11. Оперативне управління виробництвом: сутність завдання та фази

Основною метою оперативного планування є забезпечен­ня погодженої, чіткої роботи всіх підрозділів підприємства, необхідної для якісного та своєчасного виконання планових

завдань випуску продукції за кількістю та номенклатурою, у встановлені строки на основі раціонального використання ви­робничих ресурсів.

Обов'язковою умовою ефективного функціонування сис­теми оперативного планування виробництва є наявність обґрунтованої нормативної бази, куди, зокрема, входять:

• календарно-планові нормативи — партії та величина ви­передження, періодичність запуску продукції у вироб­ництво, величина заділів тощо;

• норми матеріаломісткості — витрати сировини та напівфабрикатів, матеріалів на одиницю продукції; • норми використання виробничих потужностей — про­дуктивність обладнання, коефіцієнт змінності;

• норми матеріальної забезпеченості виробництва — нор­ми технологічних, внутрішньо цехових та міжцехових заділів, норми запасів сировини, напівфабрикатів.

Рівні оперативного планування

Під час об'ємного планування здійснюється розподіл річної виробничої програми підприємства в об'ємному (трудо­вому) та натуральному виразі між цехами й дільницями (на квартал або місяць). Оперативно-номенклатурне планування — це "логічне продовження та розвиток об'ємного планування.

Для внутрішньоцехового оперативного планування ха­рактерна чітка регламентація виконання робіт за часом по кожній позиції виробничої програми та номенклатурно-ка­лендарного плану в залежності від реальної ситуації.

Оперативний контроль. Інформація про хід виробництва, отримана в процесі обліку й аналізу, використовується не ли­ше при плануванні, а й водночас є основою для дійового кон­тролю та регулювання виробничих процесів. Які не були б стабільні цехові виробничі програми та оперативні завдання для дільниць чи окремих працівників, у ході виробництва не­минуче виникають зміни та відхилення, що потребує коригу­вання раніше відпрацьованих планів.

Диспетчеризація — це система безперервного контролю та оперативного регулювання ходу виробництва з метою за­безпечення виконання плану згідно з відпрацьованим кален­дарним графіком.

12. Системи упр-ня матер. Ресурсами п-ва

Основне призначення МТЗ — своєчасна доставка на склади підприємства або безпосередньо на робочі місця необхідних ресурсів, до складу яких входять: си­ровина, матеріали, комплектуючі вироби, технологічне обладнан­ня, інструменти, транспортні засоби, паливо, енергія, вода тощо.

Іншими словами, усе, що надходить на підприємство у ре­човій формі та у вигляді енергії, відноситься до елементів ма­теріально-технічного забезпечення виробництва.

Отже, під матеріально-технічним забезпеченням ро­зуміють процес постачання підприємства всіма видами ресурсів у визначені строки та в обсягах, необхідних для нормального здійснення його виробничо-господарської діяльності.

Основні цілі МТЗ полягають у тому, щоб:

• забезпечити рівномірність та ритмічність випуску гото­вої продукції в точній відповідності з ухваленими плано­вими завданнями;

• поліпшити використання ресурсів: підвищити продук­тивність праці, фондовіддачу, скоротити тривалість ви­робничих циклів виготовлення продукції;

• мінімізувати транспортно-складські витрати тощо.

У практиці роботи підприємств бувають різні форми ор­ганізації матеріально-технічного забезпечення. Серед них — транзитна та складська.

При транзитній формі забезпечення ресурсами організації отримують сировину й матеріали безпосередньо від підприємств, що їх видобувають, обробляють чи виробляють. Економічно доцільна ця форма у випадках, коли кількість си­ровини, що споживається за даний проміжок часу, дорівнює транзитній нормі або більша за неї.

При такій формі постачання важливим є розвиток прямих тривалих зв'язків, закріплення таких форм господарських сто­сунків, коли конкретні умови постачання, асортимент, якість, строки, взаємна матеріальна відповідальність та інші питання погоджуються безпосередньо па основі прямих договорів.

Складська форма забезпечення ресурсами передбачає от­римання їх підприємством з баз та складів постачальницько-збутових організацій. її економічно вигідно використовувати для матеріалів, що споживаються в невеликих кількостях.

Крім цих двох основних форм постачання, фірми широко використовують і інші форми та методи забезпечення підприємств матеріальними ресурсами. На вибір форми по­стачання можуть впливати різноманітні фактори, зокрема: особливості ресурсів, тривалість їх отримання, кількість пропозицій, якість, ціна ресурсу тощо. Залежно від цього фірма може забезпечувати себе ресурсами через:

• товарно-сировинні біржі;

• аукціони, конкурси, спонсорство;

• гуртові закупівлі чи регулярні закупівлі дрібними партіями;

• власне виробництво комплектуючих виробів та ін.

При визначенні форми забезпечення підприємства ресур­сами варто вивчати надійність постачальника та рівень конкурентоздатності продукції, яку він випускає. При укладенні з постачальниками контрактів варто також дотримуватись де­яких основних принципів:

1. пам'ятати про необхідність відображення в договорах кількісних та якісних показників, конкретних форм постачан­ня, строків, санкцій та інших вимог;

2. обходитися з постачальниками так само, як і з покупця­ми своєї продукції;

3. ознайомлювати постачальника зі своїми планами, про­блемами. Водночас бути обізнаним у його ділових операціях;

4. демонструвати спільність взаємних інтересів та врахо­вувати в діловій практиці інтереси постачальника;

5. дотримуватися взятих па себе зобов'язань та прагнути підтримувати стабільні ділові контакти.