7. Виробничі потужності та їх розташування. Типи планіровок виробництва.

Наступним етапом у створенні операційної системи є прийняття рішення про розмір виробничих потужностей, їх місцезнаходження та проектування підприємств.

На цій стадії (етапі) побудови операційної системи вини­кли два взаємопов'язаних питання:

1. кількість (скільки об'єктів) і потужність (які потуж­ності необхідно створити). Іншими словами,

2. створювати велике підприємство чи декілька дрібних;

3. де розташувати кожний з об'єктів?

Рішення щодо першого питання про кількість та продуктивність підприємств визначається факторами ефективності та маркетингу (одні свідчать на користь великих, інші-дрібних підприємств).

На користь великих указують:

• велика капіталомісткість переробної системи (електрос­танції, госпіталі, де необхідне дороге спеціальне облад­нання);

необхідність зосередження великої кількості людей або різних виробів (авто підприємства, аеропорти, регіональні склади мережі універсальних магазинів то­що).

На боці малих підприємств такі доводи:

• розосередженість клієнтів та необхідність забезпечити для них зручний доступ до підприємства.

У деяких операційних системах можна застосувати комбінований підхід (фотографування та оброблення плівки). Рішення щодо місця розташування підприємств прий­мається на підставі врахування макро- та мікроекономічних ситуацій.

Макрорівень — це рішення про континент, країну, провінцію чи місто.

Мікрорівень — вибір конкретного майданчика чи приміщення для підприємства.

Основні фактори макрорівня:

1. демографічні та економічні фактори, що впливають на розмір і розвиток основних ринків збуту продукції опе­раційної системи;

2. джерела сировини та транспортні витрати з доставки матеріалів, необхідних для операційної системи;

3. кількість і якість трудових ресурсів;

4. наявність достатньої кількості енергії і води;

5. політична стабільність;

6. податкова політика та заохочення економічного розвитку;

7. питання захисту навколишнього середовища;

8. вартість загальної ділянки й будівництва;

9. умови проживання (клімат, система освіти, медицина, культура, відпочинок, злочинність).

До найважливіших факторів на мікрорівні відносяться:

1. обмежувальні норми па розвиток промзони, сумісність із сусідніми об'єктами.

2. розмір, конфігурація та інші технічні аспекти майданчика;

3. наявність доступних видів транспорту;

4. наявність та вартість енергозабезпечення;

5. відповідність майданчика характеру підприємства;

6. близькість житла для службовців;

7. наявність конкурентів.

Для багатьох видів підприємств вирішальним може бути якийсь один із факторів (підприємства з пошиття одягу розта­шовують поблизу порівняно дешевої робочої сили, тому більша частина з них емігрувала в країни, що розвиваються).

Наступним кроком (після визначення виробничих по­тужностей та місця розташування) при створенні операційної системи є проектування самого підприємства.

Завдання тут зводяться до визначення конфігурації, тобто розміру і форми будівлі та розміщення виробничих ресурсів усередині неї. Є різні типи проектів або планувань вироб­ництва. Залежно від характеру переробної підсистеми застосо­вують три основні типи планів: пропорційно-функціональну схе­му, лінійну поточну схему і фіксоване позиційне планування.

Пропорційно-функціональна схема передбачає групуван­ня виробничих ресурсів за ознакою виконуваної роботи (процесу)

Так, у механічному цеху всі токарні верстати розміщують на одній дільниці, свердлильні — на іншій і т. д. Авторемонтні підприємства мають різні ділянки: регулювання двигунів, хо­дової частини, кузовні роботи тощо.

Таке планування має місце в основному при дрібносерійному виробництві, коли окремі вироби або клієнти переходять з однієї ділянки на іншу залежно від конкретних вимог.

Лінійне, або поточне, планування застосовується в масовому виробництві або в системах з безперервним вироб­ництвом, де кожний виріб фактично проходить одні і ті ж опе­рації оброблення. Виробничі ресурси розміщуються у вигляді послідовності робочих місць згідно з тими операціями, які не­обхідні для випуску готову продукції.

Прикладом цього є лінія збирання автомобілів. Тут основ­на проблема — правильно розподілити навантаження, щоб за­побігти утворенню "вузьких місць".

Фіксоване позиційне планування в основному ре­алізується при виконанні проектів, наприклад, будівельних. Вироби чи споживач при цьому зафіксовані, до місця роботи в міру потреби подаються різні виробничі ресурси. Це плану­вання носить тимчасовий характер до завершення роботи над проектом. Проблема тут у тому, щоб розмістити виробничі ре­сурси так, щоб вони не заважали один одному. З

Узагальнено процес проектування підприємства охоплює і етапи:

1. Проектувальник збирає дані, інформацію про схему планування виробничого процесу, що буде розміщений на підприємстві, про завдання з продуктивності та асор­тименту створюваної продукції, дані про майданчик, йо­го конфігурацію, розмір, поповерхові плани, висота пе­рекрить, про будівельні норми та інші нормативні акти, що відносяться до техніки безпеки, охорони, захисту на­вколишнього середовища.

2. Визначає кількість і типи виробничих ресурсів (напри­клад, кількість касових місць у банку для обслуговуван­ня очікуваних клієнтів).

3. Визначає площу підлоги, необхідну для кожної вироб­ничої ділянки (якщо в друкарні буде чотири офсетні ма­шини, то яка площа потрібна для цього відділу з ураху­ванням проходів, проміжних складів, стола майстра, площ забезпечення, кімнат відпочинку чи ремонтних служб?).

4. Визначає, які з ділянок розмістити поруч (перехід ма­теріалів чи клієнтів від однієї ділянки до іншої), а які розвести (ділянку фарбування, наприклад, необхідно розмістити на віддалі тощо).

5. За результатами етапів 3 і 4 розробляється генеральне компонування з вказівкою всіх розмірів і місця розта­шування кожної виробничої та допоміжної ділянки. При цьому часто проробляються декілька можливих варіантів.

6. Нарешті, проектувальник чітко визначає точне місце кожної одиниці обладнання, меблів та інших виробни­чих ресурсів на кожній ділянці. Часто цю роботу вико­нують за допомогою шаблону, який накладається на креслення генеральної компановки. Останнім часом цю роботу виконують за допомогою ЕВМ.

Після того як підприємство спроектовано, необхідно спроектувати роботу людей та нормувати її. Бурхливий роз­цінок енергетики, механізації й автоматизації змінив роль робітника — з постачальника енергії ("мускульної сили") він перетворився на розпорядника енергією чи обладнанням.

Проектування робіт охоплює точне визначення змісту кожного виду роботи в організації та побічно — порядок роз­поділу роботи в ній.