знання критичного шляху необхідно для того, аби сконцентрувати зусилля на його удосконаленні, оскільки він показує найбільш важливі етапи процесу.

Метод критичного шляху (СРМ) на основі виробничого графіку дозволяє встановити критичну послідовність операцій, що обмежують швидкість здійснення будь-якого процесу. Як правило, це найбільш тривалий етап в процесі. Удосконалення критичного шляху дозволяє скоротити процес в цілому.

Таким чином, і в методі PERT, і в методі критичного шляху проекти розглядаються як мережі окремих подій та робіт. Основна розбіжність двох методів полягає в різному підході до оцінки тривалості операцій. Метод критичного шляху виходить з того, що тривалість операцій можна оцінити з достатньо високою мірою точності та визначеності, тоді як метод ПЕРТ базується на використанні імовірнісного підходу до визначення тривалості операцій і аналізує вплив невизначеності на тривалість робіт за проектом у цілому.